6 і 9 БОЖІ ЗАПОВІДІ

У катехизі Ви ознайомитеся про:

Божі Заповіді

1. Сім'я - це Божа установа 

2. Приготування до подружнього життя

3. Мета подружнього життя

4. Наслідки первородного гріха у подружньому житті 

5. Святість християнського подружжя
        -  Святі подружжя

6. Гріхи проти гідності подружжя

7. Про нечисті спокуси та способи боротьби з ними

8. Гріхи проти 6 і 9 Божих Заповідей

9. Наслідки гріхів нечистоти

10. Чистота серця

Шоста Божа Заповідь: "Не чинитимеш перелюбу" (Вих. 20,14; Втор. 5,17) та дев'ята Божа заповідь: "Не пожадай жінки ближнього твого" (Вих. 20,17) 

Шоста і дев'ята Заповіді стосуються християн, які є у подружжі і тих, які є вільні. В їх основі є поставлена чеснота цнотливості. Ці заповіді охороняють подружню вірність та плідність подружньої любові. Ними Господь забороняє перелюб і всякі незаконні та розпусні вчинки, бажання і слова, які оскверняють шлюбний союз і серце людини.

1. Сім'я - це Божа установа 

Сім'я має свій початок у раю, де Бог сотворив Адама, а потім сотворив для нього помічницю жінку, якій Адам дав ім'я Єва - матір усіх живих. Сам Творець благословив це перше подружжя, наділивши їх багатьма ласками - святістю, невинністю і праведністю. Адам відчув у своєму серці любов до своєї жінки та повагу до її високих чеснот. Єва ж отримала ласку охоронного послуху своєму чоловікові та відданість йому, заради любові до Бога. Пристрасті не мали місця у їх серці. Вони становили одне серце й одну душу. Бог поблагословив перше святе подружжя, кажучи: "Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю". А також передав їм владу над усім живим, що на землі: "Пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі" (Бут. 1,28). 

Первинна ціль подружжя була народження дітей, щоб наповнити землю, а потім й небо. Сам Всемогутній Бог покликав людину бути співтворцем нових людей. У момент зачаття діти від батьків отримують - тіло, а від Бога - безсмертну душу.

У Кані Галилейській Ісус благословив подружжя та підняв його до таїнства. Християнська сім'я тепер є домашньою церквою. Чоловік і жінка у подружжі є "одне тіло" (Еф. 5,31). Ідеалом їх любові є любов Ісуса Христа до своєї Церкви. Ап. Павло у листі до Ефесян говорить про це відношення: "Чоловіки, любіть своїх жінок , як і Христос полюбив Церкву й видав себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зо словом (...). Так і чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла; бо хто любить свою жінку себе самого любить" (Еф. 5,25-28). Любов Ісуса до Церкви, тобто до кожного віруючого, є безкорисливою. Саме ця любов Ісуса (гр. "агапе") має бути постійним джерелом вірності та жертовності християнської родини. Вона вимагає повної довіри Ісусу та закоріненості в Ньому.

Ап. Павло у першому листі до Коринтян описує чесноту християнської любові: "Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не проминає" (1 Кор. 13,4-8).

Християнське подружжя мусить будувати своє спільне життя на міцній скелі, якою є Ісус Христос та Його Євангеліє, бо інакше сім'я розпадеться. Сьогодні ми є свідками масових розлучень серед охрещених християн. 

Статистика розлучень в Україні та світі

У Європейському Союзі на рік припадає 1 мільйон розлучень (в день 6 тис. шлюбів і 2,7 тис. розлучень) і порожніх будинків (7 з 10 європейських родин не мають дітей). 

У США 53% шлюбів закінчуються розлученням (кожні 6 секунд).

В Росії більша половина шлюбів розривається, а це 52% (2015) і 62% (2016) .

В Україні 45-59% (2015-2016) з укладених шлюбів розпадаються, з них 50-60% розпадаються на ранніх етапах спільного життя (від 3 міс. до 2 років). 30% розлучень є у західних регіонах України, а 70% у східних.

Таке соціальне лихо впливає і на християнські подружжя. Православні Церкви надають розлучення на підставі певних важких провин, за ними слідує Католицька Церква. Псевдо-папа Франциск цього, 2017 року, дав розпорядження про полегшення процедури розлучень. 

Найменше число розлучень спостерігається в Ірландії - щорічно не більше 15% та Чилі - 3%.

У таїнстві шлюбу чоловік і жінка складають на Євангелії, перед Богом і свідками, подружні обітниці - взаємної любові, вірності та чесності. Їхній союз є нерозривним аж до смерті. "Що Бог з'єднав, - говорить Ісус, - нехай людина не роз'єднює" (Мт. 19,6). Частими причинами розлучень є неготовність та незрілість до життя у сім'ї, подружні зради, втручання батьків, відсутність одного члена у родині через заробітки, економічні та політичні негаразди, алкогольна та наркотична залежність. Буває і таке, що хтось поміняв свою жінку чи чоловіка на комп'ютер або роботу. Розлучення є заразливою інфекцією для християнських родин. Ще раз слід наголосити християнським сім'ям, що будувати сімейне життя без Ісуса означає будувати на піску. Він дає силу зберегти шлюб!

2. Приготування до подружнього життя

Велику відповідальність перед Богом і народом за приготування дітей до подружнього життя та сімейних обов'язків несуть батьки наречених. Які засади, моделі поведінки і життя діти бачать у своїх батьків, такі будуть втілювати у новостворених родинах. Тому батьки, заздалегідь, мають готувати своїх дітей до відповідального батьківства. Батьківський дім - це школа, яка має навчити ввійти у життя.

Дружба між хлопцем і дівчиною, які мають намір побудувати християнську родину, має бути спрямована на пізнання моральних та духовних цінностей один одного. Тому є необхідне розумне спілкування, яке не переходить межі дружби. У спільному діленні можна пізнати риси характеру людини, її світогляд, засади і захоплення. Таким чином, молоді люди, зможуть розпізнати своє покликання йти разом дорогою подружнього життя чи ні. У прийнятті рішення не слід керуватися виключно почуттями, користю чи зовнішньою красою, але також здоровим глуздом. Народне прислів'я говорить: "Не усе, що блистить є золото".

Важливим чинником, щоб сказати "так" або "ні" на усе життя є спільні пріоритети у житті. Хлопцеві і дівчині слід проаналізувати погляди і ставлення до першорядних речей життя: 

- Які є погляди на життя з Ісусом? 

