Мета подружнього життя Окультизм – це пастка диявола Ґендерна політика: В чому полягає небезпека для родини та нації? Правда про вакцини (ч. 2) - ВІДЕО

неділя, 25 березня 2012 р.

СВ. ТАЙНА СПОВІДІ – ТАЙНА ПРИМИРЕННЯ

З проколеного боку на Голготі витекла Кров і Вода. Тайну Сповіді встановив Господь Ісус в день Воскресіння словами: «Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються». Перед тими словами Ісус двічі повторяє переляканим апостолам вітання миру: «Мир вам!». Потім показав їм руки і бік. Реакція апостолів – радість із воскресіння Господа: «І врадувались учні, побачивши Господа» (Ів. 20:20). І зразу Ісус повторяє: «Мир вам» і додає: «Як Мене послав Отець, так Я посилаю вас». Куди їх посилає і з чим їх посилає? Посилає їх з Пасхальним миром, який мають нести до світу. Він сказав їм: «Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, і щоб у Його Ім’я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму» (Лк. 24:46-47). Після слів: «Як Мене послав Отець, так Я посилаю вас» дихнув на них і сказав: «Прийміть Духа Святого!» (Ів. 20:22) і продовжує словами встановлення: «Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів. 20:23).
Усвідомимо собі: хто може відпускати гріхи, чи не сам Бог? Ісус сказав у Капернаумі розслабленому: «Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються» (Мт. 9:2). Ісус цю владу передає Церкві і то не будь-кому, але апостолам. Цю владу дістають через покладання рук і помазання олією (при єпископських і священичих свяченнях) єпископи і священики. Їм є тут встановлене служіння – відпускати гріхи. І окрім цього служіння, відпущення гріхів можна отримати через досконалий жаль. Прикладом для нас є розкаяний розбійник. Досконалий жаль і Тайна сповіді мають себе взаємно доповнювати, а не виключати.
Ісус дихнув на апостолів і сказав: «Прийміть Духа Святого!». Той Дух Ісуса є умовою для того, щоб в Церкві могла виконуватися влада відпущення гріхів, яка є таким великим чудом як створення світу. В день П’ятидесятниці на апостолів був виллятий у повноті Св. Дух, вони були до Нього занурені, похрещені. Але це ще не кінець. Пізніше вони є знову наповнені Св. Духом, і там були дані дари членам Церкви, і це знову Св. Дух. «Кожному дається виявлення Духа на спільну користь (для добра Церкви)... А все це чинить один і тойже Дух» (1 Кор. 12:7,11).
Через одних Він робить чуда, через других великі діяння, але влада відпускати гріхи не була дана пророкам, ані вчителям, але тільки апостолам.
Апостоли в день Христового Воскресіння отримали владу відпускати гріхи: «Кому відпустите гріхи – відпустяться їм!». Яке радісне слово! По визнанні гріхів, священик кладе руку на голову грішника (покаяльника) і проказує слова розрішення.
Тайна Сповіді має 5 частин:   
 1. Іспит сумління
2. Досконалий жаль
3. Постанова поправитися
4. Сповідь
5. Покута

1. Іспит сумління
Добре роздумати, яких гріхів ми допустилися. Іспит совісті є важливим, тому що через нього доходимо до самопізнання, яке є початком навернення. Як неможливо лікувати хвороби, яку не знаємо, так і неможливо жаліти та сповідатися з гріхів, яких не знаємо, а ще більше проти них боротися. Багатьом людям бракує самопізнання. «Багато людей прагне відкрити всі таємниці природи і писати дуже наукові книги про свої відкриття. Але про себе вони ніколи не роздумували і нічого не знають про те, що діється в їх нутрі. При усій своїй освіченості та  вченості вони є нещасними людьми, тому що є рабами своїх пожадань і злих звичок і цього не знають». (Св. Вінцент Феррер).
«Коли б володар знав, що в певній частині його землі скривається неприятель, дав би його розшукати  та знешкодив би його. Так і ти маєш неприятеля в собі, ними є твої пожадання і злі звички. Розшукуй їх щоденно і поранюй їх мечем жалю» (Св. Бернард). Однак «саме вишукування наших хиб не вистачає, мусимо за них також жаліти і направити добрими постановами» (Св. Людвік Ґран.).

