Мета подружнього життя Окультизм – це пастка диявола Ґендерна політика: В чому полягає небезпека для родини та нації? Правда про вакцини (ч. 2) - ВІДЕО

субота, 2 червня 2018 р.

Христова Церква - стовп та основа правди (1 Тим. 3,15)

ЗМІСТ 

1. Що таке Церква? 
2. Ознаки правдивої Церкви 
3. Місія Христової Церкви 
4. Христова Церква - стовп та основа правди 
5. Зовнішні загрози для Церкви 
6. Внутрішні проблеми Церкви 
7. Словник термінів

1. Що таке Церква? 


Церква (гр. "εκκλεζία", що означає «зібрання» або «скликання») – це спільнота християн, що вірять в Ісуса Христа, як свого особистого Спасителя і Бога та живуть згідно Його Євангелія. Вони визнають католицьку та апостольську віру, приймають ті самі св. Тайни та приймають церковний авторитет єпископа, Патріарха чи Папи. Св. Августин (354-430) дає таке визначення церкви: «Церква – це народ Божий, розсіяний по всьому світі». Церква Христова (правовірні християни) є новим Ізраїлем, які стали ним через віру в Ісуса Христа - Божого Сина.

Ісус є Голова Церкви 


Церква є тісно з'єднана з особою Ісуса Христа. Вона заснована на Ісусі, відкуплена і очищена Його дорогоцінною кров'ю. Церква Христова зродилася дією Святого Духа у день П'ятидесятниці. Від того часу, вона має проповідувати Євангеліє «всім народам христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (пор. Мт. 28, 19-20). 

Головою Церкви є Ісус Христос. Він невидимо керує Церквою через Святого Духа. Ап. Павло у листі до Ефесян вказує на цю істину: Ісус – голова Церкви, а Церква – Його тіло (пор. Еф. 1, 23). Між Ісусом та Церквою (кожним віруючим) є укладений союз св. Хрещення, що вимагає духовної єдності та любові. Тому головною рисою Церкви від самих початків було мати послух Богові та вірність Євангелії. 

Ісус заснував Церкву як видиму ієрархічну структуру з різними служіннями і дарами - апостоли, пророки, євангелисти, пастирі і вчителі (про. Єф. 4,11), які мали служити своїм братам у вірі. Апостоли, під проводом ап. Петра, прийняли від Ісуса потрійний уряд навчати, опікуватися та служити, тобто уряд Вчителя, Пастиря та Священика. Він дав їм цю владу, кажучи: «Хто вас слухає, Мене слухає; а хто гордує вами, Мною гордує» (Лк. 10,16). Апостоли передали цю владу своїм послідовникам єпископам через накладання рук (хіротонію). Правовірні єпископи в єдності з Папою чи Патріархом творять живий Учительський Уряд Церкви, який має право пояснювати св. Письмо. Однак, жоден документ Папи, Патріарха, Кардинала, єпископа і навіть Собору не стоїть вище норм і авторитету Божого Слова. Усі вони мають берегти депозит віри виражений у св. Письмі, Традиції Церкви і Соборах. 



Церква – Містичне тіло Христове 


Визначення Церкви як Містичного Тіла Христового дає ап. Павло: "Ви ж - Христове тіло, і члени кожен зокрема" (1 Кор. 12,27). Ісус є Голова тіла, тобто Церкви, а ми віруючі є Його членами, які мають у цьому живому тілі свої функції та обов’язки. Умовно прийнято розділяти Церкву як Тіло Христове на: Церкву воюючу – це християни на землі, які живуть у часі та боряться з гріхом за своє спасіння та спасіння інших людей через місії; Церкву терплячу – до неї належать спасенні душі, що знаходяться у чистилищі. Там вони проходять повне і досконале очищення від наслідків своїх гріхів та інфікованої гріхом людської природи; Церкву прославлену – до неї належать усі святі у небі, які вже є у Божій славі та заступаються за нас перед Богом. 

Церква воююча для досягнення своєї мети – спасіння душ та духовної зрілості християн, виконує Богом дану місію через служіння апостолів, пророків, євангелистів, пастирів, вчителів (пор. Еф. 4,11; Мт. 28,19-20). 

До Містичного Тіла Христового належать спасенні християни, які є в небі або в чистилищі (католики, православні, протестанти і навіть деякі погани, які жили згідно совісті, шукали і любили правду). А також правдиві християни, які приналежать до Церкви воюючої тут на землі. Хто ними є? Ті, хто прийняв Ісуса, зберігає правовірне навчання і віру та живе в освячуючій ласці та послусі Богу. 


