В. Біба є доктор фармації і спеціаліст Державного Інституту Дослідження Ліків. Прага.
Алеш Франц є магістром фармації і колишнім членом гомеопатичної організації від її заснування, дослідник Дослідного Інституту ЛАХЕМА в Брно.
Гомеопатія в Чеській Республіці сталася дуже популярним і поширеним методом лікування. В цій статті розглядаємо її окультне коріння і практики. Цитати взяті з наукових публікацій (Чеських і закордонних) визначних представників усіх гомеопатичних напрямків. Наукові аспекти гомеопатії подаються в книзі Й. Гержта і колективу: «Гомеопатія, клустерова і антропософічна медицина», видавництво ЛН, 1997. Цю статтю ми писали для християн мирян і тому вибрали прості і зрозумілі вислови.
ПРИНЦИПИ НА ЯКИХ ОСНОВУЄТЬСЯ ГОМЕОПАТІЯ
А) Принцип подібності (Similia similibus curentur)
Цей основний закон гомеопатії говорить, що матерія, яка викликає у здорової людини певні признаки, ніби-то зможе лікувати хворого у якого хвороба проявляється подібними признаками. Принцип подібності є ключем для вибору відповідного гомеопатику для лікування.
Б) Життєва сила (Dynamis)
Гомеопати вірять, що живим організмом володіє духовна життєва сила, яка відповідає за життя організму і керує його матеріальним тілом. Нарушення життєвої сили в тілі проявиться як хвороба. Тому гомеопатичне лікування спрямоване до осягнення впливу на цю життєву силу, оздоровлення якої має послідовно довести і до оздоровлення матеріального тіла.
В) Збудники хвороби (miasma)
Гомеопатична теорія відкидає, що хвороби мають матеріальні причини. За причину хвороб вважає порушеня життєвої сили т.зв. “mismaty” – знечищення, які завжди мають духовний початок. Гагнеманн вірив в існування трьох основних міасматичних духовних хвороб: внутрішній сифіліс, внутрішня чесотка (svrab) і внутрішньої (kapavky) від яких походять всі інші хвороби.
Г) Принцип безконечно малих доз (інфінітезімальні дози)
Цей принцип стверджує, що препарат стає тим більше діючим, чим більше є розрідженим. За препарати, які найбільше помагають вважають ті, які не мають ані однієї молекули початкової “діючої” матерії.
Д) Принцип розрідження (потенціювання)
Лікувальну матерію розріджують (потенціюють) до кінцевої концентрації. Матерія додається до рідини (найчастіше до води чи до розрідженого спирту) у відношенні 1:9 (позначається як Д1) або 1:99 (позначається як С1), а потім цю суміш протріпують. З такої протріпаної суміші знову беруть якусь частину і в такому ж відношенні змішують з рідиною, а потім знову таким самим способом опрацьовують. Кожне наступне розрідження позначається збільшенням індексу на одиничку (напр.Д2, Д3,…Дх, С2…..).
Е) Принцип динамізації (стріпування)
Стріпування при потенціюванні називається динамізацією. Згідно гомеопатичної теорії цим стріпуванням з матерії виділяється її духовна есенція, яка тут є у нединамізованому стані “зв’язана матерією”. Ця духовна есенція має бути власним носієм дії гомеопатичного препарату. Кінцева лікувальна фома гомеопатика від певного розрідження (Д24 resp. С12) не містить ні одної молекули основної матерії і створюється або самим цукром в гранулі або розчинником, переважно спиртом (в розчині т.т. в каплях).
Є) Лік Конституційний
Пацієнти гомеопатії згідно своїх фізичних дизпозицій і властивостей характеру поділені на декілька типів (конституцій). Кожній конституції відповідає певна гомеопатична субстанція, на яку цей тип найкраще реагує при лікуванні.
Ні дію гомеопатії, ані механізм її випадкової дії ніколи не вдалося науково доказати. Її принципи є цілком несумісні з науковими дослідженнями біології, фізики, хімії і фармакології. Тому науковці вважають, що всі випадки оздоровлення є “плацебо ефектом”. Разом з гомеопатами вважають, що гомеопатія принаймі прямо не шкодить. Якщо хочемо висвітлити вплив гомеопатії на людину, то мусимо подивитися на її духовне закулісся. Якщо розглянути її з цієї сторони, то дуже швидко і ясно дізнаємося, що гомеопатія є духовною наукою, яка виростає з окультних коренів. Їх зусилля науково пояснити гомеопатію мають за ціль закрити цю дійсність, що її коріння є окультне.
ОКУЛЬТНЕ ПОХОДЖЕННЯ ГОМЕОПАТІЇ
Засновником методу є німецький лікар Х.Ф. Самуїл Ганеманн (1755-1843 рр.), його ж постулятів гомеопати і до сьогодні тримаються. Про найважливішу працю Ганеманна – Органон раціонального лікування і сьогодні стверджують, що “цілі генерації лікарів-гомеопатів від часу Ганеманна аж до нині черпають з Органону”.(1)
Ганеманн постійно наголошував, що гомеопатія є “божеський” метод і називав її “спасенною правдою” (1 ст. 9) написав, що той, хто нею користується “прямо нав’язується на божество, на створителя світу”. (1 ст. 10). Гомеопатію йому ніби то з’явив сам бог, якого називав “Великим духом, якого почитають всі мешканці всіх сонячних планет”(1 ст. 9). “Прийшов час, щоб мудрий і добрий сотворитель і опікун людини припинив ці ганебності ( має на увазі практикування класичної медицини) і виявив лікувальне мистецтво, яке є протилежне до вищезгаданого…” “Був найвищий час, щоб добрий сотворитель дав об’явити гомеопатію”, - написав далі (1 ст. 49-50).
І хоч сам Ганеманн вважав себе за єдиного в історії, хто провів правдиву ревізію дотеперішньої медицини і при тому знайшов дорогу до правди, гомеопатичний педагог др. Бурнет при студіюванні праці Ганеманна навіть засумнівався, чи теорія Ганеманна є дійсно його. (16 ст.16) Бо ж закон подібності вже знав Гіппократ в 5 ст. до н.е., мінімальними дозами лікарств лікував вже Парацелс в 16 ст. і теорія життєвої сили була спрацьована вже Ргведах в 10 ст. до н.е. духовні есенції добували з матерії вже середньовічні алхіміки і про матеріальне ув’язнення духа спекулювали гностики від антики через середньовіччя аж до метафізики минулого століття.
