Ґендерна ідеологія виникла в середині 20 століття. Вона базується на деяких антропологічних твердженнях, які дефінують людську особу виключно через її сексуальність. Творці ґендерної ідеології запровадили до психології та сексології новий термін “ґендер” або “ґендерна ідентичність”, що виражає “соціальну роль” або “стать” людини. Що це означає? Згідно ґендерної теорії дитина не народжується вже з визначеною і вродженою біологічною статтю – хлопчиком або дівчинкою (це можна визначити під час УЗД немовляти на 10-11 тижні вагітності матері), але з невизначеною сексуальною ідентичністю (статтю), яку дитина повинна сама потім вільно обрати згідно своїх суб’єктивних відчуттів та соціалізації. Щоб оправдати і узаконити сексуальні девіації, це широке поле невизначеності та хаосу, назвали і хитро загорнули до поняття “ґендер”. Ключовою річчю в ґендерній теорії є суб’єктивна оцінка людиною власної ідентичності! В корені тут є прихована ворожість та несприйняття своєї біологічної статі і сексуальності.
Отож, ґендер – це “соціальна стать” людини. Вона не завжди співпадає з біологічною статтю особи. Людина може сама її обирати, і навіть міняти на протязі життя багато разів. Тут доходить до шизофренії – сьогодні людина твердить: “Я є чоловіком”, через 5 років скаже: “Я є жінкою”, а ще через 5 років заявить: “Я є трансґендером, гомосексуалістом, трансвеститом, лезбіянкою” або ще чимось. У 2018 році в Нідерландах один 69-ти річний пенсіонер (Emile Ratelband) просив суд змінити його паспортні дані щодо віку, бо він відчувається на 20 років молодшим.
Такий ґендерний підхід до людської сексуальності породжує порушення людської психіки та викликає депресії. Це можна спостерігати у школах західних прогресивних країн (Канада, США, Швеція, Голландія, Англія, Німеччина,..), де існують т.зв. “Уроки сексуального виховання”. Через такі шкільні програми дітям нав’язують ґендерну ідеологію (ЛГБТ). Багато школярів після таких уроків страждають на сексуальну невизначеність – не знають вже ким вони є – хлопчиком або дівчинкою чи чимось іншим. Ґендер вносить замішання та травмує дитячу психіку.
Публікації до теми:
- Поняття гендер. Гендерна рівність
- Гендерна політика - новітня ідеологія у світі
- Ґендерна політика: В чому полягає небезпека для родини та нації?
- Ставлення Церкви до гомосексуалізму
Традиційну сім’ю, що складається з чоловіка і жінки, ґендерні ідеологи, відкидають на історичні руїни минулого. На сьогоднішній день ґендер нараховує вже понад 50 різних сексуальних орієнтацій. Серед них найбільш поширеними є ЛГБТ (гомосексуалізм, лесбіянство, бісексуалізм, транссексуалізм). Активісти ґендерної ідеології проводять наукові диспути, щоб навіть педофілію, яка рахується кримінальним злочином, включити у список сексуальних орієнтацій. Традиційна сім’я, згідно лоббістів ґендерної ідеології, це всього-лиш одна з моделей поведінки.
За цією ідеологією треба пропагувати абсолютну свободу вибору партнера незалежно від статі, родинних зв’язків і віку; свободу сексуальних та репродуктивних прав (свободу на контрацепцію і аборти; материнство вважається жіночим рабством…). Одним з найуспішніших методів пропаганди ґендерної ідеології є зосередження своїх програм на дітей та молодь. Епіцентром боротьби стають школи, коледжі та університети. Іспанський філософ ХХ століття Хосе Ортега-і-Гассет влучно зауважив: “Від того, що сьогодні думають в університетах залежить те, що завтра відбуватиметься на площах і вулицях”.
