Довкола гомеопатії

"Milujcie się" nr. 3-2004

У №5 ЗА 2003 РІК МИ ОПУБЛІКУВАЛИ СТАТТЮ НА ТЕМУ ГОМЕОПАТІЇ, ЯКА ЗБУРИЛА ЕМОЦІЇ ЧИТАЧІВ. ЦІЛА ЛАВИНА ЛИСТІВ, Е-МЕЙЛІВ І ТЕЛЕФОННИХ ДЗВІНКІВ У РЕДАКЦІЮ ЗМУСИЛА НАС ЩЕ РАЗ ПОВЕРНУТИСЯ ДО ЦІЄЇ ПРОБЛЕМИ.

Може видатися дивним, чому саме на сторінках нашого часопису порушуємо це питання. Чи не краще було б залишатися собі за дверима аудиторій, у яких на цю тему дебатують представники фармакологічних чи медичних кіл? А може, висловлюватися на такі теми повинні лише спеціалізовані медичні видання? А от і ні, позаяк насправді гомеопатія набагато складніша річ, аніж можна сподіватися від неї, беручи в руки пакетик з кольоровою етикеткою. З іншого боку, не можна заперечити популярності гомеопатії. Адже й серед католиків не бракує голосів, які підтримують цю форму лікування. Факт є факт: досі не оприлюднено жодного офіційного документу Римо-католицької церкви, який би повно й вичерпно представив її позицію з цього приводу. У такій ситуації не залишається нічого іншого, як покликатися на авторитети. Відтак нашими провідниками на цьому шляху будуть: о. Александер Посацкі, о. Яцек Салій, а також ксьондз Гжегож Дарошевскі. Задля годиться, коротко окреслимо найголовніші риси гомеопатії:

ЩО ТАКЕ ГОМЕОПАТІЯ?

По-перше, гомеопатія – це не лікування травами. Багато хто хибно ототожнює ці два поняття, що врешті-решт призводить до різних непорозумінь. Лікування травами полягає на використанні лікувального впливу деяких рослин і виготовленні з них лікувальних препаратів (Encyklopedia PWN, Warszawa 2003, s. 673). Суттю ж гомеопатії є використання мінімальних доз препаратів, які при введенні в більших дозах викликають клінічні прояви, що нагадують клінічну картину даної хвороби (Там само, s.202). Порушуючи питання про гомеопатію, мусимо запитати про її витоки. Основоположник гомеопатії Самуель Ганеманн (1755-1843) опирався на декілька принципів. Перший із них – це принцип подібності (“подібне лікується подібним”), згідно з яким речовина, яка викликає певну хворобу, може її й вилікувати. Звідси походить і термін гомеопатія (homoion – подібний; pathia – страждання). Наступний принцип – розчинення – полягає на розчиненні даної речовини, причому вважається, що чим сильніший розчин, тим сильніші його лікувальні властивості. І нарешті, третє правило – т. зв. потенціалізація, тобто струшування розчину на кожному етапі його розведення. На думку Ганеманна, ця технологія потрібна для того, щоб вивільнити “вітальну силу” (vis vitalis), тобто нематеріальну природу речовини: “Лікар може усунути певні хвороби лише шляхом впливу на нематеріальну енергію за допомогою речовин, які мають модифікаційну, нематеріальну (динамічну) силу, яка всотується нервовими закінченнями, наявними в організмі. Таким чином, завдяки динамічному впливові на вітальну енергію ліки можуть повернути здоров’я, і, звісно ж, відновити біологічний баланс хворого” (Hahnemann, Organon sztuki leczenia, 16).

В ЧОМУ Ж ПРОБЛЕМА?