- Які є погляди на сім'ю і дітей? 

- Чи людина є готова до труднощів і проблем. Чи спосібна їх вирішувати? Чи є самостійна? 

- Яке має ставлення до грошей і роботи? 

- Яке ставлення до батьків, друзів та співпрацівників? Чи має якісь лихі звички і залежності (грубіянство, гнівливість, ревнивість, матюки, "застрягає" в барах та гральних автоматах, п'янство, наркотики)? 

- Чи є людиною вірною і жертовною? 

- Чи любить правду і справедливість? тощо.

На прийняття рішення не має впливати страх чи якісь власні інтереси. Потрібно порадитися з батьками і священиком, а якщо їх немає, тоді зі старшими людьми, які мають життєвий досвід. 

Необхідно, щоб хлопці і дівчата, які бачать себе у подружжі, молилися за доброго чоловіка і жінку, за християнського батька і християнську матір для своїх дітей. Особливо потрібно просити Божого світла, коли стоїмо перед вибором супутника спільного життя. 

Наречені до шлюбу є покликані жити у стриманості. Це випробування буде для них школою вірності, великим благословенням та скріпленням у вірі прийняти одне одного від Бога у день шлюбу. Тут виявляється стійкість характеру та любов до Ісуса. Чимало закоханих зловживають свободою, тяжко грішать розпустою. Чим більше ображають Бога перед шлюбом, тим більше будуть нещасними. Тому треба пильно уникати нагод до гріха, не зустрічатися у невідповідному часі і невідповідних місцях, шукати сили в молитві та св. Тайнах.

Окрім дотримання дошлюбної чистоти, наречені мають готуватися до Таїнства подружжя також частою молитвою, приступаючи до св. Сповіді і св. Причастя та часто усвідомлювати собі, усю відповідальність, яку несе за собою подружнє життя перед Богом та народом. 

3. Мета подружнього життя

Подружнє життя має свою визначену Богом мету. Вона є закорінена у Божому слові та окреслена навчанням Церкви від доби апостолів. Мета родинного життя виражена у трьох ключових речах:

1) Спільне життя. Воно включає в себе спільне проживання та взаємну любов, вірність і чесність. Християнське подружжя має вчитися разом служити Богові та допомагати один одному до спасіння. Сім'я - це човник, в якому дві особи разом пливуть до небесної пристані.

2). Народження дітей. Плодом подружньої любові є дітородження. Батьки мають пам'ятати, що кожна дитина - це Божий дар.

3). Виховання дітей. Це основний обов'язок батьків. Саме вони є відповідальні за моральну і духовну зрілість своїх дітей перед державою і Церквою. Добре родинне виховання є духовним імунітетом для дитини, яка стане дорослою. Батьківські науки, їх приклад та присвячений час для дітей, ніколи не стираються з пам'яті, але є моральною опорою у важких хвилинах життя. 

4. Наслідки первородного гріха у подружньому житті 

Через гріх Адама і Єви інфекція гріха ввійшла також в подружнє життя: грішні пристрасті, егоїзм, хвороби, терпіння жінки при пологах, смерть. Диявол намагається зруйнувати християнські подружжя із середини - засіявши у відношення чоловіка і жінки "клинці роздору", а також із зовні - ідеологіями, які руйнують інституцію родини (гендер, фемінізм), культурою аморальності і розлучень, поширенням алко-нарко залежностей.

Первородний гріх залишив свій слід у природі чоловіка та жінки. Багатьом чоловікам притаманна пасивність і неохота взяти духовну і моральну відповідальність за родину, гнівливість та ревнивість. А жінкам, часто, притаманна риса гіперактивності, вивищування себе над чоловіком, небажання прийняти його авторитет як голови родини, спроби маніпулювати ним, не дати йому сказати й слово, обвинувачення його у всьому тощо. Первородний гріх залишив свою пляму і в інтимні відносини чоловіка та жінки. Для них великою спокусою є керуватися своїми егоїстичними та пристрасними бажаннями, уникаючи дітородження та відповідального батьківства. А також тілесна пожадливість до чужих жінок або чоловіків. 

Ці самі наслідки первородного гріха спостерігаються у відношенні дітей до батьків: частий бунт, вередливість, непослух, образливість, неспроможність поділитися тощо. Батьки є покликані з любов'ю і делікатністю виполювати бур'яни з сердець своїх дітей. Народна приказка говорить: "Нагинай лозу поки вона ще молода, бо потім буде пізно". 

5. Святість християнського подружжя

Усі християни є покликані Богом до святості. Це випливає з наших обітів св. Хрещення. Ними ми були посвячені Ісусові тілом і душею, щоб служити Йому у вірі та любові. 

В чому полягає святість християнського подружжя? Святість подружнього життя не полягає часто у великодушних жестах, але в щоденних дрібницях, виконуючи всі свої родинні обов'язки, які зуміємо виконати у згоді з Божою волею. Іншими словами - жити з віри в Ісуса, давати Йому першість. 

Серед святих були святі подружжя, які зуміли разом служити Богові і Церкві. Вони стали прикладом для наслідування багатьох молодих людей. Святість можна досягти у родинному житті, посеред проблем з роботою, здоров'ям та вихованням дітей. Ось приклади святого подружнього життя. 

Святі подружжя

Святі Йоаким і Анна. Вони були батьками Пречистої Діви Марії. Святе подружжя за Божим провидінням довго не мало дітей, за що були часто погорджені людьми. 

Святі Йоаким і Анна

Одного разу при святі Йоаким ішов до Єрусалиму, щоб принести Богові свої дари. Але священик не хотів прийняти його дарів, кажучи: "Не годиться приймати з рук твоїх дари, бо ти бездітний, не маєш Божого благословення за якісь таємні гріхи свої". З цього Йоаким був дуже засмучений і не повертався додому, але пішов до пастухів стад своїх у пустиню оплакувати своє горе і зневагу. Анна довідавшись про мужа свого, плакала невтішними сльозами. 

Коли вони так окремо виливали в сльозах своїх біль своєї душі та безпорадну ситуацію, то були потішені святим ангелом. До Анни, яка молилася у своєму саду, сказав: "Анно, почута молитва твоя, і зітхання твої пройшли хмари, сльози твої перед Бога зійшли, і ось зачнеш і народиш доньку преблагословенну, через яку благословенними будуть всі коліна землі, і через неї дасться спасення всьому світу, ім'я їй буде Марія". А праведному Йоакимові ангел сказав: "Йоакиме, Йоакиме, почув Бог молитву твою, і воля його дати тобі благодать свою, ось-бо жінка твоя Анна зачне і народить тобі донечку, через її народження всьому світу буде радість". Анна дала обіт, що посвятить дівчинку Богові, щоб "служила Йому і хвалила ім'я Його святе вдень і вночі у всі роки життя свого".