Псевдонаукові теорії ґендерної ідеології опрацьовувалися багатьма вченими, науковцями, медиками, психіатрами, соціологами, антропологами тощо, які подавали свої нові уявлення про сексуальність людини. Серед них знаходимо християн, які відступили від віри в Бога, євреїв, прихильників атеїзму, ідей гуманізму, пост-модернізму та езотеричних практик. Деякі з них мали безпосереднє відношення до масонства і їх організацій. Не викликає сумніву те, що вони були агентами і знаряддям в руках масонів (світова еліта), які розробляли глобальні плани для зруйнування суспільної моралі в національних культурах, що мають ще свої християнські корені. Часто ці люди самі були нетрадиційної сексуальної орієнтації або прихильниками і оборонцями гомосексуального руху. У професійній діяльності використовували науку не для пошуку правди і знання, але як інструмент маніпуляції, створюючи видимість науковості. Всі їхні зусилля були спрямовані на доказ того, що гомосексуалізм є вродженим, а також є різновидом норми. Своїми теоріями вони ввели в оману мільйони людей, покалічивши тисячі людських доль, які відкрилися своїм невпорядкованим сексуальним потягам. На основі їхніх досліджень виникли нові терміни, які ввійшли у міжнародне та національне законодавство: “сексуальна орієнтація”, “ґендерна роль”, “соціальна стать”, “ґендерна ідентичність”, “ґендерні стереотипи”, “ґендерна рівність”, “ґендерна соціалізація”, “дискримінація за сексуальною орієнтацією”, “гомофобія” тощо.
Що стало джерелом наступу сучасної содомії?
Вперше думка про необхідність розрізняти біологічну й соціальну стать з’явилася в книзі Маргарет Меад “Стать, темперамент у трьох примітивних суспільствах” (1935), а в наукове поле слово “ґендер” першими ввели у 1960-х роках американські психологи Джон Мані і Роберт Столлер, “запозичивши” його з англійської лінгвістики, де це поняття означає граматичний рід. Цього року виповнилося вже 70 років з того часу, як Альфред Кінсі, батько сексуальної революції, через свої “Доповіді” запустив руйнівну програму деморалізації та дехристиянізації християнських народів. Викликавши масову моральну розбещеність лобістам ЛГБТ поступово вдалося просунути різного роду аморальність і збочення, які отримали права, захист і привілеї перед державою. Сьогодні ми боремося вже з наслідками ґендерної диктатури, яка втілювалася більш, ніж півстоліття.
Також важливу роль у формуванні ґендерної ідеології займають ідеї гуманізму та пост-модернізму з диктатурою релятивізму. Значний вплив на ґендерну політику у Європі спричинили соціалістичні теорії соціальної рівності Карла Маркса і Фрідріха Енгельса. Ідеологи ґендеру, яких часто називають неомарксистами, перемінили боротьбу соціальних класів на боротьбу між чоловіком і жінкою.
У наш час формується новий глобалізаційний напрям світогляду – трансгуманізм – ера постлюдини. Він містить ідеї Нового Світового Порядку, де людина, відкинувши Бога, об’єктивну істину, Божий і природній закон, – сама стає “творцем” і “законодавцем” майбутнього, вирішуючи, що є добрим, правдивим і моральним. Там вже не матиме важливого значення нація, сім’я чи біологічна стать людини, адже, світова еліта, покладається на досягнення вчених в сфері штучного запліднення та штучного інтелекту. У цьому “світлому майбутньому” людська особа втрачатиме щораз більше образ Божий на користь біоробота в інформаційному концтаборі – матриці.
Основоположники і творці ґендерної ідеології
Подаємо інформацію про ключових основоположників та творців ґендерної ідеології, характеристику їхніх досліджень, світогляду і життя.
Карл-Генріх Ульріхс (1825 - 1895) – німецький адвокат, журналіст, письменник і засновник руху за права сексуальних меншин.
Ульріхс вважав, що уранізм є вродженою властивістю людини, і стверджував, що гомосексуалісти через це не повинні притягуватися до кримінальної відповідальності. 29 серпня 1867 року він виступаючи на Конгресі німецьких юристів в Мюнхені заявив, що антигомосексуальне законодавство має бути скасовано. Однак ця вимога не знайшла розуміння юристів. За створення “Союзу ураністів” Ульріхс був кинутий у в’язницю на два роки.
Ульріхс вважав гомосексуальність різновидом норми, а не патологією. Він перший описав гомосексуальну особистість і ввів термін «сексуальна орієнтація», припускаючи, що вона є природною і незмінною.
