Кожна людина прагне досконалості, але якщо вона тільки зовнішня, то проникнута отрутою гордості та пихи. Суть спасіння полягає не в тому, щоб ми самі себе спасли і зробили себе досконалими на цій землі, а в тому, щоб усвідомити, що в нас є корінь отрути первородного гріха. Первородний гріх − це „образ звіра” в нас, який має одну мету – завести нас до пекла. Ми маємо уяву, що горда людина – це така набундючена, що все знає, всюди була. Однак гордість – це те, що людина живе без Бога, що вона не з’єднана з Ним і Його не потребує. Не достатньо мати тільки якийсь фасад, вигляд ревності, побожності. Потрібно будувати своє життя на суті − на правдивій покорі, тобто людина усвідомлює, що є грішником перед Богом.
Тільки одного мусимо боятися, так і святі казали, – гріха в нас. Він обманює, він з’єднаний з нашою природою, з нашим негативним “я” і творить “его”, егоїзм і ми шукаємо «свого». В нас є бунт проти Бога. Ми цього часто не бачимо, аж коли прийде терпіння, переслідування, це з нас вилізе. І не мусить бути велике переслідування. Як тільки хтось нас почне принижувати, то відразу почне вилізати те, що в нас є. Коли нас хтось і нехотячи образить, або обмовить, ми неприємно здивовані і автоматично в думках займаємося жалінням себе і складанням оборонних промов, звинувачуємо того, хто упокорив нас, займаючись його хибами, повчаючи і картаючи його, вивищуємося і думаємо, що я, звичайно ж, кращий, а він гірший. Коли хтось діткнеться нашого самолюбства і гордості, то самооборона і осуджування спрацьовує автоматично. Ми ідучи по вулиці чи десь чекаючи, внутрішньо ведемо діалог. Це негативний образ. Мало би бути цілком інакше, бо Ісус каже, що маємо залишатися в Його слові: „Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас перебуватимуть…” (Ів. 15,7). Ми вміємо самовільно залишатися в собі і маємо дивовижні інспірації, але негативні, які вносять неспокій і смерть. Але нам потрібно залишатися в Христі і в Його слові.
Коли отримаємо якесь дуже важке завдання, хоч і Боже, і почнуться конкретні труднощі, відразу проявляються всі вияви нашої пихи, образливість, ми впремося і не хочемо реалізувати Божу волю, протиставляємося Богу. Тоді Він нас не може вико-ристати, як свою посудину. Скажемо: “А я маю свій погляд.” Потрібно зупинитися на хвилинку і робити покаяння. Стати до Божого світла і шукати Божу волю, порадитися з мудрим. Тут усвідомлюємо, що означає покора, тобто правда, яка з’єднує нас з Богом.
Уявимо собі, що ми десь працюємо і над нами є начальник. Наш неприятель слідкує за нами і буде посилати начальнику анонімні листи на нас. Від нього нічого не приховаєш. Якщо в основних речах будемо респектувати волю начальника і не будемо робити, що нам заманеться, то нам оскарження не пошкодять, а навпаки. Так і у відношенні до Бога: обвинувач братів, диявол, може оскаржувати, але якщо між нами та Ісусом немає нічого, що ми би хотіли робити на власний розсуд, то диявольські оскарження не мають ніякої сили. Або порівняння: їдемо через кордон. Митники шукають, чи ми не маємо з собою чогось, що не записано, про що не повідомлено. Якщо маємо, хоч і дрібницю, прийде на нас суворе покарання і з відсотками. Тому в духовному житті так важлива убогість духа − ні на чому не липнути − бути правдивим перед Богом.
Диявол – обвинувач, а коли ми робимо добро на власний розсуд, він звинувачує нас і шукає помилки. Однак, якщо ту ситуацію з вірою дамо Господу Ісусу, а потім в малій речі, в якійсь дрібниці, згрішимо, то стараємося зупинитись і віддати це Ісусові. І якщо потім сатана звинувачує, Господь йому скаже: “Він Мені це віддав, не залишив нічого для себе. Я знаю, що він робить багато помилок і гріхів. Він з усім йде до Мене, і перш, ніж почне щось робити, радиться зі Мною. Я, Ісус, його помилки і гріхи беру на Себе. Мені подобається, що він зі Мною рахує, що впокорюється і весь час звертається до Мене. Я знаю, що він слабкий і не вміє робити без помилок, але це – інша річ. Він зі Мною не грається в хованки. Нема нічого, що він би сховав від Мене. Часто його охоплять пристрасті і гордість, але він якнайшвидше зупиняється і якраз гріхи та помилки тиснуть його до Мене. Він дає їх Мені 77 разів на день, а Я їх 77 разів щодня беру і очищую його душу Своєю Кров’ю. Для нього Моя Кров не текла намарно. Він практично свідчить в житті, що без Мене не може нічого чинити (Ів. 15,5)”.
Божа справедливість полягає в тому, що Ісус справедливо заплатив за наш гріх на Голготі. Гріх мусить бути покараний. За один тяжкий гріх нам належить пекло. А Ісус взяв наші тяжкі гріхи і всі інші гріхи на Себе та справедливо за них заплатив. Цього не могла би за нас зробити ніяка людина, навіть та, яка би нас дуже любила, тому що гріх – це бунт проти Бога, проти святого безконечного Бога. Це образа святого Бога, тому і кара безконечна. Тому сам Бог стався людиною, щоб міг заплатити за мій і твій гріх. Це Божа справедливість. Як легко ми проходитимемо моментом смерті без тягарю гріхів, які ми дали Ісусові.