Тому не дивно, що і багато інших езотеричних лікувальних напрямків є дуже близькими до гомеопатії. Найбільшими з тих напрямків є: месмеризм, т.зв. “християнська наука” і також Юнгіянський психоаналіз.
ГОМЕОПАТІЯ І ПОДІБНІ ДО НЕЇ ЛІКУВАЛЬНІ МЕТОДИ
Месмеризм
Ганеманн вказує на однаковий божеський корінь як в гомеопатії, так і в “месмеризмі” - методі лікування, який має назву після засновника Ф.А. Месмера (1734-1815), про якого писав: “Ця лікувальна сила…, є чудесним, неоціненним божим даром позиченим людині. Месмеризм може через дотик і без нього, а навіть і на певній відстані, тільки за посередництвом сильної волі…, переносити життєву силу здорової людини (обдарованої цією силою) на іншу людину” (1 ст. 229). Сам Ганеманн дораджує месмеризм. Він каже, що месмеризм належить до тієї ж області лікування дією на “життєву силу” як і гомеопатія. Еппеніх говорить, що після Ганеманна залишилися письмові замітки, де він пише, що найкращих результатів можна досягнути через комбінацію гомеопатії з магнетизмом живих організмів (17 ст. 110).
Основою месмеризму було т. зв. магнетизування пацієнта магнетизером, який напр. вкладанням рук переносив на хворого свою “оздоровчу енергію”. Після Інгліса і Веста “Ціллю Месмерового лікування було викликати в пацієнта втрату володіння розумом і тілом (корчі і кататонічні стани).” Автори в цій практиці бачать подібність в діяльності шаманів і строкерів (2 ст. 169). Шотландський хірург Й.Брейд з месмеризму витворив гіпноз, який і сьогодні є поширений. Цей гіпнотичний транс має подібні риси зміни думання, як напр., трансцедентальна медитація, площина Альфа в методі Сільви і Синя альфа, яка з нього походить, чи різні стани т. зв. терапія візуалізації або йогінська медитація. Цвайг говорить, що месмеризм тим, що уможливив виникнення гіпнозу, створив основу для виникнення психоаналізи Фройда. (18)
Навіть сучасний відомий гомеопат Риц не приховує свого захоплення Месмером: “Месмер, Кент…і Ганеманн були велетні, які привідкрили заслону Ізидин…” (19 ст. 9)
“Християнська наука”
Є цікавою близькість гомеопатії до т. зв. “християнської науки”, що є сектою, яка ставить великий наголос на оздоровлення. Її засновниця М.Бакер Едді взяла для свого вчення джерела, з яких виходить і гомеопатія. Вона пише: “Гомеопатія одуховнює лікарство таким розрідженням, яке постійно повторюють, і так активна матерія стається подібнішою людському розумові, ніж субстанція т.зв. розуму, який називаємо матерією, і дія діючої матерії відповідно підвищується”. (11 ст.157). Ці спекуляції М.Бакер почала розвивати, коли була за допомогою месмеризму оздоровлена зі своєї довголітньої неврастенії. Це сталося після цього, як годинникар П.П. Квімбі, який був під впливом гіпнотичних досліджень месмеричного лічителя др. Пойєна, переконав М.Бакер, що її хвороба є лише обманом чуттєвих органів, значить є тільки блудом. Вона цю теорію приоділа в релігію: “Хворобу не лікує людське мислення, але боже мислення або воля бога”. (2 ст. 239). Вона сама практикувала гомеопатію в своєму житті. Її погляди пригадують класичну гомеопатію Кента. Кент рівно ж вірив, що при лікуванні хворіб є можливе виходити зі стану людського мислення. Його реперторіум містить великий розділ “Mind” (мислення), в якому описує різнорідні стани людського мислення, після яких вибирається відповідний лік гомеопатик, який потім лікує і тілесні хвороби.
Так як і “християнська наука” називає хворобу обманом чуттєвих органів, подібно і відомий індійський гомеопат Шанкаран є переконаний, що “хвороба властиво є обманом і прояви хвороби є блудними”. (20 ст. 31-34).
З. Фройд
Психоаналіза Юнга. Засновником психоаналізи є лікар чеського походження Зігмунд Фройд. Він був на студіях у Парижі і захопився гіпнозом, який там почав розвиватися завдяки др. Месмеру. Фройд навчився гіпнотизувати своїх пацієнтів і старався в них викликати придушені переживання і схильності з їхньої підсвідомості. Після вияснення і розповідей гіпнотизованих назначав пацієнтам психотерапію. Між його учнями був і К.Г. Юнг запальний прихильник спіритизму, містики і алхімії. Юнг в своєму житті був активним і в області релігії. При допомозі алхімії і грецької міфології створив теорію архетипу, якогось видуманого правзору, спільного всім людям на базі їх історичного і їх “передісторичного” розвитку, закладеного в колективній несвідомості людства. Типічними архитипами є напр. “Мудрий Старець”, “Батько і Мати”, “Герой”, “Фокусник” та інші, згідно яких характеризують людину відповідно до її психічних, духовних і соціально-генетичних властивостей і стадій її розвитку. Юнг в своїх працях не признавав Ісуса Христа за історичну особу, але за видуману постать – архетип.
К.Г. Юнг
Деякі гомеопати добачають, пов’язання між гомеопатією і юнгівським психоаналізом. Американський психоаналітик і гомеопат Вітмонд назвав гомеопатичні конституційні ліки архетипами, а сам Юнг вважав гомеопатію за продовження алхімічної практики. (4 ст. 124-125). Деякі гомеопати використовують сьогодні психоаналізу для тлумачення снів пацієнтів і це їм помагає вибирати точніше лік гомеопатик, і помагає пацієнтові краще зрозуміти його духовну дію (21 ст. 8-12). На думку багатьох гомеопатів сни пацієнтів, які лікуються гомеопатією, мають виразний містичний і психоаналітичний характер.
Як видно, ці три, близькі собі напрямки мають два спільні знаменники:
1. Та сама особа – др. Месмер;
2. Однакове вчення про духовну причину хвороби.
Але і Месмер має своїх попередників: релігійні єретики, стародавні гностики і герметичні філософи.