Генрі Хевлок Елліс (1859-1939) – англійський лікар, який заклав основи сексології як наукової дисципліни. Його magnum opus – 7-ми томна енциклопедія “Дослідження з психології статі” (Studies in the Psychology of Sex) – друкувалася з 1897 по 1928 роки.
Перший том вищезгаданої енциклопедії був опублікований в Англії (1897) і став предметом резонансного судового процесу і переслідування. Книга була охарактеризована як “похітлива, шкідлива, порочна, брудна, скандальна і непристойна”. У першому томі енциклопедії Х. Елліс детально розглядає такі аспекти сексуальної поведінки людини як потяг до осіб тої самої статі, мастурбація і різні суксуальні девіації.
Х. Елліс відкидає відношення до гомосексуалізму як до деградації, аморальності і злочину. Для нього явище гомосексуалізму є вродженою властивістю. Скептично ставиться до можливості лікування гомосексуальності. Критику його поглядів на гомосексуалізм називає “невіглаством і упередженістю”.
Він виступав за рівноправність чоловіків і жінок, за необхідність статевого виховання.
У 1921 - 1935 роках жив у США. У 1928 році стає президентом Всесвітньої Ліги Сексуальних Реформ, яка була розформована у 1935 році через велику кількість звинувачень у пропаганді гомосексуалізму.
Зиґмунд Фрейд (1856 - 1939) – австрійський психолог і невролог єврейського походження. Він став засновником психоаналізу, в основу якого було покладено розроблені ним методики вільних асоціацій та тлумачення снів.
У 1873 році вступив на медичний факультет Віденського університету, де в 1981 році отримав кваліфікацію лікаря.
З. Фрейд висунув свою теорію згідно якої сексуальність (“лібідо”) грає центральну роль в психіці людини. Він вважав, що від природи всі люди є бісексуальні, і що гетеросексуальні вподобання формуються у ранньому дитячому віці за умов правильного розвитку особистості, а гомосексуальні виникають внаслідок деяких збоїв у цьому розвитку. Фрейд не розглядав гомосексуальність як хворобу.
У своєму листі до матері, син якої був гомосексуалістом пані Н. від 9 квітня 1935 року Фрейд писав: “В гомосексуалізмі немає нічого ганебного, він не порок і не приниження, неможливо його розглядати і як хворобу, ми його вважаємо різновидом сексуальної функції причиною якої є певна затримка в розвитку” (www.freudproject.ru).
Найшкідливішим наслідком фрейдизму і, взагалі психоаналізу, є знищення ідеї гріха, совісті та свідомості своєї провини перед Богом. З. Фрейд, як свідомий і практикуючий атеїст, звичайно, не міг зрозуміти проблеми гріха. У своєму листі до масонської єврейської організації «Бнай Брит» до якої він належав, пише: «Я завжди був невіруючим і був вихований без релігії». Релігію він зараховував до категорії “колективного неврозу” (лист до Л. Бинсвангера).
При кінці життя Фрейд невимовно страждав від раку піднебіння, яке було спричинене тютюнопалінням. У 1939 році він попросив свого лікаря та друга Макса Шура допомогти йому здійснити евтаназію. Той дав Фрейду велику дозу морфію, від якої він і помер у віці 83 роки.
Магнус Гіршфельд (1868 - 1935) – німецький лікар єврейського походження, який заклав основи для сексології, співзасновник руху гомосексуального визволення. В своїх дослідженнях він зосередився на вивченні гомосексуалізму. Опублікував трактат в 5 томах і близько 150 інших публікацій відносно сексуальності. На його думку, сексуальна ідентичність є річчю нестабільною і модифікуючою.
У 1910 році Гіршфельд вводить у вжиток поняття «трансвестит» як позначення для людей, схильних до носіння одягу протилежної статі. У тому ж році був ухвалений новий закон, що суворо карав лесбійок і геїв.
