Виховання дітей – обов’язок батьків
Сім’я - найменша клітина суспільства. Тому здорова християнська сім’я – це благословення для Церкви та народу. Народження і виховання дітей є другою основною ціллю кожної християнської пари. Батьки, що відмовляються від дітей, бо не хочуть мати клопотів, грішать та стягують на себе прокляття. Одні батьки з Італії визнали: «Ми не хотіли дітей, тому робили все щоби їх не було, але тепер сама природа нам відплачує».
Дитина це Божий дар. Вона є творінням одночасно Бога і самих батьків, бо від Бога отримала душу, а від батьків тіло. Посилаючи дитину, Бог промовляє до батьків так, як фараонова дочка промовляла до матері маленького Мойсея: «Візьми цього хлопчика і виховуй його для мене, і я заплачу тобі» (Вих. 2,9).
Добре виховання – це найбільший скарб, який батько та мати повинні залишити в спадок своїм дітям. Бог не буде їх питати чи вони залишили дітям маєтки і дали вищу освіту, а спитає чи дали їм добре виховання: чи навчили любити Бога і ближнього, шанувати Божий закон, ненавидіти гріх і вправлятися в чеснотах. Дитина подібна до води, що не має смаку. При народження діти не є добрі, ані злі. Виховання або не виховання робить їх добрими або злими. І за це батьки відповідальні перед Богом.
Діти, що в них засієш до цього вони тягнуться. «Саме цей ніжний вік і потребує навчання Божої справи. В такий період швидко засвоюється, і як печатка на воску, карбується в душах дітей усе те, що вони чують. В цей час також формується і їхня схильність або до зла, або до доброчинності» (Св. Йоан Золотоустий).
Виховання дітей – це святий обов’язок батька і матері, а не держави. Школа помагає батькам і доповнює домашнє виховання, але ніколи не замінить його. Те саме слід сказати і про Церкву.
Що таке добре виховання?
Виховання – це гармонійний розвиток фізичних, моральних і духовних сил дитини. Сама дитина не в змозі розвинути цих Божих дарів без допомоги батьків. Вона потребує їхнього проводу та поради, бо внаслідок первородного гріха уява і серце людини вже змалку схильне до зла (Бут 8,21).Виховання торкається розуму, волі і серця дитини.
Розум – вчити дітей розпізнавати добро і зло, тобто життєвої мудрості.
Воля – вчити дітей любити Бога, батьків, старших; любити правду та простоту.
Серце (характер) – потрібно викорінювати злі нахили дитини, а прищеплювати чесноти.
20 ХРИСТИЯНСЬКИХ ПРАВИЛ ДОБРОГО ВИХОВАННЯ
1. Посвятіть своїх дітей Богу від самого їхнього зачаття (І Сам 1,28; Лк 2,22). Можна втратити дитину, тому віра мами та її бажання охрестити дитину рахуватиметься на користь дитини.2. Батьки повинні якнайшвидше охрестити дитину (в небезпеці смерті самі або медперсонал).
3. Виховання дитини потрібно починати від моменту її народження. Воно є тісно з’єднане з вихованням самих батьків: ставити Ісуса в центрі своєї сім’ї, шукати його волю, жити з віри тощо.
4. Батьки з раннього дитинства повинні допомогти дітям пізнати та полюбити основні правди віри (Ісус є Бог, про створення світу, про гріх, про Божу любов…) та прийняти Ісуса за Свого особистого Спасителя і Бога. Тут можуть допомогти християнські мультфільми, читання дитячої Біблії, розповіді про святих.
5. Батьки не повинні завжди ганьбити дітей за їхні промахи і вимагати, щоб поступали, немов дорослі особи. Хто завжди ганить своїх дітей, той не має на них ніякого впливу. Деякі батьки без поважних на те причин хвалять своїх дітей і це в їх присутності. Це створює в дітях фальшиве переконання, що в них самих і в їхній поведінці нема нічого злого і що вони досконалі. Надто хвалені діти стають пусті.
