Душа прагне щастя, добра, правди. Людина не має лише матеріальне тіло, як тварини, але має безсмертну нематеріальну душу, а тим вона подібна до Бога, який є Дух. До сил душі належить розум, воля і область відчуттів. Людська душа є паралізована духовною інфекцією, яка спричиняє дисгармонію. Це спадкоємство порушеної людської природи має початок в грісі першої людини. Цей перший гріх полягав у невірі і непослуху Божому наказу. Перша людина повірила брехні і через цю фальшиву віру людська природа відкрилася цьому духу брехні і смерті. Людина, незважаючи на те, що прагне правди, неохоче слухає правду про себе і вірить самообману. Хоч в душі є природне прагнення добра, однак робить зло, хоч прагне щастя, сама собі завдає нещастя. Глибоко в душі є прагнення Бога, який її створив. Якщо людина робить добро, голос сумління приносить до її серця мир і гармонію. Якщо людина робить зло, то в душі настає дисгармонія і приходять докори сумління, а навіть депресія.
Сенс життя і сенс терпіння
Сенсом життя є шукати правду, дбати про вічні цінності, респектувати духовні – Божі закони. Своїм духом, який є в глибині душі, вже тут на землі потрібно з’єднуватися з Богом. Людський дух прагне Бога. Святий Августин це виразив словами: «Ти створив нас для себе, о Боже, і неспокійне людське серце (дух), поки не спочине в Тобі». Ніщо сотворене не наповнить людську душу правдивим щастям. Вона прагне Створителя, з’єднання з Богом через чисту любов – agape. Маєтки, тілесні розкоші, їжа, сексуальність, алкоголь, наркотики нікому не дають правдивого щастя, але – навпаки. Приходить залежність, зв’язаність в душі і глибока депресія. Справжній мир і щастя є лише в Бозі.
Людина знає, що життя є коротке і її чекає реальність смерті. Ісус каже: «Шукайте найперше Царство Боже» (Мт.6,33), а потім «Будьте приготовані, бо не знаєте ні дня, ні години» (Мт.25,13). «Призначено всім людям раз умерти, потім же суд» (Євр. 9,27). А після суду? «Одні підуть у вічну славу, а інші – на вічні муки» (пор. Мт.25, 41 і наст.). Обоє є вічні. Людське життя є відрізок часу, коли людина свобідно вирішує, чи прийме чи відкине вічне життя, яке є в Бозі.
Людина має свобідну волю і може вибрати, чи відкриється марностям, тобто обману, фальшивому добру і фальшивому щастю, або чи буде старатися про вічні цінності вже тут на землі. Людська душа поєднана з таїнством гріху, але також і з таїнством Божої любові. «Так бо Бог полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав вічне життя» (Ів.3,15). Умовою з нашого боку є, щоб вірою прийняти Ісуса. Це прийняття поєднано з визнанням власних гріхів і з вірою в Ісуса, як свого Спасителя. Це є основна правда Євангелії, що Ісус, єдинородний Божий Син, помер за мене і за мої гріхи. Своїм воскресінням третього дня дав доказ, що Він є правдивим Богом і що Його Євангелія є правда. Вийти з системи брехні і зла, дати свої гріхи до Божого світла і вірою прийняти Ісуса, називається metanoia – зміна мислення, тобто покаяння (пор. Мр. 1,15). Через покаяння людина приймає Ісуса і сама стає усиновленою Божою дитиною. «Тим, які Його прийняли, дав владу дітьми Божими стати» (Ів.1,12). Тоді настає духовне визволення, яке поєднане з життям з віри і з втратою своєї душі: «Хто погубить свою душу (psyche) Мене ради та Євангелії, той її спасе для вічності» (пор. Мр.8,35). Втратити душу ради Христа – це процес. Ця втрата відбувається передусім у внутрішній молитві. Це є вчинок повної відданості себе Богу, виконанням Першої заповіді: любити Бога всім серцем, всією душею і всією силою (Мк.12,30). В цьому вчинку відданості і чистої любові душа закуштує найбільший мир і правдиве щастя. Момент втрати душі ради Христа поєднаний з відділенням духа від багатства душі, про що говорить і перше блаженство: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство небесне» (Мт.5,3). Це означає волею відділитися від фальшивих цінностей і візії, які людині не дозволяють виконувати Божу волю. В цій внутрішній молитві перед Божим обличчям людина переживає цілою своєю істотою прохання з «Отче наш»: «Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі». Якщо настає така внутрішня єдність з Христом, то Бог через таке з’єднання людини з Ним робить чуда. В наслідуванні Христа і єдності з Ним прикладом для нас є святі, мученики, а особливо апостол Павло. В цьому процесі очищування і перетворення в Христа діє Дух Божий. Ісус сказав: «Аж коли на вас зійде Дух Святий, будете моїми свідками». Тут не йдеться про якийсь символ, але про справжню дію Духа Божого, який проявляється через конкретні харизми (пор. 1.Кор.12,4 і наст.). Бути Христовим свідком означає бути охочим для Христа зносити пониження, переслідування і смерть. Свідоцтвом про це є мільйони християн. Суттю вічного життя є те, що душа постійно внутрішньо з’єднана з Богом. Боже Слово каже, що ми є Божі діти і спадкоємці Царства Божого. Святий Атанасій (IV ст.) це висвітлює: «Бог став людиною, щоб людина стала Богом» (адоптованим сином Божим).