2. Досконалий жаль
За свої гріхи маємо правдиво жаліти, тобто за них маємо відчувати в душі біль, що ми образили Бога і маємо кожну образу Бога тверезо засудити, і одночасно довіряти Божому Милосердю. Жаль мали наприклад: Магдалина, яка кинулась до ніг Ісуса; Петро, який після увۥязнення Ісуса вийшов з преторії та гірко плакав; Давид, який за свої гріхи, що йому вказав пророк Натан, кинувся на землю, нічого не їв і не пив (ІІ Цар.1), але також і кликав: «Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї і багатством щедрот Твоїх, і очисти мене з беззаконня мого». «А серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить» (Пс.50).
Правдивий жаль – це біль душі. Тільки зовнішній чин, проказування покаяльних молитов на зразок плачучих єврейських жінок (як в домі Яіра Мт. 9,23), рвання одягу (Йоіл 2,13), не є ще жалем. Правдивий жаль стосується Бога, тому називається надприродній, бо походить з віри в невидимий, надприродний світ. Хто жаліє за гріхи, думаючи лише за їхні злі наслідки, той не має правдивого жалю. Правливий жаль – це ненависть до гріха або цілковите відвернення від гріха, він не полягає на почуттях, але швидше на нашій волі.
«Якщо те, що тебе перед тим переповнювало насолодою, тепер наповнює гіркістю, а те, що тебе колись радувало – тепер мучить, тоді маєш правдивий жаль» (Св. Августин). «Той навернеться до Бога цілим серцем, коли цілим серцем відвернеться від привۥязаності до земних речей» (Св. Бернард). Хто має правдивий жаль, стережеться будь-якої образи Бога. Хто не хоче зректися хоча би однієї схильності, не має досконалого жалю. «Що тобі допоможе розірвати всі ланцюги, якщо навіть один привязує тебе до пекло» (Св. Августин).
Вчений кардинал Франкелін (†1886), знаючи, яку величезну вартість має досконалий жаль, говорив: «Коли б я міг як проповідник переходити світом, то ні про що інше так часто не говорив би, як лише про досконалий жаль». До правдивого жалю доходимо і тим, коли усвідомлюємо, що за наші гріхи нас чекає справедлива Божа кара.


3. Постанова поправитися
Мушу мати тверду постанову, тобто мушу бути утверджений рішенням, що з Божою допомогою буду дійсно остерігатися кожної нагоди до гріха. З правдивим жалем є тісно взаємозвۥязана правдива постанова. Коли воля є ще привязана до гріха, не може бути відпущений ані легкий, ані малий гріх. «Лише той зрікся повністю гріха, хто зрікся вповні грішної нагоди» (Св. Ісидор). Коли хтось на когось гнівається, але мало, то уникає його товариства і зустрічі з ним. Хто гнівається більше, той уникає все, що йому нагадує про цю особу, уникає його родичів і друзів, відкидає його фотографії, його подарунки і т.д. Хто направду ненавидить гріх, мусить поступати подібно; мусить відкинути все, що до гріха веде і все що з ним взаємопов’язане.
Хто хоче виправитись, але не хоче зректися нагоди до гріха, подібний до чоловіка, який обмітає павутиння, але ніколи не вбиває павука, і тому має знову повно павутиння. Багато постанов одночасно за один раз не виконаємо. Хто робить нараз багато постанов, подібний до чоловіка, який хоче винести одночасно кілька великих каменів на високу гору. Вистачить, коли ми зробимо правдиве рішення на викорінення одного гріха, а тим самим відштовхуємо і всі інші.

