Відчуття страху є добре відоме всім – і дорослим, і дітям. Воно виражає стан нашої душі з’єднаний з різного роду життєвими переживаннями (страх за здоров’я своє і рідних, страх перед смертю, страх залишитися самому, фінансові борги, втрата роботи, нестабільність в державі тощо). Також відчуття страху виявляє віру або невіру людини в Бога, її моральні якості та інстинкт самозбереження.
Страх має в собі подвійну силу: 1) негативну – внутрішньо поневолює емоціональну сферу людини так, що дехто, навіть, впадає у депресії; 2) позитивну - перестерігає перед поганими вчинками або злочинами (напр., діти бояться бути покарані батьками чи дорослими; дорослі бояться порушити державні закони, щоб не нести адміністративну або кримінальну відповідальність ). Тут цей страх з’єднаний зі світлом розуму і голосом совісті.
На сьогодні, найбільш поширеними негативними формами страху є страх перед хворобою, смертю, суспільною думкою і перед майбутнім.
Страх смерті
Останні 2-3 тижні увесь світ заполонив страх перед захворюванням на короновірус (COVID-19) і смертю внаслідок цього. Маніпулятивні новини, онлайн-спостереження за статистиками, заходи карантину, так масово впливають на психіку та свідомість людей, що вони втрачають життєву стійкість, тверезість та людяність. Мабуть, цей масовий психоз є більш шкідливий, ніж сам короновірус.
Всесвітня боротьба з короновірусом – це боротьба зі смертю. Кожна людина, хоч знає, що її життя є коротке, все ж таки має природній інстинкт боротися за життя. Чому? Бо смерть і хвороби – це наслідок гріха. Ця нова для всіх ситуація показала, як більшість з людей ще не готові до смерті – до зустрічі з живим Богом. Необхідно усвідомити, що навіть, якщо нас омине короновірус або яка-небудь важка хвороба, то смерть не омине нікого - ні мене, ні тебе. Однак смерть – це не найбільше зло. Найбільшим злом є гріх і вічне засудження у пеклі. Який є лік від вічної смерті? Рятунок є лише в Ісусі Христі! Він сказав: «Хто вірує в Мене, навіть вмерши житиме» (пор. Ів. 11,25).
Чому люди бояться смерті? Вони її бояться, бо ще не примирилися з Богом, мають відчуття провини, не хочуть змінити своє життя або ще не зреалізували усіх своїх планів.
Як віднайти внутрішній спокій та примиритися з Богом? Необхідно дозволити ввійти Ісусові до свого серця. У молитві (так як вмієш) довір Йому усе своє життя. Визнай перед собою і перед Ісусом свої гріхи та віддай Йому їх. Бог став людиною, щоб спасти нас від кари за гріхи, які тяжіють над нами.
Невіруючих людей страх частіше перемагає, бо їм нема на кого є покластися, окрім себе самих і людей. Християнам відчуття страху допомагає перебороти довіра всемогутньому і люблячому Богові, який є нашим Творцем і нашим небесним Батьком. Цар Давид передає нам цей досвід надії: «Допомога моя від Господа, що створив небо і землю. (…) Господь тебе від усього злого стерегтиме, він стерегтиме твою душу» (Пс. 121:1,7). Благодать Божа робить серце людини відважним і повним миру у найбільш важких і драматичних хвилинах життя.
Чи потрібно боятися смерті? Фізична смерть – це тільки перехід до вічного життя, щасливого або, на жаль, нещасливого. Тому краще людям боятися гріха і вічного засудження у пеклі, боятися втратити свого Творця і люблячого Бога, ніж самої смерті.
Страх перед суспільною думкою
Сучасних християн, особливо молодь, паралізує страх перед суспільною думкою. Чимало з них навіть знаходять собі більш-менш логічні оправдання: «Я мушу бути як всі», «Я не можу бути «білою вороною», що про мене скажуть або подумають мої друзі?», «За свої християнські переконання я б багато втратив», «Бути віруючим – це не комфортно і не сучасно» тощо.
Що є в корені цього страху перед іншими? На це є дві відповіді: перша - небажання нести хрест і терпіти за Христа; друга – брак відваги, який проявляється у боязливості та соромливості.
Мабуть багатьом доводилося спостерігати, як багато людей, які відкрито пропагують зло і гріх, цього не соромляться, а навпаки, цим ще й амбіційно хизуються і хваляться. Чому так є? Ці люди не мусять прикладати багато зусиль, щоб поширювати гріх, адже це їм виходить автоматично. У кожній людині є родовище гріха з яким необхідно боротися. Нам - християнам, щоб творити добро і бути правдивими віруючими, потрібна Божа милість і вправляння в чеснотах. Люди світу часто засоромлюють нас! Думаю, що сучасним християнам бракує цієї Божої сили і відваги протиставитися духу світу. Цю силу дає людині Святий Дух. Мужність – це дар Святого Духа, який закорінений у правдивій любові, покорі та правді.