Маленька Марія, яка мала стати Матір'ю Божого Сина, була вже наперед захоронена від первородного гріха від моменту зачаття. Коли їй було три рочки праведні батьки віддали її на службу Богові при Єрусалимському храмі, як і обіцяли. Вони були людьми глибокої віри і послуху Богу. Декілька років після того, святий Йоаким переставився до Господа, а свята Анна, будучи вдовою, перебралася до Єрусалиму, щоб бути ближче своєї донечки. Вона прожила у Єрусалимі два роки, а потім спочила у Господі.

Святі Захарія та Єлизавета - батьки святого Йоана Хрестителя. Захарія був священиком. Подружжя зростало у чеснотах та любові до Бога. Вони часто молилися про те, щоб Господь обдарував їх дитиною, бо Єлизавета була неплідною. І їх молитва була вислуханою.

Святі Захарія і Єлизавета

Одного разу служачи в храмі, згідно священичої служби, Захарії об'явився ангел Господній, який йому сказав: "Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлизавета породить тобі сина, і ти даси йому ім'я Іван. І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть; бо він буде великий в очах Господніх..." (пор. Лк. 1,13-15). Господь подарував їм сина, який став предтечею обіцяного Месії. 

Пресвята Богородиця і святий Йосип Опікун. Це святе подружжя є ідеалом для кожної християнської родини. У Пресвятій Богородиці та святому Йосифові чоловіки і жінки знайдуть необхідні чесноти, які є невід'ємними для будування святої та міцної родини - віру, любов, покору, послух і самопожертву. Святе подружжя мали особливе завдання - опікуватися Божим Сином.

Діва Марія надприродньо, "вірою", як говорять Отці Церкви, зачала у своєму лоні Ісусу від Святого Духа. Втілення Божого Сина залишається для нас незбагненною таємницею, яку до кінця не можемо збагнути своїм розумом. Її називаємо догмою - (правдою) віри. Матір Божа була Дівою до народження Ісуса, і залишилася нею після народження Ісуса протягом цілого свого земного життя.

Святий Йосиф був опікуном Пресвятої родини, а перед юдейським законом - законним чоловіком Богородиці. Святий Йосиф помер, коли Ісус ще не проповідував про прихід Божого Царства і перебував у родинному домі.

Богородиця є для всіх християн взірцем віри, любові і послуху Богові. Вона довіряла Господу у всіх моментах свого життя (Благовіщеня, втеча до Єгипту, смерть свого Сина). Вона є наша небесна Мати, бо Ісус, коли помирав на хресті, сказав до учня, який представляв усю Церкву: "Ось, мати твоя", а до Своєї Матері: "Жінко, ось син твій" (пор. Ів. 19,26-27). Тими словами Ісус дає Свою Матір кожному, хто стає Його учнем і ученицею.

Пресвята Родина

В Богородиці ми також маємо нове серце та нову життєву програму (пор. Ез. 36,26), щоб могти Богові сказати завжди "Так", а дияволові "ні". Мати Божа формує, охороняє та виховує своїх духовних дітей, які її люблять та до неї моляться. Вона є найкоротшою дорогою до святості! Хто їй посвятиться та з її допомогою буде боротися з гріхом, той глибоко переміниться, завдяки благодаті Святого Духа, на образ Ісуса.

Матір Божа була з апостолами у день П'ятидесятниці, коли на них зійшов Святий Дух. Саме тоді зродилася Христова Церква (спільноти віруючих). А Пресвята Богородиця була їхньою Матір'ю.

Церква святкує день Успіня Пресвятої Богородиці - взяття її на небо з тілом і душею. Ісус забрав свою Матір до Божого Царства, де вона молиться і заступається за нас. Марія була коронована на Царицю неба і землі. Її слухаються святі ангели і шанують усі святі. Вона приходить з рукою допомоги до усіх скорбот, які переносять християни. Перед нею тремтять демони, бо вона є Новою жінкою - Новою Євою, яка руйнує плани диявола і розчавлює йому голову під ногами правдивих християн. 

Святі Акила і Прискилла. Святий Акила був родом з Понту і жив в Римі разом зі своєю дружиною Прискиллою. Вони були таємними християнами. В наслідок заворушень між юдеями, римський кесар Клавдій вигнав усіх євреїв з Риму. Будучи юдеєм Акила був змушений переїхати в Коринт, де жив з того, що робив намети. В той же час, у 52 році, з Афін прибув у їхнє місто святий апостол Павло. Він знайшов притулок у домі Акили, де згодом заснувалася "домашня церква". Святе подружжя стало йому великою поміччю в поширенні Євангелія Ісуса Христа, піддаючись гонінням і небезпекам. Апостол Павло, у вільний час, щоб заробити на життя, робив з Акилою намети (пор. Дії. 18,2). 

У багатьох своїх посланнях апостол Павло згадує про вірних співробітників своїх. І особливо: «Вітайте Прискиллу і Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі, що голови свої за душу мою клали, яким не я один дякую, але й усі Церкви...» (Рим. 16, 3-4)

Після смерті кесаря ​​Клавдія Акила і Прискилла повернулися в Рим, але скоро повернулися назад до Коринту, присвятивши своє життя служінню Богові в Малій Азії. Відомо, що Акила став єпископом Іраклійським та прийняв мученицьку смерть від поган. Мученицьку смерть прийняла також його жінка Прискилла.

Святий Григорій і свята Нонна (4 століття). Святий Григорій був багатий і впливовий аристократ, в молодості належав до секти іпсістаріан (вогнепоклонників). Батьки святої Нонни віддали свою доньку йому за жінку. З матеріальної точки зору шлюб був щасливим, але дуже важким для переконаної християнки, так як її чоловік був далекий від християнської віри.

У віці 45 років, під впливом дружини, Григорій навернувся до Ісуса і прийняв християнську віру. Він звернувся до єпископів, які проводили Собор у Нікеї (325), щоб його охрестили. Охрестив Григорія архиєпископ Каппадокії Леонтій. 

