Часто останній жебрак, коли щиро відкриється Богу, швидше буде спасенний, ніж «праведні» фарисеї. Але в кожному з нас є фарисейство і брехня. Тому й Ісус в Євангелії про це говорить. Коли фарисей і митар прийшли помолитися до храму, фарисей молився: «Господи, дякую, що я не такий, як той митар, два рази на тиждень пощу, даю десятину …». Те все, що робив фарисей, не було поганим, але яким було його серце? Не упокорив його перед Богом.
Апостол Петро в день П’ятидесятниці сказав юдеям: «Ви вбили Бога, розіп’яли Ісуса!» Це їм пронизало серце і вони запитали: «Що ми повинні робити?» – «Покайтеся і як дар отримаєте Святого Духа».
Так, Святий Дух приходить знову і знову, коли ми каємося. Щомиті і щодня ми робимо помилки, грішимо думками, а коли на когось подивимось, одразу ж критикуємо, осуджуємо… Ми повинні зупинитися: «Господи, прости мені, я в два рази гірший. Якщо ця людина грішить і дає згіршення, прости їй». Але ми відразу ж осудимо ближнього і думаємо, що ми кращі. Це є вже в малій дитині, нікого не потрібно цього вчити. Всі ми маємо гордість та сліпоту, і з цим треба постійно боротися. Тому Ісус каже: «Зречись себе!», і далі пояснює: «Хто хоче спасти свою душу, той її погубить, а хто погубить свою душу ради Мене та Євангелія, той її спасе!». Людина хоче спасти свою душу своїми силами, без Бога, без Христа, без Його хреста. Але є тільки одне рішення. Ісус це говорить ясно: ми повинні втратити свою душу заради Нього. Не дбаймо про свою марну кар’єру. Перша заповідь каже: «Люби Господа Бога твого всім серцем, всією душею і всією силою!» Це перша і найбільша заповідь. А друга подібна до неї: «Люби ближнього твого, як самого себе». Але ми повинні любити правильним способом – тобто так, щоб бути спасенними. Любити себе так, щоб мати найбільший скарб – вічне життя. Цього скарбу маю бажати для всіх, навіть для моїх неприятелів і ворогів – так, як це чинили святі мученики. Якщо хочу по-справжньому любити себе, мушу каятися. Це чиста любов до себе – зробити в собі порядок, поставити на перше місце Бога, Божі справи і шукати найперше Божого Царства. Це святий егоїзм: я хочу не мало, але хочу все. Хочу Ісуса. Тоді в годину смерті ми будемо захоплені тим, наскільки великою є Божа любов і що Ісус приготував нам.
Апостол Петро в день П’ятидесятниці сказав юдеям: «Ви вбили Бога, розіп’яли Ісуса!» Це їм пронизало серце і вони запитали: «Що ми повинні робити?» – «Покайтеся і як дар отримаєте Святого Духа».
Так, Святий Дух приходить знову і знову, коли ми каємося. Щомиті і щодня ми робимо помилки, грішимо думками, а коли на когось подивимось, одразу ж критикуємо, осуджуємо… Ми повинні зупинитися: «Господи, прости мені, я в два рази гірший. Якщо ця людина грішить і дає згіршення, прости їй». Але ми відразу ж осудимо ближнього і думаємо, що ми кращі. Це є вже в малій дитині, нікого не потрібно цього вчити. Всі ми маємо гордість та сліпоту, і з цим треба постійно боротися. Тому Ісус каже: «Зречись себе!», і далі пояснює: «Хто хоче спасти свою душу, той її погубить, а хто погубить свою душу ради Мене та Євангелія, той її спасе!». Людина хоче спасти свою душу своїми силами, без Бога, без Христа, без Його хреста. Але є тільки одне рішення. Ісус це говорить ясно: ми повинні втратити свою душу заради Нього. Не дбаймо про свою марну кар’єру. Перша заповідь каже: «Люби Господа Бога твого всім серцем, всією душею і всією силою!» Це перша і найбільша заповідь. А друга подібна до неї: «Люби ближнього твого, як самого себе». Але ми повинні любити правильним способом – тобто так, щоб бути спасенними. Любити себе так, щоб мати найбільший скарб – вічне життя. Цього скарбу маю бажати для всіх, навіть для моїх неприятелів і ворогів – так, як це чинили святі мученики. Якщо хочу по-справжньому любити себе, мушу каятися. Це чиста любов до себе – зробити в собі порядок, поставити на перше місце Бога, Божі справи і шукати найперше Божого Царства. Це святий егоїзм: я хочу не мало, але хочу все. Хочу Ісуса. Тоді в годину смерті ми будемо захоплені тим, наскільки великою є Божа любов і що Ісус приготував нам.