Ось що нам слід усвідомити сьогодні - правдивий християнин, який любить Бога, буде завжди у протиріччі з мисленням цього грішного світу. Подібно і правдива Церква – це Церква, яка є переслідувана, це її природна ознака – бути «стовпом та основою правди» (1 Тим. 3,15). Вона, якщо не є переслідувана державою фізично, - як це було в минулості і як це є тепер в багатьох куточках світу, - то є переслідувана духовно духом світу (під цим християнство розуміє фізичне і духовне мучеництво). Якщо християни «йдуть в ногу» за злими вимогами та модою світу, то вони втрачають свою ідентичність і стають «сухими гілками».
Негативним прикладом є сучасна Європа, яка втратила своє християнське обличчя та зберігає сьогодні лише руїни християнської віри та культури. Лісабонська Угода усунула згадку про Бога в установчих документах Європейського Союзу і тим, замінила 10 Божих Заповідей, а лібералізм, диктатура релятивізму, гендеру, міграційна політика та культура смерті придушили християнський голос на суспільному та політичному полі.
Що означає бути християнином? Бути християнином означає бути свідком нового життя в Ісусі. Бути християнином – це боротися зі злом в собі і в світі! Бути християнином означає наслідувати Ісуса Христа, мати жертвенну любов і відвагу боротися за правду та спасіння людських душ.
Не можливо є тут не вказати на те, що говорить Боже слово про відношення до світу. Апостол Іван пише: «Не любіть світу, ні того, що у світі. Коли хтось любить світ, в того немає любові Отця; бо все, що у світі, - пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя життя, - не від Отця, а від світу» (1 Ів. 2,15-16). Один мудрий християнин-лікар сказав важливу річ: «Світ існує, бо існує Церква». Ми живемо у світі, але не маємо йому належати!
Сам Ісус говорить про цей фальшивий сором і страх перед людьми: «Хто, отже, буде соромитися Мене і Моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця Свого зі святими ангелами» (Мр. 8,38).
Апостол Павло також заохочує свого учня Тимотея не соромитися Євангелія: «Тож не соромся свідоцтва Господа нашого, ні мене, його в’язня, але перенось труди зі мною для Євангелії, за допомогою Бога» (1 Тим. 1,8).
Страх Божий
Протилежністю усім негативним формам страху є страх Божий. Він, як навчає Боже слово, є «початок мудрості» (Пс. 110,10). Страх Божий або острах Господній – це дар Святого Духа. Він формується і підтримується у душі християнина Божою благодаттю. Що означає мати страх Божий? Страх Божий – це не означає боятися Бога, як ми боїмося блискавки або електричного струму, страх Божий – це богоугодне відношення людини до Бога, боязнь втратити та образити Його. Через острах Божий віруючий досягає досконалої любові.
У духовній спадщині Святих Отців знаходимо пояснення про дві форми страху Божого. Авва Доротей навчає: «Існує два види страху, один початковий, а другий досконалий (…) Наприклад, хто виконує Божу волю зі страху перед муками, той ще початківець, бо він не творить добро ради самого Добра, але зі страху покарання. Другий – виконує Божу волю з любові до Бога, люблячи Його, власне, для того, щоб приподобатися Йому; цей знає, в чому полягає правдиве добро, він пізнав, що означає бути з Богом (…); цей боїться Бога і виконує Божу волю вже не зі страху покарання, і не щоб уникнути терпіння, але тому, що він пережив блаженство перебування з Богом; він боїться відпасти, боїться втратити його присутність. І цей досконалий страх зроджується від цієї любові. Він проганяє початковий страх. Тому апостол і говорить: «досконала любов проганяє геть страх» (1 Ів. 4,18). Проте неможливо досягти досконалого страху інакше, як тільки через початковий страх».
Інші святі вказували на важливість страху Божого для благочестивого християнського життя. Св. Григорій Богослов пише: «Де страх Божий, там є зберігання Божих заповідей». А св. Іван Ліствичник підкреслює, що страх Божий веде людину до покаяння і любові: «Коли страх Господній приходить до серця людини, то виявляє усі гріхи її (…) збільшення страху Божого – це початок любові». «Ніщо так підступно не губить людину, як втрата страху Божого, і навпаки, ніщо так не спасає її, як піднесення погляду до Богу», - пояснює св. Іван Золотоустий.
Негативні форми страху мають силу внутрішньо паралізувати людину, зробити її безпорадною та провадять її до відчаю. Важливо є кожному розпізнати: чого власне я боюся? І цей свій страх віддати Ісусові та вірою в Нього протиставитися духу страху.