2. Ознаки правдивої Церкви 


Правдива Христова Церква має 4 ознаки. Їх було прийнято в "Символі віри" на Нікейському (325) та Константинопольському (381) Соборі. Отці Собору визнали, що Христова Церква є єдина, свята, католицька (соборна) та апостольська і ці прикмети вона має не від себе самої, але від Христа, який через Святого Духа робить її такою. Християнські спільноти, які мають ці ознаки, мають повноту християнської віри. 

1). Церква Христова - одна 


Ісус заснував одну Церкву, яку відкупив своєю кров'ю на хресті, а не кілька церков. Він є її Засновником і Головою. Ця ознака єдності виражається як видимою, так і невидимою духовною єдністю між вірними (напр., віровизнання, св. тайни, апостольська спадкоємність, авторитет церкви, тощо). Єдність Церкви зберігається, незважаючи на різноманітні обряди, мови, народності і культуру, - спільним віровизнанням. Правдива Христова Церква є завжди переслідувана духом світу або владою, ідеологіями та духом поганства.

Рани єдності Церкви: схизми, єресі та відступництво. 

2). Церква Христова - свята 


Церква є свята, бо є освячена самим Ісусом Христом, а також через святість святих і мучеників. Церква містить у своєму лоні грішників, які мусять іти дорогою покаяння і очищення з попередніх гріхів. Кожен християнин є покликаний до святості. 

3). Церква Христова - католицька (вселенська) 


Церква є католицька, бо в ній є присутній Христос. Св. Ігнатій Антіохійський говорить: "Де є Ісус Христос, там є католицька Церква". Вона проголошує повноту і цілісніть віри, несе і уділяє повноту засобів спасіння (св. Тайни). Церква послана до всіх народів і всіх часів. Це означає, що місія Церкви має вселенський вимір, тобто призначена для всіх народів, рас і культур. 

4). Церква Христова - апостольська 


Ця ознака має 3 головні складові елементи: 

1. апостольське походження; 

2. апостольську науку; 

3. апостольську поступність (Мт. 28,19-20): дар навчати та священнодіяти св. Тайни у владі єпископа і священика. 


3. Місія Христової Церкви 


Церква за своєю природою є місійною. Вона виконує волю Ісуса згідно Мт. 28,19-20: "Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав". Ми є послані у світ, щоб звіщати Євангеліє усім народам. Першочергова місія Церкви полягає в тому, щоб спасати людські душі. А спасіння є тільки в Ісусі Христі. Він є єдина дорога до Отця. Місцем, де воно реалізується, є правдива Церква. Вона є кораблем спасіння і якорем надії у цьому світі. 



Місійна діяльність Церкви має 3 напрямки: 

1. оголошення Євангелія тим народам, які ще не знають Ісуса або є ще незрілими у вірі, не мають сформованих спільнот; 

2. душпастирювання вірних - євангелізація спрямована на духовний ріст та формування учнівства; 

3. "нова євангелізація" або "реєвангелізація" - оголошення Євангелія тим народам, які втратили свою християнську віру і традиції (духовно мертві християни). 


4. Христова Церква - стовп та основа правди 


Другий основний напрямок місії Церкви полягає в тому, щоб вона була стовпом та основою правди (пор. 1 Тим. 3,15). Церква Христова у своїй природі є закорінена у правді, яку нам об'явив Бог (правда про створення світу, про Бога і людину, про гріх і відкуплення тощо). Також вона репрезентує саму Правду, якою є Ісус Христос. 

Під стовпом і основою правди розуміється віра і мораль. Церква оголошує спасительну віру в Ісуса як єдиний Богом даний шлях до спасіння душі і осягнення блаженства у небі. Це її обов'язок: навіть ціною смерті місіонерів, проповідувати Євангеліє Ісуса Христа усім народам. 

Від самого початку свого існування Христова Церква була змушена оборонятися від ворогів видимих і невидимих мечем слова. Християнська апологетика (оборона віри) була ефективним інструментом в руках святих пастирів та христинських апологетів. Церква обороняла та завжди має обороняти спасительну віру, без якої ніхто не спасеться та християнську мораль, яка побудована на основі правди і справедливості. Віра відкриває людям небо, а християнська мораль приносить гармонію в особисте, родинне і суспільне життя людей. 