У 328 або 329 році він був поставлений у сан пресвітера, а потім у віці 60-ти років єпископом Назіанза. Святий Григорій керував єпархією до смерті, поєднуючи лагідність пастиря зі строгістю адміністратора. Коли Григорій прийняв єпископський сан, його жінка - свята Нонна, ще з більшою ревністю здійснювала справи милосердя, показуючи добрий приклад своїм дітям та іншим людям.

Св. Нонна, підкоряючись чоловікові в сімейних справах, була його наставницею в благочесті: дотримувалася постів, проводила ночі в молитві, займалася благодійною діяльністю, захищаючи вдів і сиріт. Саме вона, мабуть, зробила вирішальний вплив на християнське виховання своїх дітей - Григорія, Кесарія і Горгона. 

Залишаючись протягом багатьох років бездітною, св. Нонна дала обітницю Богові, що в разі народження дитини посвятить її Богові. Одного разу уві сні вона побачила майбутнє дитини і почула її ім'я. Народжений первісток був названий Григорієм на честь батька. 

Їхній син - Григорій Богослов, відгукувався про них з благоговінням і повагою, бачачи в батькові образ істинного пастиря, а в матері - образ ідеальної дружини, через яку діти зростали у чеснотах. Святі батьки - виховують святих дітей. Ця християнська родина є винятковою, бо усі - батьки і діти Церквою почитаються за святих. А старший син став великим Вчителем Східної Церкви, якому дали титул "Богослов".

Святі мученики Адріан і Наталія. Мученики Адріан і Наталія з Никомидії - покровителі чесного подружжя. Вони вступили в шлюб молодими і прожили всього один рік до своїх страждань за Христа. Жили вони при імператорі Максиміліані (305-311 рр.), за часів якого на християн знову піднялася хвиля переслідувань. Християни, рятуючись, переховувались в печерах скелястих гір. Максиміліан, дізнавшись про це, видав наказ за грошову винагороду шукати християн в горах. Також вимагав жорстоко катувати тих, хто переховував сповідників Христової віри.

Святі Адріян і Наталія

Одного разу гонителі донесли імператору, що недалеко від міста в одній з печер ховаються християни, які ночами моляться Богу. Максиміліан послав військо, яке справді знайшло 23-х християн. Закувавши їх в залізні кайдани, повели в місто. Святих мучеників зустрічав сам імператор і наказав нещадно бити, потім завести в судову палату на допит, після чого кинути в темницю і тримати, доки не повмирають. Серед урядовців, які засідали в судилищі, головуючим був 28-річний чоловік на ім'я Адріан. Адріан, спостерігаючи з якою мужністю християни переносять страждання за віру, як твердо і безстрашно сповідують Христа, запитав: "Якої нагороди ви очікуєте від свого бога за муки?". Ті ж відповіли: "Не бачили того очі, не чуло вухо, і не приходило те на серце людині, що приготував Бог люблячим Його" (1 Кор. 2, 9). Слухаючи їх його серце загорілося любов'ю до Христа Спасителя і він сказав: "Впишіть і моє ім'я в число ув'язнених, бо я, від сьогодні, християнин і з радістю прийму смерть за Христа".

Поганські урядовці доповіли про це Максиміліану, який негайно викликав Адріана і сказав: "Чи ти лишився глузду і хочеш постраждати? Викресли своє ім'я і принеси жертву богам, та благай у них прощення". Святий відповів: "Я не лишився розуму, а прийшов до розуму і впізнав, що віра Христова є правдива і спасительна". Тоді Максиміліан наказав закувати його в кайдани і посадити в темницю разом з усіма.

Адріан мав молоду дружину Наталію. Коли її повідомили, що чоловік став християнином і знаходиться у в'язниці, вона дуже зраділа і славила Господа, бо і сама була таємною християнкою. Наталія поспішила в темницю і зустрівши свого мужа, обцілувала його кайдани та словами втішала і укріпляла його в вірі: "Блажен ти, дорогий муже мій, що увірував у Христа, бо придбав безцінне багатство. Не шкодуй за земним: ні краси, ні молодості, ні багатства. Все земне - порох і тління. Богу угодна тільки віра і добрі діла, віра в Ісуса Христа - нагорода небес".

За порукою інших в'язнів сторожа відпустила святого Адріана з темниці повідомити дружину про день його мученицької смерті. Свята Наталія, побачивши мужа, не хотіла впустити його, бо подумала, що він відрікся від Христа і його відпустили. Але святий Адріан переконав дружину, що він тільки відпросився на кілька годин, щоб сповістити дружині дату своєї страти. Дізнавшись правду, свята Наталія радо зустріла чоловіка і попрощалася з ним, з болем і радістю в серці провівши до в'язниці. Хто може описати останнє прощання мужа з дружиною? Вони не плакали. Духовна радість наповнила їх серця. Муки і біль тіла були нічим перед усвідомленням вірності Господу нашому Ісусу Христу. Вони довіряли Ісусові, бо знали Його слова: "і будуть вас ненавидіти всі за ім'я Моє; а хто витерпить до кінця, той спасеться" (Мт. 10, 22).

Через сім днів всіх в'язнів (а їх було 24) вивели на страту. Всі були страшенно знесилені муками, тому Максиміліан наказав перед стратою побити тільки Адріана воловими жилами по животі. Полилася кров, живе тіло відпадало від кісток, але нестерпні муки лише додали сили - з уст і серця мученика лилася молитва. Ледь живого Адріана знову віднесли у в'язницю, а свята Наталія йшла слідом за ним. Коли імператор заборонив впускати жінок у в'язницю, щоб морально не підтримували своїх мужів, Наталія постригла волосся і, одягнувшись в чоловічий одяг, перебувала біля свого мужа. Врешті, імператор наказав важким молотом поламати кості на руках і ногах всім мученикам. Тіла святих мучеників хотіли спалити. Але піднялася страшна буря і розпалена піч, де мали спалити тіла, погасла. Більшість мучителів були вбиті блискавкою з неба. Свята Наталія взяла руку свого мужа, святого Адріана, і зберігала вдома. Тіла святих мучеників імператор таки наказав спалити, але християни вночі викупили їх і перевезли таємно до Візантії, де і захоронили.

Невдовзі після похорону мучеників, один багатий поганин хотів одружитися зі святою Наталією. Але вона, боячись, що імператор насильно видасть її заміж за поганина, вночі виїхала до Візантії, де днями і ночами молилася на могилі свого мужа. Якось, знесилена, заснула на могилі. Уві сні побачила свого мужа, який сказав, що Бог незабаром і її закличе у вічність. Сон справдився, через декілька днів під час молитви свята Наталія тихо і спокійно відійшла до Господа.

