Сам Господь окреслив обов’язки дітей супроти батьків цими словами: «Шануйте свого батька і матір!» (Вих. 20,12). Батько і мати – це найбільші добродії дітей, після Бога, котрі дали їм найцінніший дар – життя. Крім цього батьки – це заступники самого Бога для власних дітей. Оскільки Він передав батькам частину своєї влади та звелів виховувати дітей для Його слави. З цього випливають наступні обов’язки дітей щодо батьків:
1. Пошана
Діти зобов’язані шанувати своїх батьків, бо вони представляють Божий авторитет та дали їм життя. Пошана – це внутрішнє почуття, яке велить дітям поважати батьків як щось вище ніж вони самі. Сама гідність батька чи матері ставить батьків вище дітей, хоча б батьки були б менше вчені, менше виховані та бідніші ніж їхні діти.
Батьків треба шанувати навіть і тоді, коли вони далекі від того, щоб бути ідеалом. Бог звелів шанувати батька і матір, незважаючи на те чи вони святі чи грішники. Їм належиться пошана від дітей.
Батьків треба шанувати навіть і тоді, коли вони далекі від того, щоб бути ідеалом. Бог звелів шанувати батька і матір, незважаючи на те чи вони святі чи грішники. Їм належиться пошана від дітей.
2. Любов
Діти мають любити своїх батьків, бо по Бозі вони найбільші їх добродії. Не було б дітей, якщо б на світі не було б батьків і матерів. Бог міг сам безпосередньо творити людей і посилати їх на цей світ, щоб тут прославляли його, але він не вчинив цього, бо хотів поділитися з батьками своєю творчою силою.
Діти мають любити своїх батьків за те, що дали їм життя і подбали про те, що не померли зараз по народженні. За всі труди виховання, жертовність і любов, за щоденний хліб, за одяг, за опіку від злого, за освіту, за добрі поради і перестороги батькам належиться любов від дітей.
Діти мають любити своїх батьків за те, що дали їм життя і подбали про те, що не померли зараз по народженні. За всі труди виховання, жертовність і любов, за щоденний хліб, за одяг, за опіку від злого, за освіту, за добрі поради і перестороги батькам належиться любов від дітей.
3. Послух
Діти мають завжди та в усьому слухати батьків, хіба що вони наказують щось, що суперечить Божому Законові. Жоден батько чи мати не мають права дітям наказувати те, що зневажало б Бога або ламало б якийсь Його Закон. Наприклад, забороняти молитися, красти чи брехати. Якщо б таке траплялося, то в таких випадках діти не є зобов’язані слухати своїх батьків.
Святий ап. Павло каже: «Діти, слухайте своїх батьків у Господі, бо це справедливо» (Еф. 6,1). Поки діти не стануть повнолітніми, вони повинні слухати тих, своїх батьків чи опікунів. В чому діти мають слухати своїх батьків? Діти мають слухати батьків у таких справах як: шкільне виховання, спосіб вдягання, з ким товаришувати тощо. Наприклад, якщо батьки скажуть дочці чи синові, коли він чи вона мають бути в дома після гуляння з друзями, то син або дочка мають повернутися до дому вчасно.
Діти повинні розуміти, що послух є обов’язковим для них, бо вони не мають життєвого досвіду. Батьки відповідають за вчинки дітей перед Богом, Церквою і Батьківщиною. Тому мають право їх покарати чи в чомусь обмежити для того, щоб викорінити в дітях погані звички. Дерево потрібно гнути поки воно є ще молоде, бо старе – зламається. Батьки повинні привчати дітей до послуху. Покарання мусить бути пов’язане з повчанням та роз’ясненням, інакше це не має сенсу. Діти бачать тільки злих батьків і переконані, що їх не розуміють і вони мають завжди правду. Боже Слово говорить: «Хто щадить різки, ненавидить сина, хто ж його любить, той завчасу карає» (Прип. 13,24). Якщо батьки занедбують свої обов’язки супроти дітей, то Бог тяжко покарає їх. Страшна кара спала на біблійного Іллю та його двох синів Офнія та Пінеса. Бог попередив Іллю про покарання та виконав його, бо батько не хотів картати своїх ледачих синів, а сини не хотіли слухати батька. Лихі сини померли в бою з филистимлянами, а батько на звістку про їх смерть упав зі стільця, зламав собі шию і раптово помер (І Цар 4,17-18).
Послух не подобається багатьом сьогоднішнім дітям. Немало батьків слухають замість наказувати. Один батько хвалився, що не мав ніякого клопоту зі своїми дітьми. Хтось спитався як це можливо. На це він відповів: «Бо я роблю все те, що вони кажуть мені!»
Діти не зобов’язані слухати батьків у двох речах: у виборі священичого або чернечого і подружнього стану, хоч можна прислухатися до їх поради. Батьки не мають права диктувати дітям, який стан життя мають вибрати собі. Це особиста справа кожного з нас.