Християнська апологетика має три напрямки: богословський, історико-філософський та науковий. Перший спрямований на оборону християнської віри всередині Церкви перед різними єресями та маніпуляціями Божого слова різними фальшивими вчителями. Два останні напрямки є зосереджені на захист та обгрунтування християнської віри перед зовнішнім світом (наприклад, перед ісламізацією, Новим Світовим Порядком, фальшивими філософіями, ідеологіями та псевдонауковими теоріями). 

Христова Церква через своїх пастирів має бути пророчим голосом, передусім для християнських народів, у своїм слові, позиції та духовній владі. А це означає розмаскувати систему духа брехні, який впливає на думання і поведінку людей, руйнуючи їх у душі та на зовні. Вона має також вказати на вихід з ситуації християнським політикам. Тут її місія полягає в тому, щоб ясно і в авторитеті Божому вказувати на зло (гріх і його наслідки), яке є у середині Церкви та у світі. Церква не може мовчати на гріх або йти на прив'язі політиків, підтримуючи зло. Іншими словами, допомогти людям розпізнати: де є добро, а де є зло. З іншого боку, необхідно заохочувати християн і людей доброї волі до боротьби зі злом у собі та світі, до поширення, захисту і утвердження християнських та моральних цінностей. 

Для того, щоб Христова Церква була стовпом і основою правди, вона має мати Христового Духа. Тоді Учительський Уряд в єдності з Пророчою службою зможуть виконувати свою місію. Живемо у важкій історичній добі останніх часів, де йде жахлива духовна боротьба. Християнство знаходиться у великій духовній кризі віри і моралі. Воно потребує негайної правдивої реформи та правдивих Божих пастирів і пророків. Велику провину в цій кризовій ситуації мають церковні лідери. Більшість християн є заручниками ситуації і взагалі не усвідомлюють, що відбувається. Вони чемно слухаються своїх священиків і йдуть немов вівці на заріз. Христова Церква сьогодні не ідентифікується з церковними структурами, більшість з яких проповідують тепер фальшиве Євангеліє. 

До Христової Церкви сьогодні приналежать ті, хто прийняв Ісуса, зберігає правовірне навчання та спасительну біблійну віру, які були передані нам апостолами та святими. Це ті, хто живе в освячуючій ласці та послусі Богу; хто відмежовується від системи зла, яке існує у світі та сучасних єресей, які проникли християнство (наприклад, що усі релігії спасають, що Бог християн і мусульман є один і той самий). 

Дух антихриста завойовує щораз сильніші позиції і поступово правдиві християни будуть поставлені поза законом держави. Ватикан і основні православні Патріархальні Церкви прийняли програму глобалізіції Нового Світового Порядку. Починаючи з початку 20 ст. масони проникли у церковні структури на найвищі посади і ведуть християн під прапором "послуху церковній владі" до вічної загибелі. Західні протестанські церкви пішли вже дуже далеко - узаконюють одностатеві шлюби. 

Нижче подаємо загрози і проблеми перед якими правдиві пастирі Христового стада (Церкви) мають берегти християн. 

5. Зовнішні загрози для Церкви 


  • · Новий Світовий Порядок і масонство (глобалізація, чіпування, скорочення населення, формування нового трансгуманного суспільства); 
  • · Ідеології (гендерна ідеологія, фемінізм, культурні революції та інформаційні війни); 
  • · Модерні філософії та маніпуляційні психології; 
  • · Хвиля ісламізації Європи та поширення поганських практик; 
  • · Масова сатанізація народів; 
  • · Деморалізація суспільства, особливо молоді. 

6. Внутрішні проблеми Церкви 


  • · Єресі модернізму; 
  • · Апостазія християн, християнських церковних лідерів та структур; 
  • · Лібералізм; 
  • · Поширення безбожництва, байдужості і літеплості; 
  • · Секуляризм і фальшива толерантність; 
  • · Релігійний синкретизм (дух Асижу). 



Причини внутрішньої кризи Католицької Церкви: 

· ліберальна теологія, яка вбила віру у молодих студентів семінарії; 

· пристосування до світу і мовчання на гріх; 

· відкритість на поганство і поганські практики (магія, віщування, спіритизм, альтернативна медицина); 

· вплив масонів на Церкву та проникнення їх до церковних структур; 

· злочини педофілії та гомосексуалізму всередині Церкви; 

· зрада пастирів своєму покликанню та Ісусу; 

· не чинилося правдиве покаяння та не наголошувалося на основні речі Євангелія; 

· обрядовість та згіршення священослужителів; 

· деморалізація та сатанізація молоді. 


