Неділя митаря і фарисея

ЧОМУ ХРИСТИЯНИНУ НЕОБХІДНА ПОКОРА?

Ми поступово наближаємося до Великого посту. Як приготування, 4 неділі перед постом, читаємо і роздумуємо над Євангелієм: про навернення Закхея, про молитву покаяння митаря і самоправедність фарисея, про історію блудного сина та Божий суд.

Сьогодні є неділя митаря і фарисея. Розповідь Ісуса про двох чоловіків, які ввійшли в храм помолитися є усім, мабуть, досить відома (Лк. 18,10-14). Що Ісус хоче нам сказати через слова Євангелія? Ключовою річчю є: Духовна пиха спотворює навіть добрі і святі речі! Ми маємо наслідувати покаяння митаря (не його грішне життя) і тікати від усякої гордості, лицемірства і самоправедності фарисея (пор. Лк. 18,9). 

"Якщо ти запитаєш мене, - говорить св. Августин, - яка є перша річ в християнстві і в навчанні Ісуса Христа, я тобі відповім: Це покора! А яка друга? Це покора! А яка третя? Покора! І так завжди" (De De Verginit..., 31).

Без покори нема покаяння, навернення, примирення, нема спасіння душі. Без покори нема ладу ніде - ні в душі, ні в родині, ні в державі, а також і між народами. 

Що таке покора? 

Покора - це основна християнська чеснота. Вона служить, немов, фундаментом на якому будується все життя християнина. Покора нас наближає до Ісуса. Вона прихиляє до нас Божу благодать і є для нас охоронним муром. Апостол Яків навчає: "Бог гордим противиться, а смиренним дає свою благодать" (4,10). 

Покора - це правда. Іншими словами - це правдиве ставлення до себе, тобто не підносити себе вище того чим людина насправді є. Покора прикрашає людину, так як, гордість спотворює образ людини і робить її неприйнятною. З гордовитою людиною важко жити. Покора також нам дає мужність і силу боротися за правди Божі і моральні цінності. Вона виховує героїв віри!

Покора є дзеркалом для душі. Вона ставить людину перед світло Боже - світло Божих законів і закон совісті. Ця чеснота допомагає нам пізнати себе.

Не є учнем Христовим той, хто не є покірний. Не ввійде до раю той, хто не має покори, бо тісні ворота і вузька є та дорога, яка веде до неба.

Ісус дав нам приклад покори і навчав своїх апостолів плекати цю чесноту. Коли між ними виникли суперечки, хто між ними є перший, то Він поставив у центрі малу дитину, кажучи: "Якщо ви не навернетесь і не станете, як діти, не ввійдете в небесне Царство " (Мт. 18,3). А на іншому місці говорить: "Коли хтось хоче бути між вами першим, нехай стане слугою усім".

Покора є основою християнського життя. "Хоч би ми відзначалися постом, молитвою, милостинею, невинністю або якоюсь іншою чеснотою, то все без покори розпадеться і згине", - говорить св. Іван Золотоустий. 

КУДИ ВЕДЕ ЛЮДИНУ ЇЇ ГОРДІСТЬ?

Тепер розглянемо, що ми маємо уникати, викорінювати зі свого серця і чого боятися. Це є три речі: горде думання, осудження і лицемірство. Як покора є основою усіх чеснот, так гордість є коренем усіх гріхів людей, а на кінець вічного засудження у пеклі. 

Гордість має свої різні відтінки. Сьогодні її більше розуміють як егоїзм. Існує дитячий егоїзм. Він є перехідний, примітивний та здебільшого несвідомий. Дитина часто хоче якось проявити себе і бути в центрі уваги. Прояви дитячого егоїзму є: вередливість, бунт, образливість, заздрість, плач, бійки, гнів тощо. Один хлопчик заявив своїм домашнім: "Я тут старший! Я тут командую!". Інший хлопчик у садочку не міг знести, що вихователька похвалила дівчинку, яка гарно зробила іграшку з паперу. Він пішов і поламав їй цю іграшку. Це був прояв дитячого егоїзму. Часто дорослі у своїх поступках поводяться не краще як малі діти - заздрять і гніваються за дурнички. 

Егоїзм в дорослих, на відміну від дітей, є більш витончений і рафінований. Дорослі знають прикритися різними масками доброчестя, добрих діл, освіти тощо, подібно як євангелійний фарисей прикрився знанням закону і зовнішнім дотриманням його приписів.

Через первородний гріх наших прародичів Адама і Єви ми усі успадкували недобру спадщину - схильність до гріха. Ця схильність в нас є як родовище зла, як диявольська інфекція. Вона проявляє себе у душевній гордості, у тілесних пристрастях та різних прив'язаностях людини. З ними мусимо боротися аж до смерті. Єдиний лік проти гордині - це упокорення.

Гордість є причиною усякого зла! "Чому існує  так багато зла? - говорить святий Августин, - бо існує гордість. Вилікуй гордість - і не стане жодного зла. Саме для того, щоб була усунена причина всіх бід, тобто гордість, понизив Себе та став покірним сам Божий Син". Тому так є важливо для християнина позбутися гордого думання, а прийняти Духа правди і смирення.

Горда людина зазвичай не бачить свого гріха; вона самолюбна; їй важко простити і просити прощення в інших; важко поступитися в суперечці; вона відкидає будь-який авторитет. Така людина часто спалахує гнівом, є злопам'ятною, постійно осуджує інших людей, заздрить, радіє невдачами і бідама інших... Гордість підступно може опанувати навіть душі тих, які здобувши чесноти або отримавши великі Божі дари, уважають себе, а не Бога, причиною досягнутого духовного успіху (духовна гординя). Гріх пихи - це гріх упалих ангелів, які стали демонами. 

Дух законництва і фарисейства заполонив сьогодні церковні структури. Гордовите думання - це найважча недуга душі! Багато пастирів вже не служать Богові, ані людям. Гордість засліплює і робить серце людини закам'янілим. Цей дух веде християнина до зради Христа - до апостазії, єресей і лібералізму. Фарисеї - це паразити на Тілі Христовому.

Отож, будемо просити Матір Божу, яка є для усіх християн прикладом покори, щоб вклала нам до серця свою покору. Смирення митаря піднесло і виправдало, а самоправедність фарисея понизила. Йдімо разом за Ісусом дорогою покори і покаяння. Це є найбезпечніша дорога до неба. Нею вже пройшли тисячі святих!