Наведене твердження вводить нас у самісіньку серцевину протиріччя, пов’язаного з гомеопатією. Куди привів нас шлях до джерел? Терапевтична практика припускає, що тут маємо справу мало не з “божою природою” вітальної сили, що неможливо підтвердити шляхом емпіричного досвіду, оскільки Ганеманн прагнув підтвердити не лише наукову гіпотезу, а й певну світоглядну теорію (цілісного бачення світу), яка трактувала vis vitalis пантеїстичним, тобто квазі-Божим чином (o. Posacki, Encyklopedia “Bialych plam”, t. VII, s. 61). З наведених вище слів випливає, що у випадку гомеопатії маємо справу з певним світоглядом, який суперечить духові Євангелії. Гомеопатія починається з окультизму і ним же й закінчується (...) Християни мають розуміти, що вона опирається на хибні і небіблійні засади, і відтак збиває з істинного шляху своїх прихильників (ks.Daroszewski, Leczenie podobnym czy zwodzenie niwiadomym?, “Nie z tej ziemi”, 1999, nr. 100, s. 64). Тут варто звернутися до Катехизму Католицької Церкви: “Усі практики магії чи чарів, через які прагнуть оволодіти таємничими силами, щоб, послуговуючись ними, осягнути надприродну владу над ближніми – навіть з метою забезпечення їм здоров’я – перебувають у серйозній суперечності із чистотою релігійності” (тобто є третім гріхом) (ККК, 2117). Тим паче, коли візьмемо до уваги езотеричність (звернення до потаємних знань) такого роду методів  лікування, які проявляються в трактуванні гомеопатами лікарства як фетишу або талісману, який звертається, з одного боку, до вищої сили, а з другого – до спіритуалістичного медіума в пошуках нових лікарських засобів. (Див.: о. Рosacki, Encyklopedia “Bialych plam”, t. VII, S.63-64).  Езотерична література цілком недвозначно доводить, що там (тобто в акупунктурі й гомеопатії) використовуються не природні сили, а сили духів. Тож, звертаючись до таких терапій, ми відчиняємо ворота цим істотам (dr. Maria Meyer з Ганноверського університету; лекція, виголошена 28.04.1999 р.).

Немаловажним є також факт, що гомеопатія виникла  внаслідок інформації, яка була передана Ганеманнові під час спіритичних сеансів. Принагідно зауважимо, що він до того ж був членом масонської ложі.

Відтак чинником, який змушує нас відкинути гомеопатію, є не так проблеми її успішності чи, навпаки, неуспішності в процесі лікування, як її окультні конотації. Аби зрозуміти суть проблеми, вслухаймося у зважені слова о.Салія: “Найбільше духовного сум’яття будить в мені гомеопатія, оскільки я знаю двох поважних лікарів, добрих медиків і ревних католиків, яким це, однак, не перешкоджає рекомендувати своїм пацієнтам гомеопатичні ліки. З іншого боку, не можна легковажити серйозно аргументованими застереженнями з приводу гомеопатії, які свідчать, що її витоки окультні. З огляду на ці застереження й аргументи я вирішив ніколи не вживати гомеопатичних ліків. Чи слушно – не знаю. Але в таких справах краще дмухати на холодне.” (o. Salij, Medycyna naturalna czy okultyctyczna? “W drodze”, nr. 11/2003).

КРАПКА НАД “і”

У питанні наукової верифікації гомеопатичного лікування звертаємося до думки авторитетів: проф. д-ра габ. медицини Анджея Грегосєвіча та доц. д-ра габ. медицини Яцека Тичковского (Центр молекулярних і макромолекулярних досліджень ПАН у Лодзі), а також магістра Еви Тичковскої (випускниці фармацевтичного факультету Медичної академії в Лодзі). Критиці науковців підлягає сама суть гомеопатії, а також способи досліджень лікарських препаратів. Автори підкреслюють факт, що при такому великому ступені розчинення речовини, яке має місце в цьому методі, практично повністю зникає її первісна доза. Сучасна наука поки що не знайшла жодних доказів, що гомеопатичні ліки, які вже не містять слідів речовини, яку розводять, чимось відрізняються від речовини-розчинника (doc. dr. hab. Tyczkowski, mgr. Tyczkowska, Wiara czyni cuda, “Wiedza i Zycie”, grudzień 2000). Що це значить? (Гомеопатія) викликала зацікавлення у всі часи. Продавати ніщо за гроші. Підкреслювати, що власне ніщо і є суть ліків. Інформувати клієнтів, що вони отримують ніщо. І вже нікому й ніколи навіть на думку не спаде використовувати ніщо. Оце й є поріг трансценденції (prof. Gregosiewicz, Homeopatia – kpiny z medycyny, “Medicus”, kwiecień 2002). Тим паче, і це варто пам’ятати, що наукова література на тему гомеопатії фінансується майже виключно французькими лабораторіями BOIRON та DOLISOS, які виробляють гомеопатичні препарати. Жоден незалежний науковець ніколи не підтверджував результатів цих досліджень. Жоден серйозний науковий часопис не подає статей на тему гомеопатії (prof. Gregosiewicz, Homeopatia – kpiny z medycyny, “Medicus”, kwiecień 2002).

Є підстави вважати, що популярність цього методу лікування викликана атмосферою псевдонауковості, яка панує довкола нього, а також надзвичайно дорогій рекламі.

Редакція