Якщо людина залишається в своєму егоїзмі і відкидає Бога, а фальшивим способом дбає про свою досконалість, то властиво розвиває душевне. Є відмінність між душевною людиною і людиною духовною. Душевна людина розвиває своє еґо, духовна людина з’єднується з самим Богом.
В нутрі людини відбувається душевна і духовна боротьба. Людська душа може приєднатися до фальшивої духовності, тобто окультизму, який має свою силу в магії, віщуванні і спіритизмі. Ця демонська духовність, яка діє через ці три основні канали, потім втілюється в людській душі. Через різні орієнтальні медитації, гендер-гей ідеологію, брехню, зло, аморальність, душа відкривається демонській духовності. Така людина знаходиться під впливом і інспірацією демонських енергій, які через неї масово поширюють зло. Це переважно різні філософи, демагоги, ідеологи, гуру та інші обманці людства.
Найбільшою цінністю є вічне життя. Боже слово каже: «Хто має Сина Божого, має вічне життя. Хто Сина Божого не має, той життя не має» (1Ів.5,10 і наст.). Оскільки в людині є зло, яке порушує людську психіку, то протягом всієї історії людства відбуваються війни, вбивства, мордування та інші злочини. Здоровою гігієною для людської душі є прийняття моральних і духовних принципів, які є закорінені в живій вірі в Божого Сина, Спасителя і в Його Євангелію. Той, хто прийме Христа, потім мусить ціле життя продовжувати боротьбу проти брехні та зла, яке є в ньому і в світі. Зло і брехня є наче кукіль, а добро і правду треба охороняти і проштовхувати навіть за ціну, що будуть тобі погрожувати, висміювати і завдавати насилля. Ісус сказав: «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу?».
Кожну людину чекає смерть, а потім вічність. Про цю найосновнішу реальність людина під впливом гріху не хоче думати, а також і світ цю правду бойкотує або висміює її, щоб утримувати душі в байдужості, в темряві і духовному сні їм на шкоду.
Людина духовна, яка через віру народилася від Бога, прийняла Духа Правди і намагається ходити в правді, виставлена великому тиску з боку свого оточення, яке не зносить правди і не хоче навіть чути, ані іншим дозволити, щоб правда Євангелії про спасіння звіщалася людству.
Що стосується євангельської психології, то йдеться про правдиве відкривання коренів духовної інфекції та зранень в душі. Це є ціложиттєвий процес внутрішнього очищування та оздоровлення, який побудований на основі внутрішньої єдності з Христом. Процес очищування душі, який здійснюється через цю єдність, водночас вимагає респектування здорових принципів, які подані нам в Євангелії. Мова йде про їх реалізацію. Академічне християнство нікого не спасе. Ісус наголошує на реалізації – втіленні Божого слова, Його наслідуванні. Багаторазово підкреслює, що спасіння є для тих, які Боже слово слухають і виконують його (Мт. 7,24; Лк.11,28). Цей процес очищування, наслідування Христа поєднаний з основним кроком, а ним є – відректися самого себе, тобто своїх душевних амбіцій, а навіть і своєї власної волі задля того, що людина хоче реалізувати Божу волю. Це є і прохання з «Отче наш» - «Нехай буде воля Твоя!» (Мт.6,10).
Немає коментарів:
Дописати коментар