Старе і нове життя
«Тому то, коли хто в Христі, той нове створіння»
(ІІ Кор.5,17). Чи справді це так? Чи є нова людина, про яку так багато
говорить апостол Павло, дійсністю – чи ні? Ісус обіцяв дати нам усе
нове. Але хіба ми зазвичай не розчаровуємося, коли дивимося на себе і
бачимо, що від нової людини в нас є дуже небагато, або взагалі нічого?
Як же розуміти таку «невідповідність
Рішення цього питання відкрилося мені після періодів зневіри й
занепаду духа, через більш глибоке осмислення Святого Письма, тому що
воно розглядає так звану невідповідність і показує шлях до її подолання.
Якщо з нами сталося це чудо з чудес – ми народилися заново від Духа
Святого (Ів.3,5), то давайте заспіваймо похвальну пісню, тому що «нова» духовна людина справді виникла від Духа Святого, образно говорячи, як новонароджена дитина.
І ця нова людина, це чудо Божого творива, є живою. Вона має серце, що б’ється тільки для Бога
і радіє спокуті Ісуса, в той час як плотська людина не настільки
сприйнятлива, егоцентрична. Наша нова людина має нові очі, нові вуха.
Вона бачить і чує те, що раніше ніколи не зауважувала. Вона пізнає план
спасіння і любов Божу у своєму особистому житті і в плині часу. Вона визнає гріхи гріхами і відповідає Ісусові жертвенною любов’ю. Вона має нові уста, з яких виходять слова молитви і хвала.
Але наша новонароджена духовна людина ще не є досконалою. При
народженні згори внутрішня людина, як згадувалося, подібна до маленької
дитини, а наша стара природа ще не вмерла, хоча і засуджена на смерть та
скинута з трону. Наш «старий Адам» переживає це так само, як і при
народженні Ісуса цар Ірод інтуїтивно відчував, що його владі може прийти
кінець, що це Дитятко –найбільша для нього загроза. Тому Ірод ненавидів
і переслідував Дитину. Так само і у нас з моменту народження духовної
людини починається війна між духом і плоттю, між новою і старою
природою. «…Тіло бажає противного Духові, а Дух – противного тілу, і супротивні вони один одному»(Гал.5,17). Потрібно бути готовим до цієї сутички, що, як говорить Св. Письмо, є реальністю.
Отже, після народження згори починається запекла боротьба, і все
залежить від того, хто росте, а хто применшується. На чиїй ми стороні?
До кого виявимо симпатію, а до кого – антипатію? Хто перемагає? Не можна
служити двом панам: треба полюбити одного, а зненавидіти іншого. Але як
же новій, духовній людині перетворитися в «мужа досконалого, в міру зросту Христової повноти» (Еф.4,13), як йому стати переможцем? Як приректи свого «старого Адама» на смерть?
У нас є втішна обітниця: Святий Дух, завдяки якому народилася наша
духовна людина, є також нашим Помічником у боротьбі проти плотської
людини. Він (Дух Святий) − Просвітитель, який постійно працює над нашою
душею. Без його допомоги в сутичці з плотською людиною й оковами гріха
нам не прийти до мети. Слово Боже говорить: «Так само ж і Дух допомагає нам у нашій немочі»(Рим.8,26).
З досвіду свого особистого життя я б хотіла засвідчити про три фактори,
що сприяють росту духовної людини і її перемозі. Перший – робити все
можливе, щоб умертвляти плотську людину. Апостол Павло говорить з цього
приводу: «Коли Духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити»(Рим.8,13),
тобто духовна людина у вас буде жити і зростати. Це означає: ми повинні
вживати заходів проти себе самого, проти своєї старої природи, як про
це говорить апостол Павло: «А ті, що Ісусові Христові, розп’яли вони тіло з пожадливостями та по хотями»(Гал.5,24).
Потрібно самому прикладати зусилля і, як стверджує Святе Писання,
«розпинати» гріховні бажання «старого Адама», що закоренилися в нас.
Наприклад, для свого росту духовна людина має потребу в молитовному
житті. Але якщо для нашої старої людини головне – поспати або
побалакати, і якщо вона не хоче від цього відмовитися, то духовна людина
не зможе рости: ми не зможемо знайти час побути разом з Ісусом, послухати Його і поговорити з Ним!
Якщо їжа відіграє занадто велику роль у нашому житті, ріст духовної
людини також буде ускладнений. Само собою зрозуміло, що якщо віддаватися
плотським пожадливостям і бажанням, то духовна людина буде засуджена на смерть.
Так само ріст сповільниться і припиниться, якщо ми дозволимо нашому
«старому Адаму» жити в гіркоті, непримиренності, або навіть у ненависті.
Якщо ж ми хочемо, щоб духовна, «нова» людина в нас дійсно жила і
зростала, треба рішуче «розпинати діла плоті».
Потрібно завдати смертельного удару по своїй плоті і жагучих бажаннях,
потрібно радикально відмовитися від усього цього. Це означає на практиці
відвернутися від непотрібного, наприклад, від читання непристойної
літератури, що збуджує і підсилює нашу похіть. Якщо з’являється спокуса
посидіти перед телевізором, скажемо собі на це «ні». Необхідно рятуватися від усього, що краде в нас час і інтерес, які повинні належати Ісусові. Відповідно до Святого Письма, ми повинні «розпинати» те, що наша стара людина вимагає у своїй пожадливості.
(«Перемога християнина», Базилея Шлінк, 2005)