Святий ап. Павло каже: «Діти, слухайте своїх батьків у Господі, бо це справедливо» (Еф. 6,1). Поки діти не стануть повнолітніми, вони повинні слухати тих, своїх батьків чи опікунів. В чому діти мають слухати своїх батьків? Діти мають слухати батьків у таких справах як: шкільне виховання, спосіб вдягання, з ким товаришувати тощо. Наприклад, якщо батьки скажуть дочці чи синові, коли він чи вона мають бути в дома після гуляння з друзями, то син або дочка мають повернутися до дому вчасно.
Діти повинні розуміти, що послух є обов’язковим для них, бо вони не мають життєвого досвіду. Батьки відповідають за вчинки дітей перед Богом, Церквою і Батьківщиною. Тому мають право їх покарати чи в чомусь обмежити для того, щоб викорінити в дітях погані звички. Дерево потрібно гнути поки воно є ще молоде, бо старе – зламається. Батьки повинні привчати дітей до послуху. Покарання мусить бути пов’язане з повчанням та роз’ясненням, інакше це не має сенсу. Діти бачать тільки злих батьків і переконані, що їх не розуміють і вони мають завжди правду. Боже Слово говорить: «Хто щадить різки, ненавидить сина, хто ж його любить, той завчасу карає» (Прип. 13,24). Якщо батьки занедбують свої обов’язки супроти дітей, то Бог тяжко покарає їх. Страшна кара спала на біблійного Іллю та його двох синів Офнія та Пінеса. Бог попередив Іллю про покарання та виконав його, бо батько не хотів картати своїх ледачих синів, а сини не хотіли слухати батька. Лихі сини померли в бою з филистимлянами, а батько на звістку про їх смерть упав зі стільця, зламав собі шию і раптово помер (І Цар 4,17-18).
Послух не подобається багатьом сьогоднішнім дітям. Немало батьків слухають замість наказувати. Один батько хвалився, що не мав ніякого клопоту зі своїми дітьми. Хтось спитався як це можливо. На це він відповів: «Бо я роблю все те, що вони кажуть мені!»
Діти не зобов’язані слухати батьків у двох речах: у виборі священичого або чернечого і подружнього стану, хоч можна прислухатися до їх поради. Батьки не мають права диктувати дітям, який стан життя мають вибрати собі. Це особиста справа кожного з нас.
Діти грішать проти послуху батькам:
а) коли приятелюють з особами, з якими батьки заборонили, дивляться неморальні фільми, читають розпусну літературу чи гуляють з друзями проти волі батьків (пор. Прип. 1,8-15)
б) коли не моляться, не читають Св. Письма, не ходять на Службу Божу та не приймають живого Ісуса в Євхаристії, хоч батьки спонукають їх до цього;
б) коли не моляться, не читають Св. Письма, не ходять на Службу Божу та не приймають живого Ісуса в Євхаристії, хоч батьки спонукають їх до цього;
в) коли не хочуть вчитися, працювати, слухають нехристиянську музику, курять, випивають, крадуть гроші, обманюють їх, марнують час за Інтернетом чи телевізором, грають насильницькі комп’ютерні ігри, коли покидають батьківський дім проти їх волі, не повертаються додому вчасно тощо.
4. Підтримка батьків.
Якщо християни зобов’язані матеріально чи фінансово помагати своїм потребуючим ближнім, то куди більше діти повинні дбати про власних батьків, які привели їх на світ. Природний і Божий закон накладає на дітей обов’язок дбати про стареньких батьків, щоб вони мали де і за що жити.
Бог не буде благословити тих дітей, що не дбають про своїх батьків. Добрі діти завжди мають місце в своїй хаті для них. Добра дитина не вишле старенького батька чи матір до старечого дому, бо в хаті нема «місця». Діти мають дбати, щоб їх батьки мали відповідне житло та їжу. Кімнатка на горищі чи в підвалі не є відповідним помешканням для них. Діти повинні пам’ятати, що як вони поступають зі своїми старенькими батьками, так колись їх власні діти поступатимуть із ними. Бог терпеливий, але й справедливий.
Бог не буде благословити тих дітей, що не дбають про своїх батьків. Добрі діти завжди мають місце в своїй хаті для них. Добра дитина не вишле старенького батька чи матір до старечого дому, бо в хаті нема «місця». Діти мають дбати, щоб їх батьки мали відповідне житло та їжу. Кімнатка на горищі чи в підвалі не є відповідним помешканням для них. Діти повинні пам’ятати, що як вони поступають зі своїми старенькими батьками, так колись їх власні діти поступатимуть із ними. Бог терпеливий, але й справедливий.
5. Духовна опіка.
Діти зобов’язані дбати не тільки про матеріальні, але й про духовні потреби стареньких батьків, звертаючи їм увагу, як батьки занедбують молитву, недільну Службу Божу і Святі тайни. Добрі діти завжди морально підтримують та моляться за своїх батьків, а також проводять молитву разом з ними. Діти повинні покликати священика, як батько чи мати тяжко захворіє. По смерті батьків повинні молитися за їхні душі, які можуть бути у чистилищі, жертвуючи за них Служби Божі та Святе Причастя.
