Хрести старості та місія старших людей

Про хрести старості

Старість є кінцевим етапом життя людини на землі. Вона має свої хрести. Людина є вже немічною, не може робити того, що хотіла б, вже добре не бачить або не чує, не може ходити... Хтось має свої хвороби і болячки, а хтось просто фізично обезсилений з важкого життя. Наше фізичне тіло зношується. Чеснотливо є не нарікати на терпіння, а за все Ісусу дякувати. Ми тут платимо терпіннями копійки, а у чистилищі, щоб ми очистилися від гріхів, будемо платити мільйони. Терпіння і хрести нас очищають від самолюбства, невіри, ненависті, гніву, осуджування, бунту та непослуху Богові! Коли Ісус дає нам різні хрести - це є знак, що Він нас любить! Слід пам’ятати, що разом з хрестами, Він дає нам також силу ці хрести нести, якщо ми його про це щиро попросимо. 

В старості людина по-іншому дивиться на все своє минуле життя. Багато недобрих речей з прожитого вже змінити неможливо! Їх треба лиш оплакувати щирим жалем за гріхи. На цьому етапі людина частіше думає про смерть, Божий суд і вічність. Дуже нерозумними є ті старші люди, які цілими днями сидять у телевізорі, замість того, щоб плідно використовувати час на молитву. Старість – це час покаяння і подяки Богові за усе добро, яке ми прийняли з Його рук. Це час приготування на зустріч з Ісусом.
Тільки смерть нас відділяє від Нього. Старші люди мають молитися за щасливу годину смерті. Дуже добру раду давали святі: 5 разів «Богородице Діво» зранку і ввечері за щасливу смерть. Потрібно молитися за дітей та внуків, щоб вони не загубилися у житті та не відпали від Ісуса. А за тих, хто живе в гріхах, молитися за їх покаяння і навернення. Батьки також мають робити покаяння за своїх дітей, за прикладом праведного Йова (див. Йов 1,5). 

Місія старших людей 

Старші люди, навіть лежачи у ліжку, є потрібні Христовій Церкві. Вони можуть молитися і жертвувати свої терпіння за навернення грішників, за місії Церкви. Це має велику ціну перед Богом! У вічності ми побачимо плоди своїх молитов. Такі люди є тилом Христової Церкви. На молитвах старших бабусь і дідусів та усіх, хто молилися, вистояла підпільна греко-католицька церква. 

Християнські дідусі і бабусі мають залишити добрий приклад життя та молитви молодій генерації. Це є їх прямий обов’язок – залишити дітям духовну спадщину. Щоб потім діти і внуки могли з пошаною та з вдячністю згадати: «Мій тато і мама, мій дідо і бабця - були людьми віри; що любили Ісуса, служили Йому; що щиро робили перед Ним покаяння, віддавали Йому свої біди і проблеми; що не випускали з своїх рук вервичку». Щирі молитви старших випрошують благословення на родину. 

Найважливіше у житті – мати Ісуса 

Найбільшим скарбом для християнина на землі є мати Ісуса у своєму серці. Як можемо знати, що Ісус є в нас? Коли ми Його прийняли, коли Йому довіряємо, коли до Нього молимося і не маємо в собі важкого гріха, тоді Ісус перебуває в нас. 

У 19 років на духовних реколекціях я свідомо прийняв Ісуса в своє життя, виявляючи бажання любити Його, довіряти та служити Йому. Тим я відновив свої хресні обіти. Ісус сповнив мене своїм Святим Духом, відкриваючи мені правдивий сенс мого життя та вкладаючи прагнення молитися та працювати в Його Церкві для спасіння людських душ. Мати Ісуса – це для мене правдиве багатство. З ним не боюся нічого! 

Німецький проповідник Вільгельм Буш за проповідування Божого слова був викликаний до гестапо. На нього хтось писав скарги. Коли він ішов до керівництва гестапо, то вже був готовий у серці, що звідти вже живим не повернеться. Коли В. Буш був у кабінеті, офіцер показав йому цілу папку справ заведених на нього, кажучи: 

- За одну з них, я міг би вас посадити до тюрми або розстріляти. Але я цього не зроблю. Потім він на його очах кинув всі ті зібрані матеріали до кошика. 

Священнослужитель був приголомшений і хотів йому віддячитись - розповісти про Ісуса. Коли він розпочав розмову, офіцер його зупинив і сказав: 

- Мені не треба про це говорити. Я усе це знаю. Мої батьки були католиками. У дитинстві я навіть прислуговував у церкві. Давайте я вам сам усе поясню. 

Він взяв білий аркуш паперу та провів ручкою по середині нього горизонтальну лінію, кажучи, - ось ця лінія – це розмежування між Божим Царством, яке є вверху, та царством диявола, яке є внизу. Сказавши це, офіцер гестапо ставить майже під самою лінією крапку. Потім підіймає голову і мовить, - ось тут знаходжуся я. Я є у царстві сатани, але під самою лінією. Серед есесівців між нами є люди набагато гірші за мене. Вони є цинічні, жорстокі і просто нелюди. Коли закінчиться війна, я зроблю цей крок, я перейду до Божого Царства. Тепер я не готовий. Я мусів би усе залишити, а цьому мені перешкоджає моя посада. 

Вільгельм Буш, повертаючись додому, був розчарованим. За деякий час цього офіцера було відкликано на східній фронт, де він загинув. Але чи встиг він перейти лінію розмежування з царства диявола до Божого Царства – невідомо. Він був неготовий до смерті, ані до Божого суду. 

Люди міряють людське життя по горизонталі. Тому на цвинтарі на надгробних плитах є дві дати – дата народження і дата смерті, а між ними маленька риска. Ось ця риска означає ціле життя людини. Бог міряє людське життя по правді - по вертикалі. Християнам слід себе запитувати: А де є я? – Під лінією чи над лінією. Диявол тягне через гріх людські душі в своє царство темряви, а Ісус, навпаки, вириває душі людей з тенет гріха та веде їх до свого царства світла і правди. Постає питання: як мати впевненість, що я є над лінією? Св. Письмо говорить, що хто має Ісуса, той має життя вічне, хто не має Ісуса, той життя не має. Отож, потрібно мати Ісуса. А Ісуса має той, хто Його прийняв та живе для Нього. Ісус буде найбільшим скарбом і надією в годині смерті. Йому можна довіритись, Він нас ніколи не залишить та не відкине. Ісус, як передає нам Євангеліє, приготував для нас місце у небі. Тут на землі ми є тільки подорожуючі, а у небі в Божій славі є наш справжній дім – наша Батьківщина.

Дмитро, 36 років