7. Словник термінів 


АПОСТОЛЬСЬКА ПОСТУПНІСТЬ - це дар Святого Духа, який передали апостоли своїм намісникам єпископам через єпископську хіротонію (покладання рук). Правосильний єпископ є той, хто отримав єпископські свячення від інших правовірних і правосильно висвячених єпископів. Для важливості свячень необхідно 2-3 єпископів, які висвячують. Кожен діючий єпископ може зроджувати для Церкви через священичі свячення нових служителів Слова і Євхаристії, тобто священиків. 

АПОСТОЛЬСЬКА ТРАДИЦІЯ ділиться на усне Передання і письмове Передання. Вона належить разом із св. Письмом до Божого Об'явлення і мають одне спільне джерело - Святого Духа. В апостольській традиції зродилося Євангеліє, бо спочатку Боже слово було проповідуване апостолами та їх учнями, а вже потім написане. 

ВІДСТУПНИЦТВО (апостазія) - це відречення від Ісуса Христа та Його Євангелія (а також через заперечення основних правд віри). Відречення може бути пряме, коли хтось відверто відрікається від віри в Ісуса, або через жести, які про це говорять. Відступництво є церковним злочином. Воно є і тоді, коли хтось самовільно залишає заради одруження священство або монаше життя з вічними обітами. 

ДОГМА - це правда віри, яку Церква визнає, проголошує і навчає як Богом об'явлену. 

ДЕПОЗИТ ВІРИ (depositus fide) - це є спадщина віри, яка міститься у Св. Письмі і в апостольській традиції та була передана усій Церкві. 

ЄРЕСЬ - це відкидання, неприйняття, перекручення або ставлення під сумнів однієї чи кількох догм або правд віри загальновизнаних Церквою, які ми отримали через об'явлення Божого Слова чи апостольської традиції. Об'єктивні єресі провадять людину до відступництва від віри. Єретики втрачають духовну єдність у вірі з цілою Церквою. Тому їх відлучають після попередження та церковного суду. В історії Церкви були єресі різного теологічного напряму: христологічні, тринітарні, Богородичні, еклезіяльні, євхаристійні, протестантські. На початку 20 ст. виникли єресі модернізму, які засудив папа Пій Х. 

НОВИЙ СВІТОВИЙ ПОРЯДОК - це запланована програма світової масонської еліти, мета якої запровадити нову парадигму (модель) трансгуманної цивілізації під відомою назвою Новий світовий Порядок. У її програму входять 4 основні цілі: єдиний світовий уряд, одна світова фінансова система і валюта, єдина світова релігія та тотальний контроль за населенням. 

ПРИМАТ і НЕПОМИЛЬНІСТЬ ПАПИ. Догмат про примат і непомильність Папи у справах віри і моралі (ех саtedra) було проголошено на І Ватиканському Соборі в 1869-1870 роках. Установлюючи свою Церкву Ісус дав владу ап. Петру бути видимим головою Церкви на землі і ця влада передається через вибір наслідника. Католицька Церква вчить, що верховенство ап. Петра є Божественного характеру і призначене для підтримки авторитету в Церкві. В чому його зміст? Бути сторожем віри і моралі в Церкві Христовій. Це є правдивий зміст примату Папи Римського. Непомильність папи є тісно з'єднана з єдністю особи папи з Христом, його навчанням (Євангелієм) та єдністю з цілою Церквою. Догматична булла Папи Павла ІV "Cum Ex Apostolatus Officio", ясно говорить про всякі відхилення і зловживання. "Якщо б єпископ або навіть папа впав би у якусь єресь, то він є недійсним папою і його ніхто не зобов'язаний слухати у своєму сумлінні, а свій уряд такий займає незаконно". Тобто єретик папою бути не може! 

В історії папства було декілька пап, які не були гідні свого пастирського покликання і дали багато згіршення ("непомильність" не означає "непрогрішимість"), але в питаннях віри вони нічого не міняли. Відомо також про папу Гонорія І, який підтримував єресь, займав свій уряд незаконно, а по смерті на нього була накладена анатема (прокляття-вилучення) Собором і папою. 