У 1919 настав період Веймарської республіки з її ліберальними політичними поглядами. Гіршфельд засновує у Берліні 6 липня 1919 року разом з дерматологом Фрідріхом Вертхаймом і неврологом і психотерапевтом Артуром Кронфельдом “Інститут сексуальних наук”, що став першим інститутом у світі, де проводилися хірургічні опереції по зміні статі. Цей заклад став плацдармом для програм сексуального виховання та псевдо-науковових маніпуляцій у сфері сексуальних девіацій. У 1921 році інститут організував «Першу наукову конференцію реформування в питаннях сексу на основі досліджень сексології». Науковці через нововведення в сексології готували суспільство до реформ в області моралі. М. Гіршфельд планував реабілітувати гомосексуалістів і ввів спеціально для них термін “третя стать”.
В опублікованому в 1921 році заклику Наукового гуманітарного комітету був яскраво виражений настрій руху на боротьбу. Ось декілька рядків з нього: «Гомосексуали! Справедливого відношення до себе ви можете добитися тільки за рахунок власних зусиль. Свобода бути гомосексуалом може бути відвойована тільки самими геями». На другому конгресі інституту в Копенгагені (1928) була заснована «Всесвітня ліга сексуальних реформ». За ним послідували конгреси у Лондоні (1929), Відні (1930) і Брно (1932). Бюро організації знаходилося в інституті сексології у Берліні. У 1935 рік році організація була розпущена, але англійське ж відділення продовжувало свою роботу.
Свої ідеї Райх втілював також у суспільно-політичній діяльності. У 1929 році він разом з іншими створив клініки сексуальної гігієни для робітників, де вводив нові деструктивні сексуальні програми. Знаходячись під осудум психоаналітиків за свою політичну діяльність, він у 1930 році переїхав з Відня до Берліна, де вступив до Комуністичної партії. У Берліні, відчуваючи себе значно вільніше, ніж у Відні, Райх став приділяти більше уваги комуністично-орієнтованому руху психічного здоров’я – здоров’я трудящих. Він читав лекції і організовував гігієнічні центри по всій Німеччині.
Однак, незабаром його діяльність несподівано перервалася через його нові програми. Майже одночасно, протягом півроку, його виключили з Психоаналітичної асоціації та з Комуністичної партії Німеччини. Ідеї Райха, що проводилися в його клініках, включали наступні програми: 1. Інтенсивне вивчення в області контролю народжуваності. Надання контрацептивів всім бажаючим; 2. Дозвіл абортів; 3. Дозвіл розлучень; 4. Сексуальна освіта як засіб профілактики венеричних захворювань і сексуальних проблем; 5. Навчання сексуальної гігієни лікарів і вчителів. 6. Відмова від покарання злочинців, які вчинили злочини на сексуальному грунті; лікування таких злочинців технологіями психоаналізу.
Після приходу до влади нацистів В. Райх залишив Європу та емігрував до США. Помер у 1957 році, як безумний. У 1960-х роках його ідеї підхопили ліві та хіппі, які прагнули дати волю своїм сексуальним інстинктам в дусі його теорії про “оргони” – таїнственні магнетичні флуїди. Ці теорії він будував посилаючись на східні релігії та езотерику (ред. такі погляди на людську сексуальність відкривали людину на нечистих демонів).
Маргарет Санджер (1879 - 1966) – затята американська активістка ідей фемінізму, медсестра. Її діяльність серйозно вплинула на легалізацію контрацепції і абортів в Америці. У 1916 році М. Санджер відкрила першу в США Клініку по регулюванню народженості, що привело до її арешту. Вона твердила, що рівноправність жінки з чоловіками, дає право жінкам самим приймати рішення про народження дітей.
“Це є зачароване коло: незнання породжує убогість, а убогість породжує незнання. Єдиний лік полягає у тому, щоб не породжувати обидвох. На основі добровільного і просвітленого материнства зродиться майбутнє суспільство”, – твердила М. Санджер.
Вона була прихильницею планування сім’ї будь-якими методами, що досить детально описується в її книзі “Woman and the New Race“. Там Санджер прямо пише: “Найбільше милосердя, яке багатодітна сім‘я може зробити для свого немовляти – це вбити його”. Вона відзначала, що аборти більш шкідливі для здоров’я матері, ніж контрацепції, але вважала, що жінка повинна застосовувати будь-які засоби, щоб обмежити кількість своїх дітей заради свого прагнення до свободи і ради захисту вже народжених дітей.