Святий Вінченцо і Вальдетруда. Вони жили у VII столітті. Їх сім'ї були заможні та впливові. Вальдетруда походила з святої шляхетної родини франків: батько - св. Валдеберто, мати св. Бертіла-ді-Еурінджя. Вінченцо, чоловік Вальдетруди, був графом Фамари. Святе подружжя

Святий Вінченцо і Вальдетруда

виховало чотирьох дітей, які стали згодом святими: св. Ландеріко, св. Мадальберта, св. Адельтруда та св. Дентеліно. Троє з них, за прикладом батьків, посвятило себе на службу Богові формуючи з батьками родинні монастирі, а Дентеліно помер у молодому віці. 

Коли діти виросли та отримали освіту, святі Вінченцо і Вальдетруда вступили до монастиря. Чоловік вступив до монастиря в Хамонті, який раніше заснував. Однак його дружина Вальдетруда ще два роки чекала, щоб потім відійти від світу і жити самотньою в невеликому будиночку ораторії. З часом, її почали турбували відвідувачі, які приходили до неї за порадою, і вона також заснувала свій власний жіночий монастир у Шатольє, в центрі нинішнього міста Монс (Бельгія).

Свята Вальдетруда стала відомою через свої милостині та приписані їй чудесні зцілення, як за життя, так після смерті. Вона відійшла у Господі в 688 році, будучи вже вдовою одинадцять років. Її почитання, як святої, почалося з 9-го століття, коли один монах Монсу написав її біографію латиною.

Святий Ісидор і Марія-де-ла-Кабеса. 

Святий Ісидор народився в Мадриді приблизно в 1070 році. Його батьки були дуже бідні, тому хлопчика віддали в ранньому віці для служіння до багатого землевласника Дона Хуана де Варгаса. Замолоду Ісидор був дуже побожний. Зранку він ходив до церкви, а потім протягом дня часто молився. Іншим, які працювали на господаря, це не подобалося, і вони поскаржилися Варгасу, що Ісидор ледачий, що спізнюється на роботу, а потім раз у раз кидає плуг під приводом молитви. Господар розсердився і відправився в поле, щоб насварити працівника. Однак в полі він побачив, що поки Ісидор молиться, землю орють, на білосніжних буйволах, небесні ангели. З тих пір Варгас, людина теж побожна, став шанувати свого працівника як святого.

Святий Ісидор і Марія-де-ла-Кабеса

Хоч Ісидор жив бідно, він віддавав половину заробітку жебракам. Святий любив все живе і в голодні зими годував птахів своїм зерном. У посушливі роки ударом палиці він добув воду для мадридців. Одружився Ісидор на дівчині на ім'я Марія Торібіо. Вона також канонізована і шанується жителями Мадрида як свята Марія-де-ла-Кабеса.

Одного разу з їхнім малолітнім сином сталася трагедія. Він бавлячись біля колодязя, який був досить глибокий, послизнувся і впав у воду. Ісидор прибіг з поля і побачив заплакану та стривожену жінку. Вони впали на коліна і благали рятунку в Бога. Раптом вода в колодязі почала підніматися і дитина спливла неушкодженою. Це було чудо, яке Бог зробив на їхню віру. Господь робив також інші чуда в житті цих святих: помноження їжі для бідних; добув воду на полі, де появилося джерело, яке існує аж до сьогодні.

Помер майбутній покровитель іспанської столиці 15 травня 1130 року. А в 1211 році він з'явився королю Альфонсо Кастильська, який воював з маврами в місці званому Навас-де-Толоса. Ісидор постав перед монархом в образі пастуха і показав йому стежку, по якій християнське військо згодом вийшло в тил ворога і здобуло перемогу. 

Чотири століття після смерті святого, був вилікуваний за його заступництвом від смертельної хвороби король Филип ІІІ. Він наказав принести мощі святого і був вислуханий. Після того за клопотанням королівської родини Ісидора в 1622 році Церква піднесла до лику святих. У 1922 році гріб святого був відкритий і виявили, що його мощі були нетлінні.

Святі Луї (1823-1894) та Зелі Мартен (1831-1877). Обоє святі походили з побожних родин. В юні роки вони прагнули присвятити себе Богові, навіть робили спроби вступити до монастиря, але Господь мав для них інші плани.

Луї Мартен народився в сім’ї офіцера у Франції був юнаком глибокої віри й молитви. Спочатку він намагався вступити в монастир св. Бернарда у Швейцарії, але отримав пораду повернутися додому й завершити навчання. В Парижі Луї старався поєднати навчання з роботою, а коли це не вдалось зробити, він став успішним годинникарем, відкривши майстерню та ювелірну крамничку.

Марі-Зелі Ґерін народилась 1831 року також у побожній сім’ї військовослужбовця. Її старша сестра вступила в монастир і Марі-Зелі вирушила слідом за нею, а що була слабкого здоров’я, то отримала відповідь, що не таким є Господнє рішення щодо неї. Із смутком прийнявши ці слова, Марі-Зелі гаряче молилася: «Господи, якщо я недостойна вступити в монастир, тоді я вийду заміж, щоб виконати Твою святу волю. Але я молю Тебе: дай мені багато дітей, щоб я могла всіх присвятити Тобі». Дівчина вивчає ремесло плетіння славного «алансонського мережива», яке користувалось великим попитом, а виготовляючи справжні шедеври, відкриває власну крамничку.

Святі Луї та Зелі Мартен 

Майбутні батьки святої Терези повінчались 13 липня 1858 році, опівночі, як це, за звичаєм робили наречені, які бажали, щоб урочистість була якомога скромнішою. Подружжя Мартен вирішило жити в чистоті як Пречиста Діва Марія та святий Йосиф і присвятити своє життя благодійності в Третьому Чині святого Франциска. В їхню сімейні відносини втрутився духівник, закликаючи їх «повністю здійснити своє сімейне покликання». Як було згадано, у родині народилось дев’ятеро дітей. Четверо з дітей через хвороби померли, а Тереня не мала ще й п’яти років, коли 1877 р. після довгої хвороби померла її мати і вихованням дітей займався батько. «Все моє життя Господь оточував мене любов’ю, – писала сама свята Тереня. – Перше, що закарбувалося у моїх спогадах, це усмішки і найніжніші ласки… Навіть не можна уявити собі, як ніжно я люблю тата і маму». 