Вчення Ганеманна до сьогодні є для гомеопатів догмою, майже недоторканою доктриною. Будь яка критика зі сторони науки відкидається. Вже в минулому столітті Кент перестерігав гомеопатів: “Вистерігаймося досвіду науковців. Ганеманн нам вказав закони, які можемо студіювати і на них можемо будувати… прийшов час визнати авторитет.” (3 ст. 12) “В гомеопатії керуємось тільки своїми принципами, а все, що з ними не є в згоді, треба лишити в стороні.” (3 ст. 36)
Науковці, які почали займатись гомеопатією самі вказують на духовний характер гомеопатії і те, що при практикуванні гомеопатії люди дістаються на поле ще інших окультних методів: “Поле нам так виразно розширюється в напрямках, які скоріше до наших рамок не ввійшли, а саме: до психоаналізи, психосоматичної медицини, аж до орієнтальних напрямків типу аіурведи і традиційної китайської медицини. А це є у великому контрасті з редукціонізмом західної медицини. (13 ст. 64)
ДУХОВНІ АМБІЦІЇ ГОМЕОПАТІЇ
З вищеподаного є ясно, що гомеопатія є не лише методом лікування, але цілою філософською системою з культовими рисами. Відомий чеський пропагатор гомеопатії Чеговський відкрито пише: “Думаю, що саме релігійна основа гомеопатії є найкращою запорукою того, що цей метод буде далі поширюватися і покращувати життя щораз більшої кількості людей”. (22). Представники сучасної гомеопатичної т. зв. “науки” беруть гомеопатію за середник, щоб пізнати і збагнути людину в її цілості. (12 ст. 44)
Цілу філософію гомеопатичного лікування можна коротко схарактеризувати так: Хвороба має духовну причину, яка полягає в порушенні духовної “життєвої сили”, яка при нормальних умовах керує діяльність організму і психіки кожної людини. Вживання гомеопатика усуне порушення цієї духовної “життєвої сили” і так поверне цій силі здатність керувати тілесним, розумовим і духовним здоров’ям людини і так наступить гармонія між людиною, природою і космічними силами. Добре підібраний лік – гомеопатик таким способом усуне “причину” всіх хворіб і терпінь людини.
Вже, вищезгаданий Кент сказав: “Область, яку охоплює (міасма – духовна причина хвороби) є дійсно безмірно широка, тому, що сягає аж до початкової людської хиби, первородного гріха, до першої реальної хвороби нашої раси. (23 ст. 25).
З чеських гомеопатів Чеговський є найбільш близький до теорії Кента, а рівно ж її розвиває. (22 ст.18). Він пропонує гомеопатичний лік для очищення від міасми. (4 ст. 130). Тому нема чому дивуватися, що деякі гомеопати називають гомеопатичне оздоровлення “спасенням в малому” і що Ганеманн назвав гомеопатію “спасенною правдою”. Подібно як деякі модні спасительні напрямки також і гомеопатія вважає за частину “спасительної правди” і фізичне оздоровлення. Не зістає однак при ньому, але пропонує подібно, як і вони наприклад дальшу перспективу. Тому Чеговський дальше каже: “…можемо на своїх пацієнтах, які лікуються гомеопатією спостерігати як в часі лікування вони покращують своє соціальне становище, стаються самовпевненими і респектованими особистостями. (24 ст. 219). “Вершину здоров’я репрезентує правдоподібно хтось, що має не лише досконало здорові фізичні органи, але і є на високому ступені ментального психічного розвитку. А таку людину можна створити з дотепер хворого пацієнта саме гомеопатичним методом. (4 ст. 62).
Гомеопатія також обіцяє, подібно як напр. вже згадані методи трансцедентальної медитації чи йоги, введення до якоїсь гармонії і ладу з природою і космічними силами. Ваньова тому задумується над можливістю використання гомеопатії для відновлення пам’яті людства про втрачене прапоходження з природою і силами всесвітнього Порядку. (25). Також оксфордський гомеопат Картврайт дивиться на гомеопатію, як на віднову лікування природними середниками і в гомеопатії бачить ті ж принципи, які має шаманізм. Пише: “Як гомеопатія, так і практики шаманів лікують хворобу духа.” (26 ст.16-17).
І в практичній аплікації проявляються духовні амбіції гомеопатії. Спеціальна гомеопатична література, напр., часто описує випадки лікування тяжких хворіб (СНІД і т.д.), у яких гомеопатія не захоронила людину від смерті, але дала їй можливість померти так, що згодилася зі смертю. Інший приклад: Разове вживання гомеопатика “зробило чудо і вигнало духа” з біснуватого чоловіка після того, як з нього священик багаторазово, але безуспішно виганяв демона. І так автор-гомеопат з Бомбею робить висновок: “Гомеопатія дійсно робить чуда.” (39).
Гомеопати роблять собі великі амбіції і до майбутнього. Риц сказав: “Важливою ціллю нашої суспільності є також стати філософською в повній готовності на границі між медициною сьогодні і в майбутньому.” (27). Чейпел, керівник закордонних справ пристижного Лондонського Коледжу Класичної Гомеопатії констатує: “Гомеопатія разом з широким потоком лікувальних методів готова дістатися на передні позиції в медицині.” (28 ст. 75)
ПОВ’ЯЗАНІСТЬ З ІНШИМИ ФОРМАМИ ОКУЛЬТИЗМУ
При описі історії гомеопатії самі її прихильники звертаються до окультних напрямків минулого, особливо до астрології і алхімії, а передовсім до окультної частини думок мислителя XVI ст. Парацельса (4 ст 124). Астрологія в гомеопатії служила для створення типології, а алхімія розробила способи “одухотворення матерії”.
А). Гомеопатія і астрологія
Астрологія служила в давніх віках передовсім для допитування, яка є божа воля і для складання гороскопів. Обидвом цілям мало служити розташування планет сонячної системи в даному моменті.
Гомеопатичну типологію, після якої приписуються гомеопатичні конституційні ліки, розвинув на основі астрологічної гороскопічної символіки Леон Ваньєр (29 ст.45-48). Кожний гомеопат, який приписує конституційне лікування, так аплікує астрологію. І представник чеської лікарської гомеопатії, яка старається виглядати науково, признав: “Метод Ганеманна багато в чому пригадує астрологію… Обидві науки мають… в своїм недеградованім і неспростованім вигляді фантастичний чар різнорідності та індивідуальності.” (14 ст. 7-8).