Альфред Кінсі (1894 - 1956) – американський біолог і сексолог, батько сексуальної революції. Виховувався у християнській родині методистів. Був членом молодіжних рухів. Згодом своє відношення до Бога втратив. Він є автором відомої “Доповіді Кінсі”, яка містила дві його праці: “Сексуальна поведінка чоловіка” (1948) і “Сексуальна поведінка жінки” (1953). Ці книги стали бестселерами і вмить зробили А. Кінсі знаменитістю. Статті про нього зявлялися на сторінках таких впливових журналів як “Time”, “Life”, “Look” і “McCall’s”. “Доповіді Кінсі” викликали велике замішання у науковому, суспільному та християнському серидовищі з приводу зазіхання автора підірвати основи суспільної моралі. Ще у 1935 році А. Кінсі на семінарі для співробітників Індіанського університету вперше виніс предмет своїх досліджень в галузі сексології на публічне обговорення, що «затримка шлюбу» (тобто, затримка першого сексуального досвіду) шкідлива з психологічної точки зору.
Одним із результатів досліджень Кінсі та інших дослідників стало те, що Американська психіатрична асоціація (АПА) в 1973 році виключила гомосексуальність із списку психічних захворювань DSM-II.
А. Кінсі мріяв зібрати в своєму архіві не менше 100 тис. анкет, однак дослідження довелося завершити швидше – в 1952 році Фонд Рокфеллера перестав йому виділяти гроші. Свою брудну роботу він зробив – запустив механізм масової деморалізації молоді.
Маргарета твердила, що жіночість і чоловічість не є визначені самою природою, але формовані суспільством. Свою думку про необхідність розрізняти біологічну й соціальну стать вона виразила у своїй книзі “Стать, темперамент у трьох примітивних суспільствах” (1935). Своїми поглядами вона сильно вплинула на сексуальну революцію 60-70-х років ХХ століття. В цей період М. Меад часто виступала на американському телебаченні на захист сексуальної свободи, легалізації маріхуани і “вільних шлюбів”.
Маргарета Меад тричі виходила заміж. З її особистої кореспонденції біографи довідались, що вона мала романтичні відносини з жінками.
Симона де Бовуар (1908 - 1986) – французька письменниця, засновниця сучасного феміністичного руху. Вона виростала у католицькій родині. Її мати була глибоко віруючою жінкою. Симона вчилася в католицькій школі та навіть мріяла стати монахинею. Але в перехідному віці у 14 років вона пережила велику духовну кризу, яка допровадила її до втрати християнської віри. В своє оправдання писала: “Однієї ночі я мала потребу, щоб Бог, якщо Він існує, дав про Себе знати. Він був німий як риба, і я вже ніколи до Нього ані словом не зверталася“. Відрікшись від Бога, Симона оголосила себе атеїсткою. Замість Біблії, тепер вивчає філософію і математику.
У 1926 році покидає рідний дім, щоб поступити у престижний Сорбонський університет для вивчення філософії. В 21 рік, після закінчення університету, стає наймолодшою вчителькою у ліцеях Франції. В той час знайомиться з Жан-Пієром Сартом, французьким філософом-екзистенціалістом та практикуючим атеїстом.
Під його впливом Симона перейняла ідеї екзистенціалізму – що нібито людина сама формує себе через свій вибір, свою позицію, своє існування. У своїх працях вона ставить акцент на особисту свободу людини: “Вже в 19 років я була переконана, що сама людина, і тільки вона одна, зобов‘язана надати зміст життю, і що вона здатна це зробити”.
У своїх працях і виступах Симона пропагувала ідеї фемінізму, висміюючи материнство та родину. Особисте її життя з Ж.П. Сартом не склалося. Їх “Маніфест любові” – бути разом, але попри те залишатися вільними, не виправдав себе на практиці. Вона була схильна зав’язувати “випадкові” романи. Про це пише сама: “Для чого, наприклад, жити завжди під одним дахом, коли весь світ – наше спільне достоїнство. Ніщо, навіть любов, не може бути перепоною цьому прагненню жити насиченим життям”. Відомою стала її фраза: “жінкою не народжуються – нею стають” (“Друга стать”). С. де Бовуар твердила, що жіночість не є зв’язана ні з генетикою, ні з біологією, але є дана суспільством. Жінка мусить визволитися з традиційного і стереотипного бачення, де жінка – це дружина і мати. А подружжя – це розбещена інституція тому що: “Комплекси, поневолення, нервовість, якою страждають дорослі, має своє коріння в минулому родинному житті; батьки, що мають конфлікти, проблеми і драми є товариством менш бажаним для дитини”.