Мати вчила Терезу роздавати милостиню убогим, а батько розповідав про її небесну покровительку святу Терезу з Авілю. Ввечері родина збиралась на молитву, і тут також батьки були прикладом для своїх дітей. «Вистачало подивитися на нього (батька), щоб зрозуміти, як моляться святі», – писала Тереня. – «Господь дав мені батька і матір, більше гідних неба, ніж землі. Я мала щастя мати незрівнянних батьків та народитись на святій землі». Центром їхнього життя було передавання віри своїм дітям. Вони дали зразкове свідчення християнської подружньої любові, що була віддзеркаленням любові, яка з’єднує Церкву з Христом. Цей зв'язок виявляє також і спільне піднесення до лику святих цієї подружньої пари, в якій взаємна любов осягнула висот героїчних чеснот. 

Життя батьків святої Терені було зразком святості щоденного життя, справжнім прикладом «домашньої Церкви». Вони були ревними християнами, відзначались дієвим милосердям, а їхній шлях до святості вів не через уникнення подружжя, а через його освячення. Вони прожили життя у повній співзвучності з Євангелієм, у щоденній готовності виконувати Божу волю. 

Усі їхні доньки стали монахинями, а наймолодша донька 17 травня 1925 була проголошена Святою. Весь світ її знає як святу Терезу з Лізіє. 14 грудня 1927 оголошена Покровителькою Місій.

Блаженні Луїджі (1880-1951) і Марія Бельтрам (1884-1965). Народилися та жили в Італії. Луїджі був адвокатом, займав високі посади і брав участь у місії мирян. Марія виховувала дітей. Згодом, у воєнний і післявоєнний час, була членом просімейних та харитативних католицьких організацій.

Святі Луїджі та Марія Бельтрам

Вона мала серйозні ускладнення під час четвертої вагітності, тому лікар запропонував зробити аборт. Подружжя відмовилося і Марія подарувала життя донечці. Луїджі і Марія мали 4-ох дітей (два хлопці і дві дівчинки), яких вони виховали у вірі і благочесті. Троє з них посвятили своє життя служінню для Ісуса: двоє хлопців стали священиками-монахами і одна дочка стала монахинею. 

Після 25-ти років подружнього життя Луїджі та Марія склали обіт чистоти, щоб присвятити себе служінню Богові. Їх родинне життя відзначалося щоденною участю у св. Літургії, спільною молитвою, активною участю у церковному житті та добросовісним виконанням своїх родинних та професійних обов'язків. У 2001 році були проголошені за святих.

6. Гріхи проти гідності подружжя

Шоста і дев'ята заповіді стоять на сторожі подружньої любові та вірності. Бог забороняє усі вчинки, слова і бажання, які руйнують подружні відносини. Розглянемо основні з них: 

Перелюб. Це розпусні вчинки чоловіка і жінки, які є в законному подружжі. Іншими словами це є гріх подружньої зради. Він глибоко ранить відношення між чоловіком і жінкою, але не є причиною розірвання подружніх обітниць. Християни мають навчитися прощати. Перелюб може бути і внутрішнім гріхом (таємним): бажання чужого чоловіка чи жінки, нечисті думки, переглядання порнографії тощо. Св. Письмо засуджує гріх перелюбу. 

Розбещеність - це невпорядкована пожадливість або непомірковане задоволення інтимної насолоди. Це трапляється тоді, коли в подружжі чоловік і жінка шукають лише своє задоволення відокремлюючи інтимні відносини від дітородження. Розбещеність проявляється як форма сексуальної невпорядкованості та егоїстичних бажань (наприклад, оральний секс тощо). За невпорядкованою розбещеністю криється дух блуду. Цей порок негативно відбивається на здоров'ї і розумових спосібностях грішника, його тілесних силах та душевних настроях. У розбещених притупляється пам'ять, втрачається спокій та потяг до інтелектуальної праці, проявляється велика слабодухість. Людський організм не зносить ніколи надужиття розпусти. Відомий лікар Сурблет заявив: "Такі огидні надужиття ломлять сили і темперамент, і є причиною різних жахливих недуг".

Сексуальна розбещеність пропагується молоді в дошлюбних відносинах. Її можна назвати розпустою, тобто статеві відносини між хлопцем і дівчиною, або між вільними чоловіком і жінкою. Це є гріх, що суперечить людській сексуальності, яка природньо скерована на добро подружжя та до народження і виховання дітей. 

Розлучення. Християнське подружжя є нерозривне. Його не може розірвати жодна людська інституція, ані Церква. Лише смерть може їх розлучити. Сам Ісус говорить про це в Євангелії Мт. 19,7-9, скасовуючи потурання, яке проникло в Старий Завіт, словами: "спочатку ж не було так".

Відокремлення (сепарація) чоловіка і жінки із збереженням їх шлюбного зв'язку може вважатися законним у певних випадках, передбачених Церквою (напр., загроза для життя жінки або дітей). 

Якщо цивільне розлучення є єдиним способом, що забезпечує захист дітей і майнових прав, то його можна толерувати і не вважати моральною провиною.

Розлучення є великим злочином проти подружжя. Воно домагається розірвати угоду, добровільно укладену подружньою парою, щоб жити разом аж до смерті. Розлучення залишає свій аморальний характер на дітях. Часто вони найбільше травмовані розлученням батьків, які їх стараються перетягнути кожен на свою сторону. Також розлучення є шкідливе своєю заразливістю для цілого суспільства. Воно призводить до справжнього соціального лиха. 

Обмеження дітородження. В природу християнського подружжя входить прийняття повної правди про людську сексуальність. Християнське навчання оцінює людську сексуальність як Божий дар, який є з'єднаний з відповідальним батьківством. Подружній акт має два виміри: єднання і прокреації. Розділення цих двох вимірів означає порушення основ істини людської статевості.

Сьогодні домінує псевдокультура, яка пропагує антисімейні та антихристиянські цінності. Багато молодих сімей, стали її жертвами, і не хочуть мати дітей. Вони не вміють належно оцінити народження дітей та дар батьківства, вважаючи дітей непосильним тягарем та перешкодою для кар'єри. Такі особи часто зловживають природній акт життєвої людської інтимності, шукаючи лише насичення своєї пожадливості, чим уподібнюються до тварин. Прихильники таких поглядів твердять, що подруги повинні старанно уникати народження дітей, але вже не за посередництвом взаємної стриманості чи природного регулювання народжуваності, але за посередництвом контрацептивних засобів (протизаплідних і абортивних) та стерилізації. А це є злочином проти Бога і проти самої людської природи. 