Але не тільки духовне походження або конституційне лікування з’єднують астрологію з гомеопатією. І в звичайному гомеопатичному діагнозі і терапії, часто використовують щось із астрології. Досліджено, що різні матерії, які використовує гомеопатія, не дають (в досліді) тих результатів, які гомеопати їм приписують, а користування ними виходять лише з астрологічних і алхімічних уяв. Напр. метал – золото (Aurum metalicum) зовсім не дає реакції і при його споживанні не проявляється жодна дія. Але попри те все є важливим ліком в гомеопатії, напр., для амбітних пацієнтів, які стараються, щоб у всьому мати першість і таке інше, а коли ці бажання не є увінчані успіхом, то ведуть до переживань, безнадійності, депресії і аж до самогубних схильностей, а також до гіпертензії. Так поступають тому, що в астрологічних і алхімічних уявах золото є символом Сонця, яке є “перше” в цілій сонячній системі. Езотеричні уяви про сонце в гомеопатії переносяться до дії гомеопатика Aurum metalicum і до його лікувального використання. Те саме повторюється і в багатьох інших випадках. Наприклад, окис кремнію, хоч він не викликає жодної дії, вживається при “схильності до кишкових паразитів, яка підвищується при змінах місяця” (30 ст. 294). Джоуані говорить про гомеопатик напр.: “згіршення стану при новому місяці, а деколи при повному місяці” (такі вказівки можна зустріти в інструкціях як вживати гомеопатики).
Визначний гомеопат Норланд знову прирівнює гомеопатичний препарат Mercurium (ртуть) до планети Меркурій: “Меркурій і знаки, якими володіють – Близьнюки і Діва є добре знані в астрології, … Вони представляють трансформаційну переміну і принцип життя як такого, і є уособленням і метафорою алхімічного спрацювання ртуті. Є цікавим, що середники, якими користуються в гомеопатії, є mercurium solubilis (розчинює і розчинний) і mercurius vivus (живучий, живий)”. (31)
Б). Гомеопатія і алхімія
Алхіміки старалися знайти камінь мудреців (Lapis filosoforum). Але основою їх діяльності було зусилля, щоб відматеріалізувати етеричну есенцію з матерії (т.зв. п’ятої есенції, kvint esence). Ця субстанція ушляхетнювалася і проходила декількома ступенями, поки дійшла до досконалості”. Алхімік перед своїм дослідом часто вводив себе за допомогою постів і дихальних вправ до трансу. Парацельс вже 200 років перед Ганеманном старався лікувати хвороби цією есенцією на основі “закону подібності”. Хоч Ганеманн вважав Парацельса за дивака-мрійника, однак, сам перейняв досить багато його окультних уяв, і сьогоднішні гомеопати вважають його за послідовника Парацельса.
Кент тільки змінив назву “ kvint esence” терміном “праматерія” і в своїх лекціях казав: “Коли роздумуємо про праоснову, то знаходимося в царстві праматерії… Прасубстанцію не можна зміряти щодо кількості, але можна про неї судити тільки щодо якості, за допомогою ступенів досконалості. На прикладі вияснимо собі значення цієї риси в прямому відношенні до гомеопатії. Коли ви подавали повторно Sulphur в потенції 55М і лік перестав діяти, вистачить подати в потенції СМ і дія відразу відновиться. З цього зрозуміло, що ми переступили певну границю і досягли вищої якості…” (3 ст. 65-68)
ГОМЕОПАТІЯ І РЕЛІГІЯ
А). Гомеопатія і християнство
Хоча біблійне християнство в очах віруючих не має нічого спільного з будь-яким окультизмом, однак, захисники окультних наук зовсім інакше на це дивляться. Божим Іменем зловживають окультисти: спіритисти, ясновидці, лічителі, але саму Біблію переважно відкрито не спохибнюють. Ані гомеопати тут не роблять виїмки.
Німецький гомеопат чеського походження др. Бартак, напр., бачить гомеопатичне оздоровлення в Книзі Чисел 21, 6-9, де говориться про мідяного змія, якого Мойсей дав зробити, щоб, дивлячись на нього були оздоровлені ті, кого в пустині вкусила вогненна гадюка. (32 ст. 7) А.Детлефсон знову вважає прийняття Пресвятої Євхаристії за подавання гомеопатичних концентрацій Христової Крові і Тіла: “Від тих пір Христове хворе тіло і його пролита кров подавалися і постійно подаються в високих гомеопатичних потенціях, нав’язаних на хліб і вино, як носіїв матерії в виді уздоровлюючого ліку.” (10 ст. 142)
Але гомеопати не залишаються тільки при “теології”. Подають і духовне прожиття з видінням Христа. Гомеопатичний журнал “Journal of Homoeopaty” так описує наприклад, випробування гомеопатичного ліку Anacardium Orientale на людині: “Думаю, що її мислення є відділене від тіла. Має ілюзії роздвоєння… Найбільш наглядним симптомом є ілюзія, що на одній стороні є диявол, а на другій ангел…мислення і тіло (при цьому) здаються розділені. В цьому стані особа є ніби без свідомості, не є “в тілі”… Тут є з’єднання з царством смерті і царством духів… Має ілюзію, що бачить мертвих…чує голоси… Уявляє собі, що бачить шокуючо страшні фантоми. Має ілюзії, що бачить демонів. Має ілюзію Христа на відвідинах церковного цвинтару”. (33 ст. 3-7)
Чеговський подає наступний курйозний приклад гомеопатика Lachesis: Лахезіс є змій, який живе на дереві… Пацієнт типу Лахезіс… часто має ірраціональне відчуття вини, хоч не може точно подати адекватно причину… завжди має якесь особливіше відношення до яблук…Те, що міститься в людському конститучному типі Лахезіс, існує і в Старому Завіті, а також в отруті змія, який живе в Гваяні”. (4 ст. 126)
Найінтимніше “християнське” визнання можемо знайти в народного лічителя травами і гомеопата Зентріха: “І був то саме Ісус Христос, хто нам вказав найвищий рівень (і гомеопатичного закону подібності), коли смертю смерть переміг.” (34 ст. 20)
На превеликий жаль мусимо признати, що гомеопатія знайшла своїх прихильників і в рядах Церкви.
Засновник гомеопатії ненавидів Христа і дослівно перед своєю смертю сказав: “Конфуція… самого скоро обніму в царстві щасливих духів, його, добродія людства, який нам вказав правдиву дорогу мудрості…” (дальше не цитуємо, тому, що наступні його фрази – це страшна зневага Христа). (35 ст. 78) Автор житєпису Ганеманна теж говорить про його відкриту ненависть до Ісуса Христа.
Б). Гомеопати і східні релігії
Варто тут сказати про буддизм. Майже неможливо дефінувати теорію будистської віри. Деякі будисти докінця кажуть, що йдеться чисто про практику. Ціллю будистської віри є перемогти терпіння просвітченням за допомогою медитації. Будда розумів усунення терпіння, як усунення обману, значить точно те, що вчить секта “Християнська наука”. Тому канадійський гомеопат Квентер так сказав, що “будистська медитація в основі є гомеопатичним пізнаванням дійсності.” (10 ст. 122). Гомеопатичні лікарі Далк і Палпіє були пропагаторами будизму в Європі.