Проти Католицької Церкви та уряду папства роками боролись масони. На початку 20 ст. вони змінили свої стратегії - проникли у церковні структури, щоб використати Церкву у планах глобалізації. Папи Іван XXIII, Павло VI, Іван Павло ІІ виконували масонські плани релігійному синкретизму та "аджорнаменто" Церкви - пристосування до духа світу. ІІ Ватиканський Собор (1965) у своєму документі "Nostra Aetate" запровадив синкретизм з поганством. Бенедикт XVI проголосив за блаженного папу Івана Павла ІІ (2011) чим скликав на церкву Боже прокляття згідно Галатів 1,8-9. А тим сам виключив себе з Церкви як Містичного Тіла Христового. Своїм актом Бенедикт XVI канонізував духа Асижу (поганства). Франциск Бергольйо в 2014 році проголосив за святих Івана XXIII та Івана Павла ІІ чим довершив апостазію Католицької Церкви. Зараз у Ватикані є "sedes vacantis" (вільний престіл). У середовищі католиків широкий резонанс дістали апостатичні кроки Бергольйо. На всіх вищезгаданих пап Візантійський Католицький Патріархат оприлюднив публічну анатему згідно Галатів 1,8-9, на деяких посмертно. 

РЕЛЯТИВІЗМ - це плід модерної філософії, яка заперечує абсолютну істину, тобто, що усе є відносним, бо кожен має свою правду (наприклад, для одного ця ж сама стіна квартири є білою, для іншого, на його думку, жовта; 2+2=4 і 2+2=5). Існує філософький, моральний і політичний релятивізм. 

РЕЛІГІЙНИЙ СИНКРЕТИЗМ - це поєднання релігійних елементів усіх світових релігій в одне ціле (релігійний вінігрет). Після ІІ Ватиканського Собору (1963-1965) Католицька Церква відкрила свої двері поганству через міжрелігійний діалог. Конкретними кроками духовної зради Ісуса та Його Євангелії були зустрічі Папи Івана Павла ІІ та ряду інших католицьких, православних і протестантських лідерів в 1986 і 2002 року в Асижі (Італія) з представниками інших релігій. Подібна зустріч відбулася в Астані (Казакстан) у 2012 р. На даний час релігійний синкретизм разом з т.зв. міжрелігійним діалогом є головними інструментами створення єдиної світової релігії в процесі світової глобалізації (єдина світова влада, валюта і релігія) і встановлення Нового Світового Порядку. 

СЕКУЛЯРИЗМ - це соціально-культуральна форма пристосування християн до системи думання, поведінки і способу життя грішного світу. Іншими словами людина зрікається своїх християнських принципів на користь принципів світу: жити для себе, толерувати гріх, відкинути Бога зі свого життя, гонитва за матеріальними речами та збагаченням, тощо. 

СХИЗМА (розкол) - це відділення однієї частини спільноти від іншої або у середині однієї церкви. 

ТРАДИЦІЯ ЦЕРКВИ. До традиції церкви належить: 1) апостольська традиція; 2) твори отців церкви; 3) християнські літургічні молитви; 4) християнські обряди і св. таїнства; 5) календар; 6) життя святих; 7) церковні собори (все, що стосується віри, моралі, церковної дисципліни...) 

УЧИТЕЛЬСЬКИЙ УРЯД ЦЕРКВИ. До Учительського Уряду Церкви приналежить уряд Папи, Патріарха і єпископа. Слід взяти до уваги те, чи вони не є єретиками, які зловживають своїм урядом. Така ситуація є в актуальній Католицькій Церкві, де ніби і є ієрархія, але вона репрезентує не правовірне католицьке навчання, а ліберальне і єретичне. Правовірний Папа, Патріарх чи єпископ мають репрезентувати правовірне Христове навчання і мають владу в ім'я Ісуса Христа пояснювати і оберігати Св. Письмо у Святому Дусі. Однак їх уряд і влада не є понад Боже слово. Вони мають служити Богові і проповідувати автентичне Євангеліє, тобто те, що навчав Ісус і нам передали апостоли. Тут важливим є послух Богові, вірність Євангелії та йти в одній лінії з правовірним навчанням Церкви починаючи від апостолів аж до сьогодні. 

ЦЕРКВА (гр. "εκκλεζία", що означає «зібрання» або «спільнота віруючих») – це спільнота християн, що вірять в Ісуса Христа, як свого особистого Спасителя і Бога та живуть згідно Його Євангелія. Вони приймають одне Хрещення, визнають католицьку і апостольську віру, приймають ті самі св. Тайни та приймають церковний авторитет єпископа, Патріарха чи Папи.

Немає коментарів:

Дописати коментар