Молитва
„Ісусе, не хочу гратися з Тобою в хованки. Визнаю Тобі те, що мені найбільш не хочеться признати… , за що найбільше встидаюся... Перед Тобою не хочу нічого скривати. Ти і так все знаєш. Прошу, Тебе, прости мені всі мої гріхи....”
Тільки одного мусимо боятися, так і святі казали, – гріха в нас. Він обманює, він з’єднаний з нашою природою, з нашим негативним “я” і творить “его”, егоїзм і ми шукаємо «свого». В нас є бунт проти Бога. Ми цього часто не бачимо, аж коли прийде терпіння, переслідування, це з нас вилізе. І не мусить бути велике переслідування. Як тільки хтось нас почне принижувати, то відразу почне вилізати те, що в нас є. Коли нас хтось і нехотячи образить, або обмовить, ми неприємно здивовані і автоматично в думках займаємося жалінням себе і складанням оборонних промов, звинувачуємо того, хто упокорив нас, займаючись його хибами, повчаючи і картаючи його, вивищуємося і думаємо, що я, звичайно ж, кращий, а він гірший. Коли хтось діткнеться нашого самолюбства і гордості, то самооборона і осуджування спрацьовує автоматично. Ми ідучи по вулиці чи десь чекаючи, внутрішньо ведемо діалог. Це негативний образ. Мало би бути цілком інакше, бо Ісус каже, що маємо залишатися в Його слові: „Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас перебуватимуть…” (Ів. 15,7). Ми вміємо самовільно залишатися в собі і маємо дивовижні інспірації, але негативні, які вносять неспокій і смерть. Але нам потрібно залишатися в Христі і в Його слові.
Коли отримаємо якесь дуже важке завдання, хоч і Боже, і почнуться конкретні труднощі, відразу проявляються всі вияви нашої пихи, образливість, ми впремося і не хочемо реалізувати Божу волю, протиставляємося Богу. Тоді Він нас не може вико-ристати, як свою посудину. Скажемо: “А я маю свій погляд.” Потрібно зупинитися на хвилинку і робити покаяння. Стати до Божого світла і шукати Божу волю, порадитися з мудрим. Тут усвідомлюємо, що означає покора, тобто правда, яка з’єднує нас з Богом.
Уявимо собі, що ми десь працюємо і над нами є начальник. Наш неприятель слідкує за нами і буде посилати начальнику анонімні листи на нас. Від нього нічого не приховаєш. Якщо в основних речах будемо респектувати волю начальника і не будемо робити, що нам заманеться, то нам оскарження не пошкодять, а навпаки. Так і у відношенні до Бога: обвинувач братів, диявол, може оскаржувати, але якщо між нами та Ісусом немає нічого, що ми би хотіли робити на власний розсуд, то диявольські оскарження не мають ніякої сили. Або порівняння: їдемо через кордон. Митники шукають, чи ми не маємо з собою чогось, що не записано, про що не повідомлено. Якщо маємо, хоч і дрібницю, прийде на нас суворе покарання і з відсотками. Тому в духовному житті так важлива убогість духа − ні на чому не липнути − бути правдивим перед Богом.
Диявол – обвинувач, а коли ми робимо добро на власний розсуд, він звинувачує нас і шукає помилки. Однак, якщо ту ситуацію з вірою дамо Господу Ісусу, а потім в малій речі, в якійсь дрібниці, згрішимо, то стараємося зупинитись і віддати це Ісусові. І якщо потім сатана звинувачує, Господь йому скаже: “Він Мені це віддав, не залишив нічого для себе. Я знаю, що він робить багато помилок і гріхів. Він з усім йде до Мене, і перш, ніж почне щось робити, радиться зі Мною. Я, Ісус, його помилки і гріхи беру на Себе. Мені подобається, що він зі Мною рахує, що впокорюється і весь час звертається до Мене. Я знаю, що він слабкий і не вміє робити без помилок, але це – інша річ. Він зі Мною не грається в хованки. Нема нічого, що він би сховав від Мене. Часто його охоплять пристрасті і гордість, але він якнайшвидше зупиняється і якраз гріхи та помилки тиснуть його до Мене. Він дає їх Мені 77 разів на день, а Я їх 77 разів щодня беру і очищую його душу Своєю Кров’ю. Для нього Моя Кров не текла намарно. Він практично свідчить в житті, що без Мене не може нічого чинити (Ів. 15,5)”.
Божа справедливість полягає в тому, що Ісус справедливо заплатив за наш гріх на Голготі. Гріх мусить бути покараний. За один тяжкий гріх нам належить пекло. А Ісус взяв наші тяжкі гріхи і всі інші гріхи на Себе та справедливо за них заплатив. Цього не могла би за нас зробити ніяка людина, навіть та, яка би нас дуже любила, тому що гріх – це бунт проти Бога, проти святого безконечного Бога. Це образа святого Бога, тому і кара безконечна. Тому сам Бог стався людиною, щоб міг заплатити за мій і твій гріх. Це Божа справедливість. Як легко ми проходитимемо моментом смерті без тягарю гріхів, які ми дали Ісусові.
Молитва
„Ісусе, не хочу гратися з Тобою в хованки. Визнаю Тобі те, що мені найбільш не хочеться признати… , за що найбільше встидаюся... Перед Тобою не хочу нічого скривати. Ти і так все знаєш. Прошу, Тебе, прости мені всі мої гріхи....”