6. Потреба покарання: батьки мають любити своїх дітей, але ця любов не може бути сліпою. Не можна закривати очі на поважні та шкідливі звички дітей (куріння, матюки, алкоголь, обман, злодійство, комп’ютерні ігри,..), бо вони посилюватимуться з їхнім віком. Ростуть діти, зростають їхні блуди. Покарання має бути узгоджене між батьками. Якщо батько карає, то мама не повинна боронити дитини, окрім випадків, небезпеки пошкодити здоров’ю. До втрати пошани батьків доводять такі помилки батьків: сварки, нарікання, підбурення дітей до непослуху, не влучні зауваження при дітях тощо. Батьки свої непорозуміння мають вирішувати тоді, коли нема дітей. Не слід карати дітей у злості, бо дитина припише покарання злості батька чи матері, а не своїй провині і користі для дитини не буде. Покарання мусить іти разом з поученням, інакше не принесе своїх результатів.
7. Батьки повинні любити своїх дітей однаково. Ніяка дитина не може бути привілейована, бо таке ставлення викликає відразу до батьків зі сторони інших дітей. Заздрість і ненависть звичайно між дітьми бувають наслідком необмеженої любові батьків до однієї дитини. Заздрість це – протест дітей проти батьків, які їх кривдять. Всі діти мають право бути люблені однаково.
8. Вчити ненавидіти зло (гріх), а полюбити чесноту:
- Правдомовність
- Працьовитість
- Старанність у навчанні
- Ввічливість
9. Навчати коритися вам згідно біблійної дисципліни (Прип 13,24; 23,13-14; 29,15-17).
10. Навчайте та заохочуйте до життя молитви.
11. Читайте та пояснюйте дітям Боже Слово та Життя Святих.
12. Захищати дітей від грішного впливу лихих товаришів, мас-медій та юнацьких пристрастей (Прип. 1,10-19; 13,20; 28,7; І Ів 2,15-17).
13. Заохочуйте їх розуміти, що Бог завжди стежить за тим, що вони роблять, думають і говорять та це оцінює (Пс 139,1-12).
14. Навчайте дітей того, що Бог має особливу мету стосовно їхнього життя.
15. Підготуйте дітей до страждань, висміювань та переслідувань за праведність і любов до Ісуса (Мт 5,10-12; ІІ Тим 3,12).
16. Будьте прикладом святого життя для своїх дітей (дитина більше вірить тому, що бачить у батьках, а ніж їхнім повчанням і нагадуванням).
- Правдомовність – дитина має завжди отримати правдиву відповідь на питання відповідно свого віку та розуму.
- Батьки не повинні сваритися в присутності дітей, критикувати сусідів, членів родини чи душ пастирів. Діти тим вчаться осуджувати всіх, хто не погоджується з їхньою думкою.
- Батьки не повинні скаржитися в присутності дітей один на одного.
- Не можна робити в присутності дітей нічого, що викликало б у дітей зневагу до влади чи закону (батьки хваляться, що їм вдалося обдурити міліціонера, продавця, неоплачений проїзд …)
- Не можна надто пестити дітей, бо пещені діти не дадуть собі ради у житті. Не слід усе робити за дітей (прибирання столу, кімнати, чистити одяг…) Де є одна дитина, там дитина росте егоїстом!
17. Заохочувати дітей до богопосвяченого життя – священства та монашества
18. Молитися за своїх дітей (Еф 6,18)
19. Навчати дітей зрікатися матеріалістичного думання світу: грошолюбства і слави. Ми подорожні на цій землі, а наш правдивий дім та громадянство у небі з Христом (Фил 3,20; Кол 3,1-3). Усі ми маємо збирати скарби у небі (діла віри).
20. Виховувати дітей до суспільного життя в державі:
- Відповідальність
- Справедливість
- Знати історію свого народу
- Політичну ситуацію (вияснити більшим дітям)
- Вносити Христового Духа та Євангельські принципи