Сьогодні такі засоби є широко пропаговані лікарями, міжнародними організаціями (ВООЗ) і фондами.

Контрацепції. Під цим терміном розуміється будь-які дії, які мають за мету запобігти зачаттю, тобто зустрічі яйцеклітини і сперматозоїда під час статевого акту. Контрацепцію можуть застосовувати чоловіки і жінки. Їх ділять на механічні (презервативи, діафрагми, переривання статевого акту), гормональні (контрацептивні таблетки) та абортивні (внутрішньо-матковий засіб "спіраль", таблетка "наступного дня", абортивна таблетка RU-486, абортивні ін'єкції).

Стерилізація - це тимчасове або постійне позбавлення прокреаційної спроможності, яке здійснюють через добровільне або примусове хірургічне втручання. Не треба плутати її з природною неплідністю, яка є вродженою або набутою патологією. Види стерилізації: карна (застосовують щодо в'язнів, які скоїли тяжкі злочини на сексуальному грунті), євгенічна (застосовують індивідуально або планово для очищення раси і уникнення патологій та спадкових хвороб), контрацептивна (виконують добровільно або примусово, щоб уникнути потомства і контролювати народжуваність) і терапевтична (лікувальна) (виконують у таких випадках, коли потрібно безпосередньо видалити пухлину або хворий орган, вторинним наслідком чого може бути стерилізація /"дія з подвійним наслідком"/). Це єдиний дозволений випадок заради оздоровлення цілого організму. Усі інші типи стерилізації є недопустимі, окрім лікувального.

Аборт (лат. "aborior" означає "померти до народження") - це знищення життя людського ембріона до його народження. Аборт може бути мимовільним (викидень) або штучний (хірургічний і фармакологічний).

Про природне планування сім'ї

Існує два моральні та природні способи планування сім'ї - взаємна стриманість до якогось часу або дотримання природного ритму плідності. Це зумовлено різними родинними факторами: хворобою, вагітністю, економічним станом сім'ї тощо. 

Природній ритм плідності жінки можна розпізнати по перевірених медициною методах: термальний метод, овуляційний метод Біллінгса, симпто-термальний метод. Ці методи не мають успішність на 100 %. Практика показує, що це спрацьовує на 84-95 %.

Кожне подружнє єднання має бути відкрите на дітородження та провадити до відповідального батьківства. Батьки мають з вірою прийняти кожну дитину, яку їм дасть Бог. Вищезгадані методи природного регулювання сім'ї не можуть стати технікою маніпуляції для задоволення своїх егоїстичних та пристрасних бажань.

7. Про нечисті спокуси та способи боротьби з ними

З усіх спокус найбільш небезпечними є спокуси до гріхів нечистоти. Вони приходять у формі думок, бажань і в нагодах до гріха. Св. Іван Золотоустий порівнює їх до вогню: "Похіть тіла - вогонь, і то вогонь невгасимий та постійний. Це пес скажений та лютий. І хоч би тисячі разів його відганяв, але полум'я похоті ще страшніше. В цій війні ми ніколи не маємо перемир'я".

Тут треба зауважити, що спокуси самі по собі ще не є гріхом, поки хтось свідомо їх відкидає і за ними не йде. Вони щойно тоді стають гріхом, коли хтось їх приймає та в них знаходить вподобання. З іншими спокусами можна боротися, але зі спокусами нечистоти - ні. Від них треба зараз же тікати і уникати будь-яких нагод, що до них ведуть. Святі залишили випробувану стратегію як боротися з нечистими спокусами: 

1) Відразу відкидай нечисті думки і уяву з такою пильністю, з якою скидаєш з себе павука чи горюче вугілля, від якого може загорітись твоя одежа. Зберігай спокій та погорджуй дияволом (ігнорувати спокусою). 

2) Взивай до Ісуса. Говори Йому, що любиш Його і що з Ним з'єднюєшся своєю душею. Проси також Матір Божу про поміч і охорону, щоб не зрадити Ісуса. 

3) Уяви собі Ісуса розп’ятого на хресті, терплячого і умираючого за тебе; або перенесись духом в безодню пекельну та усвідом нестерпні муки засуджених душ, або подумай про смерть, яка може прийти будь-якої миті. 

4) Коли спокуса є довша і трудніша, добре є піддати тіло якомусь терпінню, щоб відвернути увагу розуму від спокуси, а звернути увагу на біль, часто вистарчить молитися з піднятими руками або бити поклони. А також звірятися сповідникові.

5) Дуже корисно є думати про Божу присутність і говорити собі: «Бог, який має бути моїм суддею, дивиться на мене, готовий мені допомогти, заохочує мене до відважної боротьби, обіцяє мені вічну корону, якщо залишуся Йому вірним». 

Св. Августин подає свій досвід у своїй "Сповіді": "Я вірив, що людина може осягнути стриманість власними силами, але я тих сил у собі не відчував. Я був настільки нерозумним, що не знав, (...) що ніхто не може бути стриманим, якщо Ти йому цього не даси. Звичайно, Ти б її дав, якби я вразив Твоє вухо своїм внутрішнім стогоном і якщо б твердістю віри я переніс на Тебе свої турботи". 

6) Іншим ліком проти нечистих спокус є плекати в собі чесноту покори. Вона є матір'ю чистоти, без неї не можна рости в тій чесноті, ані зберігати в серці її духа.

7) Зберігати скромність в поглядах. «Очі - це вікна душі, через які диявол і гріх входять до нашого серця». 

8) Допомагає в боротьбі з гріхом часта св. Сповідь і св. Причастя. 

9) Поміркованість в їжі, а особливо в питті після слів святого Павла – «І не впивайтеся вином, яке доводить до розпусти, а сповнюйтеся Духом» (Еф. 5,18). 

10) Уникати лінивства та байдикування. Коли людина нічим не зайнята, тоді диявол їй знайде роботу.