Гомеопати деколи спекулюють і про користування ліку – гомеопатик при хворобах з кармічною охороною (40) чи про відношення карми і гомеопатії (41) чим імпліцитно обстоюють віру в реінкарнацію.
ГНОСТИЧНІ КОРЕНІ ГОМЕОПАТІЇ
Характеризувати гнозу не є легко. Гностики загально стверджували, що людина була спочатку такої ж природи, як і Бог. Але своїм падінням і наступним вигнанням з раю впала в полон матерії, яку в гностицизмі пояснюють, як грішну, а її творцем є нижчий бог – Деміюрг, сатана. Людина своїм падінням до матерії одержала сатанинську природу.
Саму людину гноза розуміє як дух, який живе в тілі. Коли людина усвідомить собі перевагу свого духа над матерією свого тіла, звільниться з її полону і з’єднається зі своїм духовним “Я” котре в такий спосіб знову отримає втрачену божу природу. Таким чином дух дістається до “духовного”, надприроднього світу, який не спізнається нашими змислами, і який є далеко важніший ніж світ матеріальний. Самі гомеопати кажуть, що “сам Ганеманн був під сильним впливом гностичної традиції” (4 ст. 61), і що гноза є однією з філософських позицій гомеопатії (24 ст. 21). Це є логічне , тому, що головні принципи гомеопатії виходять прямо з гнози. Духовна причина хвороби (нарушення Динаміс), добування духовної есенції з матерії і її ушляхетнення шляхом динамінізації і потенціювання, втеча з матеріального світу до духовної діяльності (інфінітезімальні дози), це все є аплікацією гностичних уяв.
Гностичний погляд на гомеопатію висловив відомий і признаний гомеопатами німецький психотерапевт і гомеопат Детлефсен: “Вигнання з раю або зі свідомості єдності є падінням… до матерії…, тільки матеріальний світ є грішний. Так треба розуміти вказівку про отруйність цілої природи, коли ми говоримо про підготовку гомеопатичних середників… Матерія від початку пов’язана з чимось злим, темним, сатанським.” (10 ст. 138) Віру гнози в ту саму природу Бога і людини деякі гомеопати розширили на рослин, звірят і неживу природу. Кент говорить: “Але той, хто думає раціонально існування Бога припускає, що є матеріальний, що є створений якоюсь субстанцією… праматерія є наділена творчою інтелігенцією, це означає, що може керувати і формувати буття цілого організму, тварин, рослин або неживої природи… Чи має цю життєву силу тільки людина?… Чи не мають її тварини і нежива природа?” (3 ст. 63-64)
Ця “праматерія” тут ясно замінює Ісуса, про якого Біблія говорить, що це є Він, хто все несе своїм словом (Євр. 1,3). І так заперечується правдивий Бог Отець і Його Син – Ісус Христос, а в цій системі на місце Бога дістається “праматерія”, “прасубстанція”.
Гностики рівно ж вірили в два цілком протилежні світи, світ духовний і світ матеріальний, при чому світ духовний (невидимий) є над світом матеріальним (видимим). Кожний матеріальний прояв, напр. хвороба, має в своїй основі духовну причину: “Знаємо два світи, світ причин і світ наслідків, в цьому другому (матеріальному) нам для уваги служать очі, пальці, ніс, вухо, йдеться про світ наслідків. Світ причин є невидимий, непізнавальний п’ятьма змислами… Гомеопатія існує як закон, а її причини походять зі світу причин. Якби вона не існувала в світі причин, не могла б існувати ані в світі наслідків.” (3 ст. 69).
Тому деякі гностичні напрямки вважали за збудників хвороб – злі духовні істоти (архотони). Їх завдання було цим духовним істотам загрожувати і голосити їхнє засудження до духовного світу. Цю практику, наприклад, засуджують послання апостолів Юди і Петра.
І в ранніх християнських єресях гноза шукала собі своє місце. Завдяки тотальному одуховленню людини (дух, який тільки до часу живе в тілі) гностикам було важко прийняти, що жертва Христового тіла була для відкуплення людини достатня. Тому почали спекулювати про те, що Христос мав тільки уявне тіло, т.зв. духовне, астральне тіло. Гностичні спекуляції зглядом Христової жертви не є чужі і сьогоднішнім гомеопатам: “Народився в убожестві – у стайні, зустрічався з митарями і розпусниками, терпів несправедливо, був замучений і помер, був посланий вниз до пекла. Тільки тоді, коли людина зійде до найглибшої темряви, станеться зрілою для власного піднесення… Поки людина власнить матеріальне тіло, є в’язана до полярити (полярити тут розуміється як грішна матерія) (10 ст. 138-142). Звернімо увагу, що Ісус якого подає Детлефсен, не тріумфує на хресті, але в пеклі. М.Бакер Еді це висловила більш зрозуміло: “Матеріальна Кров Ісуса пролита на проклятім дереві, не мала для очищення гріхів більшої сили, ніж тоді, коли пульсувала в його жилах.” (11 ст. 330)
ПРАКТИЧНІ НАСЛІДКИ КОРИСТУВАННЯ ГОМЕОПАТІЄЮ
Більшість спеціалізованої гомеопатичної літератури говорить про зміни психіки, які деколи супроводяться різними містичними проживаннями у деяких осіб, які лікуються гомеопатією. Дуже часто, наприклад, описуються сни міфологічного характеру в людей після щойно спожитого гомеопатичного ліку або підвищення чутливості до т.зв. геопатогенних зон. (6). В гомеопатичній літературі зазначується, що дивні сни часто супроводжують гомеопатичне лікування вже від його початку. При першім споживанні ліку, деколи і особи, яким ніколи не снилися сни, дістають сни виразного міфологічного характеру: “В початкових фазах… бувають, напр. сни, в яких важливу роль грає стояча вода, яка з часом починає текти, перемінюється в повінь, забирає і нищить старі і розвалені будови, які символізують старе его, в якому є консервовані симптоми хвороб.” Тут автор бачить аналогію до алхімічного “розчинення- dilutio”. Змістом снів бувають алхімічні і психоаналітичні символи такі як: “цар, три богині, Ероборос – змій , який їсть власний хвіст,трьох головий змій, дракон, підземні джерела, підземні лабіринти…” (4 ст. 128-129)