4. Сповідь
Ми є зобов’язані висповідатися з тяжких гріхів, з легких ми не є зобов´язані сповідатися. Чому сповідатися людині? Гріх, коли і є тайний, не є особистим ділом, він стосується не лише мене самого, але і Бога та ближнього. Тому є потрібно впокоритися перед собою, перед Богом і перед ближнім. Щоб це впокорення не було зловживане, тому сповідник є звязаний таємницею Сповіді. Сповідь діє як лікування і запобігання. Коли приймаємо відпущення гріхів лише через досконалий жаль, то у важких спокусах нема для них перешкод. А коли пригадуємо, що з того гріха маю сповідатися, то часто це допоможе. Це є тверда реальність.
Визнання: «Ніхто, кого тайно вкусив старий змій-диявол, не може бути вилікуваний, якщо не виявить своїх ран лікарю» (Св. Єронім). «Гордістю грішник від Бога віддалився, тому може вернутися назад тільки покорою» (св.Григорій Великий).
Негайно: Хто впав до гріха, має якнайшвидше залишити гріх і повернутися до Ісуса. Чим дальше відкладаємо навернення, тим важче воно нам дається. Якщо вивихнеться якийсь член тіла, мусить бути зразу ж направлений, бо відійде і тоді важко гоїться. Подібно є і тут. «Якщо вода проникає до дирявого човна, муситься зразу вичерпати, бо інакше човен затоне. Якщо в домі виникне вогонь, муситься зараз гасити, бо інакше дім згорить» (Св. Єронім). «Якщо хтось спожив яд, мусить зразу спожити антияд, бо інакше помре» (Св. Анастасій). «Не надійся на Божу поблажливість. Чим довше заставляєш Бога чекати на своє покаяння, тим строгіше тебе Бог буде судити» (Св. Августин). Тим, хто відкладає покаяння на смертне ложе, Бог віднімає звичайну можливість, щоб впокоритися (Йов 22:16). Христос говорить: «Будете мене шукати – і не знайдете» (Ів. 7:34). Час милосердя вже минув. «Навернення в годину смерті не є прикладом. Але чудом» (Св. Бернард).
Визначна особа сповідалася в Св. Франциска Сальського з дуже тяжких гріхів. Вкінці запитала: «Що ви думаєте про мене?». Святець відповів: «Думаю, що ви є свята. Ці гріхи, що ви їх визнали, вже їх нема. Ваша душа є чистою».
«Христос не дав владу відпускати гріхи якомусь ангелу чи херувимові, але людині» (Св. Христофор). «Хто встидається тепер визнати гріх, в день суду буде завстиджений не перед одним чи двома, а перед цілим світом» (Св. Христофор). «Якщо людина затаює, Бог виявляє, якщо людина відкриває, Бог закриває» (Св. Августин). Краще є тут сповідатися, ніж вічно горіти. «Часто буває, що диявол наповняє нас перед сповіддю боязню і страхом. Якщо грішимо, то забирає боязнь, коли маємо сповідатися, повертає страх і вводить до розпачу» (Св. Христофор). Перші християни не встидалися публічно сповідатися перед цілою громадою.

5. Покута
Маємо виконати кожну покуту, яку наклав на нас священик. В Тайні Сповіді не відпускаються всі дочасні кари за гріхи, бо «Бог не є так милосердний, щоб при цьому перестав бути справедливим» (Св. Августин).
За яких умов можна отримати відпущення? Кривому чоловікові було сказано, щоб ніс своє ложе (гріх є духовне каліцтво, після відпущення гріха людині накладається певна покута). При оздоровленні прокаженого (Мт.8), мусить оздоровлений показатися священикові, який його Божим іменем оголосить чистим. Грішники проникнуті жалем приходять до священика, що заступає Христа і отримують розрішення від своїх гріхів. Тайна Сповіді є необхідна тим християнам, які після Хрищення впали до важкого гріха.
В минулі часи накладалися дуже важкі покутні діла: напр., декілька місяців на хлібі і воді. Коли на слов’янські землі прийшли робити євангелійну місію свв. Кирило і Методій, то одночасно вони принесли дуже тяжкі покаяльні приписи (напр.: за подружню невірність було декілька років на хлібі і воді). Покаяльні діла, які нам наклав сповідник, хоч є незначні, маємо вірно виконати. Але і ми самі повинні накладати на себе покаяльні діла і зносити терпеливо життєві хрести, щоб тим більше спокутувати дочасні кари за гріхи.


