Місія молитвою

Місію ми можемо робити і через молитву. Основне слово тут: «Ти в мені. Ти в мені, Ісусе». Духом скажу: «Ти в мені», а потім додам: «і в братові, і в сестрі». Під час цієї місії молитвою починаю вірою бачити в ближньому Христа. Але спершу мушу поглядом віри бачити Христа в собі.

Ісус на останньому суді скаже: «Те, що ви зробили одному з найменших братів Моїх, це ви Мені зробили, а чого не зробили, того і Мені не зробили». Ісус говорить про діяльність і бездіяльність. Ми повинні проводити позитивну діяльність, яка буде пов’язана з відношенням до ближнього, але по суті має мотивуватися тим, що робимо це для Христа. Сам Ісус каже: «Мені зробили». Тобто це означає, що Христос прихований і в тому найменшому братові, перебуває в ньому. Але по суті не є прихований, а, швидше, скритий в ньому, як у в’язниці.

Ісус говорить про 6 речей, які буде перелічувати на останньому суді: Я був голодний і ви нагодували Мене; спраглий і ви напоїли Мене; був чужинцем і прийняли Мене; коли Я був нагий, ви одягнули Мене; коли Я був хворий, ви відвідали Мене; а потім останнє – «коли Я був у в’язниці, ви прийшли до Мене». Отож йдеться про процес – іти за Христом.

«Коли Я був голодний, ви дали Мені їсти». Коли диявол сказав Христу в пустині, щоб перетворив каміння на хліб, Він відповів йому: «Не хлібом єдиним живе людина, але кожним словом, що виходить з уст Божих».
Ми повинні дати голодним людям ту їжу, яка виходить з Божих уст. Звичайно, коли хтось в надзвичайній ситуації бачить людину, яка невідкладно потребує і фізичної їжі, але відмовиться їй допомогти, то це є гріхом і цинізмом. Але в чому полягає суть проблеми? Займатися благодійністю? В даний час нею часто грубо зловживають – масонські благодійні організації, які приховуються під християнськими назвами, не надають реальної допомоги, але є засобом маніпуляції. Отож, їхати десь до Індії? Ми не мусимо туди їхати, бо індуси і буддисти вже є тут – з відпалих християн.

Ісус сказав апостолам: «Найперше йдіть до загиблих овець дому Ізраїля». І ці відпалі християни є загиблими вівцями. Їх батьки і діди були християнами, цілі покоління, протягом 1000 років. Але через нашу байдужість, тому що ми не даємо голодуючому Христові поживи, ці душі відпали і прийняли фальшиву поживу, фальшиву ідеологію і стали носіями диявола. Шлях індуїзму і буддизму – це шлях егоїзму, шлях брехні, шлях самоспасіння – гордого відкинення Божого милосердя і Божої любові.

«Те, що ви зробили одному з найменших братів Моїх, це ви Мені зробили, а чого не зробили, того і Мені не зробили» – це Боже слово ми можемо пояснювати соціальним способом, але воно має передусім духовний вимір. Христос є в нас. Боже слово це постійно підкреслює. Скільки разів лише в посланні апостола Івана говориться, що Бог є в нас, що Христос є в нас. Ми знаємо, що через хрещення ми були занурені до Христової смерті і отримали нове життя. Іван Хреститель сказав: «Серед вас стоїть, Той, Кого ви не знаєте». Де є двоє або троє, там Христос є серед них.

Що таке Церква? Це живий організм Христа. Чи ми даємо Христу поживу, щоб Містичне Тіло Христове зростало? Йдеться про духовну їжу і духовний напій. «Хто напоїть кухлем води одного з цих найменших…». Якщо ви подали його пророку, тому що він пророк, то отримаєте пророчу нагороду. Але йдеться про те, щоб подати кухлик води Христу – і саме тоді, коли на Нього всі плюють, коли Його соромляться, коли тільки філософствують про якогось космічного Христа, про якогось Христа Нью Ейдж. Коли сьогодні хтось прийде і засвідчить про живого Христа, на нього дивитимуться, як на блазня. Всі виступлять проти нього, навіть якщо б це було прямо на теологічному факультеті, він отримає шок, який надовго запам’ятає. Його висміють, як дурня і фундаменталіста, бо про живого Ісуса не можна свідчити! А Він в цих душах гине і прагне, щоб Йому дали пити. В тих найменших, які були охрещені і ще мають крихту віри, Ісус є спраглий і майже вмирає. А ми? Не даємо Йому пити, бо соромимося, бо матимемо проблеми або хтось буде з нас сміятися. І саме тому найменшому брату ми повинні дати це духовне пиття – живе свідоцтво, яке вимагає героїзму.