Про те, як гомеопатія старається позискати людину, а то як пацієнта, так і його лікаря гомеопата є добре видно і на тих сучасних гомеопатичних курсах для спеціалістів, організованих досвідченими і “посвяченими” гомеопатами. Голова гомеопатичної спільноти др. Крейчова пише в журналі для лікарів про курс гомеопатії наступне: “…Там ми змогли відкрити для себе “чоловічу і жіночу програму” або ритуал повномісячної ночі. Переміна думання – це є головне, що міг для себе взяти початкуючий гомеопат з довше тривалої зустрічі. Це можна прирівняти до “посв’ячення”, до “прийняття до чину”. Але розходиться на тому як назвемо цю співзвучність з гомеопатією, з ліком, з пацієнтом…” (7 ст. 27)
Подібно про це говорить Кент, який про гомеопатію писав: “Коли до неї (має на увазі відношення лікаря до гомеопатії) не запалає правдивим почуттям, то залишається для нього тільки річчю пам’яті і поверхових знань. Як навчиться її любити і гомеопатія стається його єдиною тугою, …докаже дійти до найвищого ступеня.” (3 ст. 59)
Наглядно цю, аж далеко “екстремну” залежність, відому у комп’ютерних гемблерів, показав доцент Мужик такими словами: “…всіх нас докупи з’єднує міцне путо чудесної гомеопаії. Гомеопатія, яка сталася дослівно “наркотиком” для кожного, хто із нею хоч трохи ближче ознайомився. При ліпшому проникненню до її тайн, вона нас щораз більше і більше опановує, так, що стаємо на ній дослівно “залежними” (36). Також професор Др. Рейнауд, гомеопат і декан фармацевтичного факультету в Ліоні про гомеопатію говорить: “ Як тільки до неї вникнете, то як правило залишитесь їй вірними. Можливо і тому стільки лікарів у Франції дослівно підлягли гомеопатії.” (37 ст. 20-21)
Видно, як тут людина є опанована якоюсь нематеріальною гомеопатичною духовною силою, яка робить її залежною. Закордонний лектор гомеопатичних курсів прямо говорить: “…лічитель (думає гомеопат) ніколи не приходить сам. З вашими добрими намірами і ділами рівно ж проявляться духовні або інші сили. (28 ст. 93)
Потрібно ще коротко зупинитися біля аргументу, який дуже часто подають гомеопати, що гомеопатія є безризиковою терапією, якою не можна пацієнтові пошкодити. Сама гомеопатична література говорить навпаки. Гомеопатія може погано проявитися як на психічному, так і на фізичному здоров’ї. Сучасний голова гомеопатичної спільноти до цього говорить: “Добре вибраний лік, але насліпо і випадково взятий, може мати далекосяжні наслідки в житті пацієнта, докаже витягнути на верх приховані емоції…тому є безвідповідальним цю дійсність не признати і не перестерегти про це пацієнта… Загалом перестерігаємо пацієнтів перед некоординованим поїданням гомеопатиків…тому передчасною є радість від позбавлення перхоті коли її зникнення викличе пневмонію.” (38 ст. 17-18). Гомеопатичний журнал подає навіть можливість “погіршення аж до екситу (смерті)”. (9 ст. 9) після вживання невідповідного гомеопатика. За наступні з можливих наслідків “невідповідного вибору” гомеопатичного лікування є для прикладу уведені такі:
1. зміни менструального циклу (до гіршого).
2. безсонниця, яка триває довше ніж тиждень
3. погіршення симтомів характеру і душевних симптомів…” (9 ст. 11)
Також у науковій літературі є описані випадки коли вживання гомеопатиків пошкодило на здоров’ї, і міжнародний WHO центр по дослідженню побічних негативних дій в Шведській Упсаллі має зазначені випадки пошкодження здоров’я, деколи і дуже поважні, після вживання гомеопатиків низького розрідження. При цьому необхідно сказати, що за побічними негативними діями гомеопатиків на відміну від класичних ліків переважно не слідкується і навіть згаданий WHO центр не приділяє їм великої уваги. А тому можна сказати, що ці справи є лише частинкою дійсної шкоди.
СТАВЛЕННЯ СВЯТОГО ПИСЬМА
До тепер ми розглядали переважно духовні джерела і зв’язки, з погляду, як їх характеризують гомеопати, а тепер хотіли б коротко подати декілька пунктів, щоб застановитися над їхнім вченням.
1. Чи був то Бог, що дав об’явити гомеопатію?
Ганеманном підкреслене “божеське” зродження цього методу, повторюване твердження про гомеопатію як “спасенну правду” потрібно пов’язати з його духовною і релігійною орієнтацією. При цьому надприродний корінь гомеопатії є її основою і без цього “божеського об’явлення” цей метод ніби-то взагалі не міг виникнути. Це також є причиною, чому про цей аспект тут пишемо. Бо сам факт, що хтось є спіритистом чи займається іншими протибожеськими діями, не доказує фальшивість його відкриттів. Не лише сам Ганеманн, але і відомі дослідники гомеопатії підкреслюють, що без надприродного “об’явлення” гомеопатія не виникла б: “Власне спізнання Передбаченя вчинило з Ганеманна особистість і Боже Передбачення його довело вкінці до зрозуміння порядку”. (3 ст. 79) Ганеманн ненавидів Ісуса Христа. За правдивого спасителя вважав Конфуція. (5 ст. 161) Одже, після свідоцтв Святого Письма не міг мати до правдивого Бога, Господа жодного відношення і не міг до нього прийти. Ісус в Євангелії говорить: “Я є дорога, правда і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене” (Ів. 14,6). Навпаки, якщо і був би Ганеманн в контакті з надприродним світом, з “духовністю”, як про це багато разово свідчить він сам і його учні, не був це Святий Дух, той хто йому ці принципи “об’явив” (див. ІІ Кор. 4,4). Тому, що Ганеманн сам активно використовував спіритистичний магнетизм (5 ст. 169) можна передбачити, що дійсно вступав в контакти з духами. Біблія про ці речі говорить цілком ясно і безкомпромісно (див. Втор. 18, 9-22). Тому ані Ганеманн завдяки потрібним методам і “об’явленням” не міг прийти до нічого доброго і корисного. (див. Мт. 7, 17-18).
2. Чи є людина дух, що живе в тілі?