Про наслідки покаяння:
Гідною участю у св. Тайні Сповіді отримуємо відпущення гріхів і вічну кару, але ніколи відпущення дочасних кар. «Розрішенням в Св. Сповіді вічна кара замінюється на дочасну» (Св. Бонавентура). Бог чинить як представник держави, який може кару смерті замінити на довге увязнення. Приклади, що Бог карає вже відпущені гріхи є коли: Адамові Бог простив, але все одно вигнав його з раю та наклав йому тяжке покаяння; Мойсею, який образив Бога своїм сумнівом, було прощено, але за кару не міг ввійти до обіцяної землі (Чис. 20:12); ізраїльському народу в пустині, які нарікали на Бога, було прощено на прохання Мойсея, але за кару мусіли померти на пустині (Чис.14); також Давидові, який допустився двох важких гріхів, Бог простив, але за кару помер йому син. Тому кличе св. Августин: «Ти не залишиш без кари ані одного  тих гріхів, які мені простив».
«Гріх ніколи не залишається без кари, або людина буде карати сама себе, тим, що робить покаяння, або Бого на ній карає гріх» (Св. Григорій Великий). Августин кличе: «Господи, ріж і карай мене тут в часі, але у вічності захорони мене від мук!». «Кого Бог любить, того карає» (Євр. 12:6). «За кожний гріх мусить слідувати надолуження – покута або кара» (Св. Анастазій). «І на людському тілі після загоєння залишаються рубці» (Св. Бернард).

Дочасні кари за гріхи мусимо відпокутувати або на землі, або в чистилищі.

На землі їх відпокутуємо:
1)      роблячи покаяння, яке дав священик;
2)      добровільно роблячи покаяльні вчинки: молитва, піст, милостиня;
3)      приймаючи добровільно терпіння, які зсилає на нас Бог.
Тим більше кар за дочасні гріхи нам відпуститься, чим більший є наш жаль і любов до Господа Ісуса. «Прощаються її численні гріхи, бо багато полюбила. Бо хто багато любить, тому багато проститься», сказав Ісус до Магдалини. «Деколи Бог сокрушить серце людини так, що доходить до повного відпущення всіх провин і кар» (Св. Тома Аквінський).
Святий Дух дає нам силу в боротьбі проти гріхів.
«Хто зламав собі ногу, вже не має колишньої сили, є слабкий. Мусить носити повязки та опиратися на палицю. Саме так є із грішником після його навернення, він потребує Божої помочі. Її отримає через покаяння. Покаянням ці поламані члени немовби знову зростаються, докіль не набудуть попередньої сили» (Св. Амброзій). Покаяння стає для грішника таким, якби отримав милицю... Як марнотратному синові було дано взуття на ноги, щоб знову міг ступати тернистою дорогою заповіді, так навернений грішник дістає силу Святого Духа до боротьби проти гріхів. Сповідь не служить тільки для відпущення гріхів, але є і охоронним середником проти гріхів. Наверненими грішниками стають звичайні вірні та ревні Божі слуги.
Тому Христос сказав, що в небі є більша радість над одним грішником, який чинить покаяння, ніж над дев’яносто дев’ятьма праведниками, які не потребують покаяння» (Лк. 15:7). «Хто тобі більше до вподоби: воїн, який не був ще в жодній битві, і тому ще ніколи не втікав, або воїн, який втік під натиском, але потім ще відважніше кинувся на ворога і змусив його до втечі? Той перший є образом літепного «праведного» християнина, а той другий є образом ревного каянника» (Св. Вінченсо Фер).

Немає коментарів:

Дописати коментар