8. Гріхи проти 6 і 9 Божих Заповідей

Вчинки: Розпуста, перелюб, ЛГБТ - орієнтації, зоофілія, сексуальне розбещення дітей, оральний секс, онанізм, груповий секс, нечисті дотики до другої особи, позашлюбна вагітність, спокушати до гріха нечистоти другу людину, зґвалтування, наложництво, розпуста в кумівстві або з похресницею, незаконне співжиття у цивільному шлюбі або без нього, оправдування тілесних гріхів, сутенери розпусти та проституції, читання романтичної літератури і перегляд аморальних фільмів, порнографії та еротики, любовні переписки, вільна та нескромна поведінка до осіб іншої статі, виконування або прослухування пристрасних пісень про любов (рок-музика), безстидні видовища, танці і гуляння, підглядання за чужою наготою або напівнаготою, наслідування чужих розпусних прикладів або внутрішня згода з ними, прикрашення домів непристойними картинами або статуями, ношення спокусливого одягу, відкрита намова на гріх нечистоти. 

Бажання і думки: Розпусні думки, уяви та мріяння, відновлювання у пам'яті нечистих снів, похітливе розпалення до красивих осіб, грішна цікавість, бажання подобатися (кокетування).

9. Наслідки гріхів нечистоти

Гріхи нечистоти несуть зі собою страшні наслідки для душі і тіла. Вони руйнують у нашій душі Божу ласку і Боже життя. У випадку раптової смерті в тяжкому гріху ми втратили б спасіння своєї душі. Вони затемнюють розум, ослаблюють волю, спонукають до грішної звички, якої важко позбутися. За такими гріхами наче тінь йде неспокій і докори сумління. Св. апостол Павло перестерігає: "Знайте, що жодний розпусник чи нечистий не матиме спадщини в Христовому і Божому Царстві" (Еф. 5,5).

Гріхи нечистоти часто ведуть до руйнування здоров'я через заразливі вереничні хвороби (ВІЛ/СНІД) та психічними розладами, а також до небажаної вагітності, абортів, сексуального насильства, тощо. Сьогодні, через загальну деморалізацію і безбожництво, поширилася пошесть нетрадиційних збочених орієнтацій ЛГБТ (лесбіянство, гомосексуалізм, бісексуалізм, транссексуалізм). 

Одна 17-ти річна дівчина, що помирала від СНІДу, залишила відкритий лист для молоді. Цей лист відкриває трагічну реальність. Вона пише, що стала жертвою брехні, в яку повірила. Спочатку були необдумані поступки, які вели її до грішної залежності, потім до інфікування, а на кінець до смерті. Вже було пізно. "Якщо би хтось попередив мене!". І закінчує: "Я би цілувала ноги батькам, якщо би вони мене фізично покарали, і таким чином захоронили мене перед фальшивою свободою, куди мене підштовхнули також обмануті друзі, які закінчують так, як і я - відчайдушною смертю від СНІДу ".

Святі високо підносили в своїх повчаннях чесноту цнотливості і закликали боротися за чистоту серця. Вони також вказували на наслідки гріхів нечистоти, які перед Богом є огидними і руйнують храм Святого Духа у нас. Св. Теодор Студит закликає: "Ти живеш з диким звіром, з лютим левом - тілом. Якщо ти не приготуєш для нього меча, то він тебе зловить, розідре і погубить".

10. Чистота серця

В нагірній проповіді Ісус сказав, що чистота серця є умовою оглядання Бога: "Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога" (Мт. 5,8). За чистоту серця мають змагатися усі християни, ті, які склали обіт чистоти у монашому посвяченні, а також молодь і подружжя. У подружжі гріхи нечистоти є не тільки великою провиною проти Ісуса, але великою провиною проти свого чоловіка чи жінки. Їх можна класифікувати як фізичний або духовний перелюб. Саме перед цим перестерігає чоловіка і жінку 9-та Божа Заповідь: "Не пожадай жінки ближнього твого". Серце людини є епіцентром духовної боротьби між добром і злом. Про це вказує Боже слово: "Із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста" (Мт. 15,19). 

Згідно Божого слова, чистими серцем є ті, які узгодили свій розум і волю з вимогами Божої святості, переважно у трьох ділянках: в любові (1 Тим. 4,3-9; 2 Тим. 2,22), в чистоті (1 Сол. 4,7; Кол. 3,5; Еф. 4,19), в любові до правди і правовірної науки (Тит. 1,5; 1 Тим. 1,3-4; 2 Тим. 2,23-26). Християнин є покликаний боротися з тілесними пожаданнями, з диявольською брехнею та грішною оманою світу. 

Кожна чеснота для свого росту вимагає великого старання і самопожертви. Хто любить чистоту серця, той мусить уникати усіляких нагод, які ведуть до спокус і гріхів проти чистоти. В особливий спосіб треба берегти свої почуття, бо вони - двері, через які входять до нашого серця гріхи. Тож християни, які люблять невинність серця, мусять бути дуже обережними щодо поглядів, слухання, читання, переглядів фільмів та участі у непристойних забавах і танцях. 

Понад усе святі пропонують набожність і молитву до Матері Божої. Вона любить душі чисті і радо їм помагає. Хто у спокусах до неї прибігає, той напевно не впаде у гріх. Успішним засобом у плеканні чистоти серця є часта Св. Сповідь і Св. Причастя. 

Чистота серця вимагає сором'язливості. Вона захищає внутрішній світ людини та скеровує до цнотливості. Сором'язливість з'єднана з терпеливістю, скромністю та обачністю. Існує сором'язливість почуттів і сором'язливість тіла. Вона впливає на вибір одягу, на поведінку людини та форми її спілкування. 

Одружені покликані жити в подружній чистоті, інші практикують чистоту в стриманості. Св. Амврозій Медіолянський говорить: "Існує три види цієї доброчесності: цнотливість подружжя, цнотливість вдівства і цнотливість дівицтва" ("Про вдів", 23).

Св. Марія Горетті (1890-1902) - взірець боротьби за невинність

В 1950 році була проголошена святою 12-ти річна італійська дівчина Марія Горетті. Вона віддала життя за свою невинність. В останній рік свого життя (1902 р.) вона побожно прийняла перше св. Причастя, а кілька тижнів пізніше її хотів звести 19-ти річний сусідський хлопець. З ножем в руках грозив їй смертю, якщо вона не задовольнить його грішних бажань. Та вона обороняючись сказала: "Ні, Бог цього не хоче! Це є гріх! І ти підеш до пекла". Однак, юнак запалений пристрастю, напав на неї і завдав їй декілька ударів ножем. На другий день вона померла у лікарні. Перед смертю простила своєму напасникові. На її гробі діялися чуда. Юнак був засуджений на довголітнє ув'язнення. Після виходу з тюрми він навернувся і сам під присягою свідчив про її невинність.