Ціла гомеопатія працює на духовній базі. Закони динамізації і потенціювання ліків, безконечно малих доз і розріджень, на яких стоїть гомеопатія, розуміється як “відматеріалізування” духовної основи матерії, яка є ув’язнена в матеріальній формі. В такий спосіб вивільнена, визволена “духовна есенція” матерії має бути власним носієм дії гомеопатика. Всі ці гомеопатичні закони походять з алхімії і гнози, а також є основою для гомеопатичного бачення на людину чи наприклад для вибору гомеопатика і його потенції при терапії.
Також людина тут логічно розуміється як дух, який живе в тілі: “Це є життєва енергія або володар духа…осідок людської душі і тіла, який є нематеріальний.” (3 ст. 15) Біблія, однак вчить, що людина є нероздільною істотою духа, душі і тіла (І Сол. 5,23). Коли ж Ісус з’явився своїм учням, а двері були закриті, то Він не був духом: “Дух тіла і костей не має…” (Лк. 24,39).
Про гнозу, котра є основою для вчення гомеопатії в Св. Письмі говориться, як про фальшиве знання (І Тим. 6,20)
3. Чи кожною людиною керує божеська сила?
Гомеопатична теорія вчить, що кожною людиною (в її природнім стані) керує досконала “божеська“ сила, яка несе відповідальність не лише за її фізичний організм, але і за психіку, а це є в цілковитому протиріччі зі Св. Письмом. “…бо нема різниці. Всі бо згрішили і далеко від слави Божої” (Рм. 3, 22 н). “Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться знову, не бачити йому Божого Царства. Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже” (Ів. 3, 3 і 5).
Людиною в природньому стані може керувати сила, про яку говорить Св. Письмо, що володіє світом темряви (Еф. 6,12). Але ця сила божеською аж ніяк не є.
4. Чи Святе Письмо говорить про силу, яка володіє світом?
Внаслідок усунення духовної хвороби т.т. порушення “життєвої сили”, за допомогою гомеопатика людина, її тіло і розум мають згідно замірів гомеопата, дістатися знову під початкову владу цієї “божеської” сили. Отже, змістом гомеопатії є повернення до початкового духовного стану людини, під вплив “прасубстанції”, “прасили”, яка володіє цим світом. І Св. Письмо теж говорить про силу, яка володіє цим світом. Але його погляд є діаметрально протилежний: “І ви, що були мертві вашими провинами й гріхами, в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту (Еф. 2,1-2).
5. Оздоровлення людського духа гомеопатією?
Ціллю вживання гомеопатика є усунення “духовної” причини хвороби і це є однакове як в добі Ганеманна так і в нинішніх днях без огляду на спрямування гомеопата, чи на тип його освіти. Це оздоровлення на духовному рівні в гомеопатії є першим, а тілесне оздоровлення є його наслідком. Класична медицина навпаки, старається усунути тілесні або душевні хвороби і відновити тілесні, евентуально душевні функції, отже, діє на матеріальному або психічному (душевному) рівні.
Тут ясно видно абсолютне протиріччя гомеопатії до християнства: замість Христової пролитої крові забезпечить духовну поправу духовна сила гомеопатика або духовні сили, які стоять за лічителем. (28 ст. 93) Є добре додати, що і багато інших методів т.зв. “голістичного”, “цілковитого” лікування є спрямовані на людського духа – на усунення ніби-то духовної причини хвороби і виходять з однакових гностичних уяв.
6. Чи користування гомеопатією не має духовног ризику?
Практичні прояви аплікації гомеопатиків ведуть у деяких осіб до різних конкретних духовних проявів, які часто прямують до явно проти Біблійних уяв і вчень. Ці прояви, наведені і в закордонній спеціалізованій гомеопатичній літературі, деколи наступають при користуванні чи аплікуванні гомеопатії без огляду на те, чи дана особа є свідома окультного закулісся гомеопатії, чи це закулісся є для неї скрите. Сюди належать, наприклад, міфологічні сни і уяви, зміни психіки і рис характеру, різні уяви про Бога не згідні зі Св. Письмом і т.д. Не можна потім дивуватися, що при аплікації гомеопатії люди часто відкриваються і іншим методам, які виходять з астрології і з проти Біблійних вчень про відношення людини і макрокосмосу, як напр. ayurveda. До цієї обасті належить наведення якоїсь гармонії людини з космічними силами, до якої можна дійти через вживання гомеопатика.
Гомеопати і особи, які старанно практикують цей метод самі дуже часто свідчать, що гомеопатія веде людину до щораз більшого і глибшого “посвячення себе” цьому методу і переконання, що гомеопатичні закони і Ганеманнів Органон раціонального лікування є мірилом правди. “Тривале студіювання Органону приносить глибше і глибше зрозуміння, тому що в ньому є правда”. (3 ст. 79) Змінений погляд на світ і уяви про нього є ясно вираженими і в працях тих гомеопатів, які ще не бачать вимоги гомеопатії так крайніми.
Ісус каже: “Я є дорога, правда і життя” (Ів. 14,6) і це мусить визнити кожен, хто хоче Його добровільно і вірно наслідувати.
З цього всього є видно на що зазіхає гомеопатія.
7. Смерть тіла або духа?
Мотивацію відкупительної Христової смерті використовують деякі гомеопати. Відомо, що прихильники “християнської гнози”, на яку ці гомеопати відкликаються, при своїх спекуляціях про Христове відкуплення черпали з грецької міфології. Наприклад, Деметер, божа дочка є за дозволом Дія віднесена царем шеолу Гадом. Після того Зевс перемагає Гада і визволяє Деметер. Так до шеолу сходять і інші герої легенд, щоб в царстві смерті воювати з потворами, напр., Геракл і Тессій, яких прирівнюють до Христа. Ці історії потім стали основою для старогрецького розуміння воскресіння і його прослави.
Інспірація цими міфами в поєднанні з теорією, що людина в своїй природі є дух, переносить і Христову жертву на рівень духа і цим заперечує спасенну силу хреста (жертву тіла).
Якщо людина була б духом, то Слово не мусіло б статися тілом (пор. Євр. 2,14). Ісусова тілесна смерть і Його кров пролита на Голгофті, згідно з тих теорій не має сили очистити людину від гріха. Кажуть, що тому терпів Ісус духовно, в пеклі, де боровся з дияволом і його ангелами, і це після своєї тілесної смерті. Цей процес алхімічна символіка прирівнює до індивідуалізації і піднесення, подібно, як гомеопат Детлефсен. Св. Письмо говорить зовсім протилежне, Ісус на Хресті перед своєю смертю сказав ясно: “Звершилося” (Ів. 19,30), і коли вмирав, скрикнув: “Отче, в руки Твої віддаю мого духа” (Лк. 23,46). Розбійникові, який був розп’ятий біля нього, сказав: “Істинно кажу тобі, ще сьогодні будеш зі Мною в раю” (Лк. 23,43). Ісус не сказав би ні одного цього слова, як би після Своєї тілесної смерті на хресті, на Голгофті мусів ще терпіти в пеклі.
