По довшому часі я знову прийшла до рідного села. Малі діти, яких перед тим бачила у церкві, вже виросли, змінилися. Зустріла і деяких знайомих. Одна старша жінка мені з плачем говорить:
- Доки моя внучка була вдома, була це покірна і порядна дівчина, скромно вдягалася. А тепер, коли відійшла до міста вчитися, що з нею то сталося?! - З очей у неї текли сльози. - У перший тиждень посту, як прийшла до дому, від неї чути горілку. А як почала поводитися! А вдягатися! Мама почала її пильнувати і ми дізналися, що дісталася до недоброї компанії.
А потім рішуче і з вірою сказала:
- Кажу своїй дочці: Давай будемо молитися і в п’ятниці на хлібі і воді постити. Тут ніщо інше не допоможе, це лихо інакше не відійде. Треба душу рятувати. Бог нас точно вислухає.
Її рішучість і віра мене підбадьорили. Ця старша жінка вже має багато досвідів, що Бог через молитву і піст у багатьох життєвих хрестах її вислухав і сильно доторкнув. Вона знає, що говорить.
Кожен з нас має в родині якісь тягарі, турботи і ця проста жінка може бути для нас великим прикладом, як все вирішувати з Богом.