В 1965 році у Балтиморі Джон Мані заснував першу клініку хірургічної зміни статі під назвою Клініка Ґендерної Ідентичності (Gender Identity Clinic). Ця клініка стала приготуванням для ґендерної ідеології.
Джон Мані як „науковий доказ” своїх тверджень наводив приклад хлопця на ім’я Девід Раймер. У віці 2 років, під час обрізання і внаслідок недбалої хірургічної операції, він був позбавлений статевого органу. З цієї причини батьки вирішили дати свого сина на операцію по зміні статі. Вони були прийняті доктором Мані, який бачив тут виняткову можливість для підтвердження своєї теорії з двох причин: хлопчик народився здоровим, а особливо, що є близнюком і це дало б можливість порівняти його з братом. Після операції Мані терапевтично стежив за Девідом більше 10 років і намагався психологічно утверджувати його в тому, що він є дівчиною, а не хлопцем. Батьки змінили ім’я сина на Бренда, вдягали і говорили як до дівчинки.
Тим часом, в 1972 році, лікар пише численні статті і доповіді, де поширює результати своїх досліджень, гаслом: «Зміна Бренди є завершена, дівчинка є щаслива!» Лікар став просто героєм. Його книжка «Чоловік, жінка, хлопець, дівчина» стала успішним університетським підручником. На академічному рівні багато підручників по психології та соціології у вступі використовували приклад Девіда-Бренди, щоб підтвердити, що стать набувається через внутрішнє усвідомлення. Таким чином брехлива “наукова” теорія ввійшла вже в практику.
Доктор Мані у своїх наукових публікаціях замовчував жорстоку реальність та свої злочини. Ситуація в домі Раймер була зовсім іншою. А саме, від часу операції хлопець сприймав поведінку лікаря і своїх батьків як тиранію. Його поведінка в школі зовсім не відповідала поведінці дівчини: поводився і говорив як чоловік, був закритим та мовчазним, захищав кулаками від однокласників свого брата, крав їм іграшки та одяг… Стурбовані вчителі часто викликали батьків з причини його поведінки, так мало схожої на дівчачу, і радили звернутися до психолога.
В тому часі Джон Мані наполягав, щоб батьки залишили роботу, продали все, та, щоб переїхали жити у вагончик в ізольованій та малозаселеній місцевості. І навіть ця рада була сліпо виконана родиною Раймер. Давид-Бренда надалі поводився безладно, а разом з ним і ціла сім’я: брат – став агресивним до однолітків, батько – почав без міри випивати, мати – намагалася зробити самогубство. Батьки зовсім не підозрювали, що лікар застосовує на них моральний тиск та різні психологічні маніпуляції, а тим більше, що медик проводить жахливий «науковий експеримент» над їх дитиною. Після цього доктор Мані знову наполягає, щоб хлопцеві зробити остаточну операцію статевих органів, але він відмовляється та вдається до гормональної терапії. Щоб скрити груди і боки Девід починає багато їсти. Від цього моменту вирішує поводиться як чоловік. Ні хірургія, ні соціалізація не змогли зробити з Девіда дівчинку!
В 2004 році, Девід у віці 38 років, не змігши знести психічних і моральних травм завданих йому лікарем, закінчив життя самогубством – застрелився з мисливської рушниці. Його брат Браян – позбавив себе життя за допомогою таблеток за рік до цього. Незважаючи на таку родинну трагедію, про яку свідомо замовчувалося, псевдо-теорія Джона Мані запустила згодом ґендерне коріння в академічне та законодавче поле, так і не підтвердивши свої гіпотези.
Роберт Джессі Столлер (1924 - 1991) – американський психіатр, педагог та дослідник ґендерної ідентичності при Клініці Ґендерної Ідентичності (Gender Identity Clinic). Народився в Крествуд, Нью-Йорк. Навчався в Американському психіатричному коледжі, Інституті психоаналітичного суспільства в Лос-Анжелесі; Американській психіатричній асоціації; був членом Міжнародної американської асоціації психоаналітиків, входив до числа психіатрів Королівського коледжу.