«Коли Я був у в’язниці, ви прийшли до Мене. Коли Я був хворий, ви навідались до Мене». Христос є в нас, як у в’язниці. Хто Його ув’язнює? Його ув’язнює система старої людини в нас, гріх, який є в нашій душі, система обману і брехні, система різних залежностей, у які людина потрапила, всілякі бон-тони, фарисейські методи, погляди, що як слід розуміти і що є правильним. З цих світських норм побудована свого роду структура, в’язниця в нас, де живий Христос безсильний, не має там влади. Там панує структура людської пихи, яка хоч і говорить про Христа, але з живим Христом не має нічого спільного. Коли людина поневолена пристрастями і поставить їх на перше місце, тоді тримає Христа у в’язниці. Це можна побачити, наприклад, на дітях, коли досягнуть підліткового віку – їх тягне до пристрастей, до нечистоти, а що головне – почнуть соромитися християнства і віри.

Ісус каже: «Я був у в’язниці». Ісус в мені є у в’язниці. «Господи, я хочу знати, хто є тим сторожем, хто Тебе там тримає, хто має ключі від цієї в’язниці?! Чи це якась духовна зв’язаність, чи це залежності, сліпота, лінь чи свавілля?». Ми навіть не відвідуємо Ісуса в цьому ув’язненні. Тому ми повинні зайти на глибину і там зустрітися з Ісусом.

Коли до одного святого прийшла відчайдушна матір і скаржилася, що син став на погану дорогу і нічого не хоче чути про Бога, святий їй сказав: «Коли тепер син не хоче говорити з вами про Бога, то ви говоріть з Богом про вашого сина». Це означає – конкретно молитися за сина. Людина в такій молитві може духовно усвідомити Христа в його душі. Але найперше сама повинна бути вільною і відкрити двері для Христа у своєму серці, щоб потім могти відкривати двері в душах ближніх. Як собі, так тобі. Покаяння починається від мене. Не можна почати місії, якщо я сам не є навернений. Коли я навернений і почну робити місію, отримаю за це биття. А якщо я слабкий у вірі, то дух невіри, нечистоти, збочення, алкоголізму, а також світу і фарисейства, який тримає душі, буде мене мучити. Скільки харизматиків пішли до семінарії, і де закінчили? Закінчили як найбільші фарисеї і зрадники. Туди йшли і навернені хлопці, які, однак, не були закорінені в Христі. Вміли дуже живо говорити, але не були закорінені. Апостол каже: «щоб були закорінені в Христі». Ми повинні бути закорінені в Христі і творити з Ним єдність аж до смерті. Він повинен бути для кожного з нас об’єктом найбільшої любові, бо Він помер за мене на Голготі. Він любить мене і є зі мною. Він каже: «Я з вами по всі дні вашого життя…» А де я? Я не є з Ним. Я є сам зі собою, мене постійно несе хвиля марноти і я зовсім не рахуюся з Богом. А коли людина правдива до себе і до інших, то їй можуть сміятися в очі, висміювати її, але вона буде взивати: «Знаю, Кому я повірив».

Тому ми повинні зайти на глибину, створити внутрішній зв’язок з Христом. Ми повинні якимось чином потрапити до цієї в’язниці, знати, як її відкрити, як зустрітися з Христом, як до Нього прийти – а це як в собі, так і в ближніх.

Ісус каже: «Коли я був хворий…». Сьогодні хворим є християнство. Чому? Тому що ми приймаємо і вдихаємо бактерії світу, і не приймаємо ліки покаяння і Божого слова. Христос животіє в браті і в мені. Християнство є мертве або паралізоване. А ми повинні працювати над тим, щоб настала віднова.

