З нашою порушеною гріхом природо, – зі «старою людиною» в нас, - завжди є так, що навіть якщо хочемо добро, все одно грішимо. А тому ми повинні постійно каятися. Зрештою, треба мати відвагу робити помилки, інакше зі страху за фальшиву досконалість ми не робили б нічого. Покора – це вміння повчитися. Ми постійно повинні вчитися на своїх помилках, але навіть, якщо б ми вчилися максимально старанно, все одно не перестанемо робити помилок.
Божий закон даний нам, щоб показати якими ми є, і що постійно потребуємо каятися – щоб, з одного боку ми не спали, а з другого – щоб в самообмані не підносилися один метр над землею. Доки слухаємо «стару людину» в нас, доти вона залишає нас варитися у власному соці. А якщо хтось хоче нам допомогти і скаже правду, ми ображаємося. Тільки тоді, коли почнемо в дрібницях по справжньому боротися зі «старою людиною» в собі, аж тоді почнемо бачити її підступність. Вона вміє викрутитися як змія. У кожного вона має свої відтінки, але у всіх одна програма – водити нас навколо пальця і співпрацювати з лукавим. Боротьба зі «старою людиною» - це не 1:1. Часто людина мусить, наче, пхати камінь під гору або піднімати брилу, а коли її на хвилю пустять, то вона впаде на голову. Пізніше побачимо, що це не лише «стара людина», але що вона когось слухає.