Св. Письмо багаторазово з великим наголосом повторює правду, що тілесна жертва Ісуса Христа – жертва тіла і крові – на хресті принесла спасіння. “…але з власною, - увійшов раз на завжди у святиню і знайшов вічне відкуплення” (Євр. 9,12). “Встановивши мир кров’ю Його хреста (Кол. 1,20). “Тепер же в Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою” (Еф. 2,13 і 16). “Він сам у Своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми вмерши для гріхів, жили для справедливості” (І Пт. 2,24).
Більше того їх теорія заперечує і Христове Божество. Але Він – Бог – єдиний є безсмертний, має життя сам в собі і є світлом, яке не пойняла темрява.
Думаємо, що згаданий розбір для християнина мав би вистачати, як пересторога перед гомеопатією. Якщо б хтось не мав певності, чи часом наведені тут цитати не є вирваними з контексту або по іншому скресленими, пропонуємо йому, щоб сам переконався в цій літературі про згадані духовні залежності. Додаємо, що цитована література є як з школи англо-американської, яка відкрито признається до релігійних коренів, так і з школи французької. Яка старається виглядати спеціалізовано, “матеріалістично” і науково.
ВИСНОВОК
У висновку хочемо пригадати, як віднеслися до окультизму новонавернені християни в Ефесі: “Чимало з тих, що займалися магією, позносивши докупи книги, палили їх перед усіма. І злічено ціну їх на п’ятдесят тисяч срібняків. Отак, завдяки Господній силі, слово зростало і зміцнялося.” (Ді. 19,19-20). Про те, що і у випадку гомеопатії йдеться про магію, випливає з її духовних джерел і практики. Це признає і керівник закордонних лекторів, включений до сучасного гомеопатичного вишколу лікарів, відомий гомеопат др. Кусет, який закликає чеських гомеопатів: “Продовжуйте в своїй праці творчої гомеопатичної магії”. (15).
Цитована література:
1. Hahnemann S., Organon racionalni lecby, Alternaniva, Praha, 1993.
2. Inglis B., West R., Pruvodce alternativni mtdicinou, Zemedelske nakladatelstvi Brazda, Praha 1992.
3. Kent J.T., Prednasky o homeopaticke lecbe, Alternativa, Praha, 1994.
4. Cehovsky J., Vic nez lecba – homeopatie, Alternativa, Praha, 1994.
5. Heide M., Bludne cesty ke zdravi, Jupos, Ostrava,1992.
6. Rosivalova V., Homeopatie – Jak se muzeme sami lecit, Kamila, Bratislava, 1992.
7. Krejcova G., Letni skola klasicke homeopatie, Medica revue c.2, 1994 ctr.27.
8. Kunze H., Homeopatie, Bibel Gemmeinde, Waldbronn 2, 1985.
9. Folia homeopathica, c.1, 1993.
10. Dethlefsen T., Osud jako sance, Svoboda, Brno, 1992.
11. Baker-Eddy M., Science and Health with Key to the Scriptures, The First Church of Christ, Scientist, Boston, Massachusetts, USA, 1934.
12. Cousset F., Folia Homeopatica Bohemica, c.2, 1994.
13. Moulin A.M., citace dle: Poitevin B., Folia Homeopatica Bohemica, c.2, 1994.
14. Ryc M., Boehm S., Uvod do homeopatie, Vodnar, Praha, 1991.
15. Cousset F., Projev na slavnostnim predavani Mezinarodnich diplomu homeopaticke terapie, hotel Atrium, Praha, 23. rijna 1993.
16. Blackeiova G., Homeopathie, kralovska lecba, Alternativa, Praha, 1992.
17. Eppenich H., British Homeopatic Journal, April 95, Vol 84.
18. Zweig S., Leceni duchem, Odeon, Praha, 1981.
19. Ryc M., Regenerace c.4, IV roc., 1996.
20. Cehovsky J., Nase recenze Rajan Shankaran: Duch homeopatie, Homeopatie 11, 1996.
21. Whitmont E., Vyuziti snu pri homeopatickem predepsani a provingu, Homeopatie 11, 1996.
22. Cehovsky J., Regenerace c.5, IV roc., 1996.
23. Jouanny J., Crapanne J.B., Dancer J.L., Masson J.L., Homeopaticka terapie, dil 2., Vodnar, Praha, 1993.
24. Cehovsky J., Regenerace c.2, IV roc., 1996.
25. Vanova H., Kam az saha homeopatie, Folia Homeopatica Bohemica c.3-4, 1995.
26. Cartwright S., O povaze homeopatie, Homeopatie c.11, 1996.
27. Ryc M., Dopis pratelum spolecnosti Rhodom, 1992.
28. Chappel P., Homeopaticka samolecba, Alternativa Praha, 1995.
29. Cousset F., Od miasmatu k citlivemu typu, 1.dil, Folia Homeopathica Bohemica c.2, 1994.
30. Jouanny J., Materia Medica Homeopathica, Vodnar, Praha, 1992.
31. Norland M., Nekolik uvah o Merkuriu, Homeopatie c.8, 1995.
32. Bartak J., Folia Homeopathica Bohemica c.1, 1991.
33. Williams J., Heaven and Hell, Journal of Homeopathy, №1, Vol.2, 1994.
34. Zentrich J.A., Homeopatie a energoinformatika, Regenerace c.4, IV roc. 1996.
35. Pfeifer S., Gesundheit um jeden Preis, Basel, 1980.
36. Muzik M., Uvodni slovo, Folia Homeopathica Bohemica c.1, 1996.
37. Maraulasova E., Budoucnost bude patrit rozumne medicine, Casopis ceskych lekarniku c.12, 1996.
38. Krejcova G., Kdyz se rekne homeopatie, neni to vzdy homeopatie, Medica revue c.1, 1994.
39. Kamat G., Posedla zena vylecena, Homeopathic links, c.1, 1995.
40. Engebretsen R., Od zvirete k lidske bytosti, Homeopathic links, c.2, 1995.
41. Skodova Z., Homeopatie na lnternetu, Homeopatie c.9, 1996.
42. Jouanny J., Materia Medica Homeopathica, Zakladni poznamky I. dil, Vodnar, Praha, 1993.