«Що ви зробили одному з моїх найменших братів…». Отож тут є 6 речей, з яких будемо складати звіт перед Божим судом. Але ми повинні здійснити це служіння найперше Христу в собі, бо найбільша заповідь – це любити Бога і ближнього як самого себе. Це означає, щоб виконати другу заповідь, ми повинні спершу правдивим способом любити себе, тобто робити все для того, щоб спастися. Ми перші повинні покаятися, ми перші повинні послужити Ісусу цими 6 ділами, які Він чекає від нас, і тоді будемо знати як їх реалізувати і щодо ближнього. Отож пілотний проект ми повинні реалізувати найперше на собі. А потім цю модель можуть скопіювати всі інші.

Тепер повернімося назад до місії молитвою. Я її здійснював так: уявляв собі конкретних людей і намагався бачити в них Христа – «Ти, Ісусе, в мені і в братові». Я повторював це виступаючи проти хвилі невіри – стояв у Божому Слові: «Так це є!». Під час молитви я маю прийти до Ісуса в братові, відвідати Його. Можливо, фізично це навіть не вдасться, і брат не схоче навіть нічого чути про Ісуса. Кожна місія передбачає спершу духовну місію, молитовну місію – без неї все даремно. Без молитви місія не існує. Там, де люди правдиво моляться і правдиво живуть, там дійсно живе Христос. Ми повинні зробити все для того, щоб Ісус не був в нас ув’язнений. Тому потребуємо міняти мислення.

Чому я не приходжу до Ісуса? Є проблематично попасти до цієї в’язниці в нас. Є певні перешкоди, і людина мусить пройти повз кількох охоронців. У в’язниці є головна брама, а потім спеціальна камера, де в’язень закритий. Христос є в моїй душі у в’язниці. На молитві можу робити місію: «Ісусе, Ти є в мені, я маю нове життя через хрещення. Ти є в мені і Ти є в братові». Повторюючи це на молитві, я згадую собі конкретну особу, бачу в ній Христа, і таким чином даю Ісусові поживу та цим відкриваю браму через живу віру та Боже слово, яке приймаю як Боже слово і реалізую його. Цим даю Ісусу не тільки духовну поживу, але і духовний напій; цим одягаю Христа нагого, який трясеться від холоду; цим наближаюся до Христа, як до чужинця, незнайомого, якого ніхто не приймає. Цим даю Ісусові те, що Йому належить. А коли Він хворий, то даю Йому ліки тим, що стою у вірі і свідчу – «Ісусе, Ти є в мені і в тій сестрі, братові». Треба бачити там Його, а не тільки людину: «Ти є там, і я вірю Тобі, тепер я з’єднаний з Тобою і тепер чиню Тобі всі ці 6 служінь, які Ти просиш, починаючи від духовного хліба і закінчуючи відвідуванням у в’язниці. Але найперше це реалізуй в собі через віру. Це місія, за яку ми здаватимемо звіт.  Вона спрямована передусім на охрещених, відпалих християн, віра яких є слабкою, щоб таким чином зміцнити їх віру. Ми повинні молитися за друзів, але і за ворогів.

Людина часто повинна упокоритися перед «старою людиною» ближнього, яка сторожить Ісуса, як сторож у в’язниці, і не дозволяє дати йому поживу. Треба перед нею упокорятися і шукати, як можна відкрити ці тюремні двері, як обманути цього сторожа, щоб мене туди впустив – за грати різних ідеологій, якими люди заброньовані, за мури стереотипів, фарисейського, атеїстичного мислення, за системи психології, соціології – це кількакратна сторожа. Людина з дитинства приймає намул світу і не усвідомлює Христа в собі. Це спадщина зіпсутої природи, яку ми успадкували від перших людей – невіра, спрямованість на зовнішнє і егоїзм, замість чистої любові до себе. Церква нічого так не потребує, як праці кожного віруючого над своєю душею, навчити людей основних правд Євангелія, які ніде не проповідуються. Це наше завдання! Аж до смерті маємо що робити – працювати над своєю душею і будувати живу спільноту, щоб ми були як перші християни: одне серце і одна душа.

Джерело: ВВП