Ґендерна ідентичність, на його думку, це внутрішнє суб’єктивне відчуття приналежності до соціальних і культурних категорій “чоловіка/жінки”. Йдеться про процес утвердження, який починається від народження і триває аж до 3 років, коли особа самовиразиться: “Я є чоловіком” або “Я є жінкою”. Столлер дає розуміння “ґендеру” як “соціальної статі”, яку людина може сама вибрати. Він дає напрям формування ґендерної теорії, яка віддаляє людину щораз далі від її біологічної статі.
Він вважав, що легше змінити біологічну стать людини хірургічним шляхом, ніж психологічними методами змінити “ґендерну ідентичність”, тобто сексуальну орієнтацію, яку людина собі сама обрала.
Столлер вважав гомосексуалізм різновидом сексуальної поведінки, на рівні гетеросексуальності, тобто природної сім’ї, де є чоловік і жінка.
В даний час цій теорії належить важлива роль у ґендерній ідеології, яка створює проект глобальної світової сексуальної революції направлений на “відчуження” людини від її біологічної статі.
Юдита Батлер також є активним лоббістом руху “ЛГБТКІ+”.
Основні методи поширення ґендерної ідеології
Лобісти ґендерної ідеології діють переважно через ці 4 канали:
1). Законодавчий: вони роблять спроби легалізувати одностатеві шлюби; змінюють визначення сім’ї; вимагають усиновлення дітей гомосексуальними парами; вводять закони для захисту прав гомосексуалістів (дискримінаційні закони, закони про гомофобію). Таким чином через національні і міжнародні закони суспільство підкоряється їхнім директивам (нормам). Вони хочуть не тільки прав, але привілеїв. Для України на даному етапі великою загрозою національної безпеки – фізичного і духовного здоров’я нації, – є так звана “Стамбульська Конвенція”, підписання якої для українського народу означатиме прийняття і узаконення усіх форм сексуальних девіацій (відхилень) ЛГБТ+. Їх вже нараховується більше 50 видів.
2). Психологічний: ґендеристи наполегливо шукають шляхів, як змінити в суспільстві модель традиційної сім’ї та виховання через фальшиві та лицемірні твердження, що для дітей вистачає лише, щоб їх любили і тому не важливо, що вони ростуть в сім’ї лесбіянок чи гомосексуалістів. Вони зазвичай прикривають факти, що діти, які ростуть в такому “родинному” середовищі є схильні до суїциду, страждають на депресії, невизначеність власної статевої ідентичності, тобто чи вони є хлопчиками чи дівчатками. Ґендерні лобісти у всіх сферах своєї діяльності використовують психологічні маніпуляції та демагогію – перекручуючи наукові дані чи соціальні статистики, вдаються до підміни понять. Ґендерна теорія – це науковий обман! Тому не маючи наукових фактів, опираючись здоровому глузду і самій природі людини, ґендеристи, щоб викликати співчуття до себе, часто, б’ють на людські почуття, роблячи з себе нещасних жертв, які потребують захисту.
3). Культура, освіта, мистецтво, література та Інтернет: це широке поле суспільного життя, яке є “бомбардоване” прихованими або й явними програмами ґендерної пропаганди. Ґендерна ідеологія та культура гомосексуального руху вже сьогодні нав’язуються дітям і дорослим через шкільні підручники “Громадська освіта”, уроки толерантності, уроки сексуального виховання, фільми, книги, пресу, гей паради, заходи по боротьбі з дискримінацією, ЗМІ тощо. Тут задіяна ціла армія підібраних людей різного фаху, які здійснюють поступову культурну революцію – зміну мислення і цінностей нації. В першу чергу всі ці сили спрямовані на дехристиянізацію населення. В науковому просторі розробляються все нові і нові псевдо-наукові теорії, щоб підтвердити ґендерну ідеологію.
4). Медицина: це дуже важлива ланка впливу на суспільство, через яку сьогодні пропагується контрацепція, аборти, штучне запліднення (in vitro), хірургічна зміна статі тощо.
