1. Смерть є річ певна
Смерть є річ, яку не дасться заперечити. Вистачить піти на цвинтар, там побачимо сотні хрестів і пам’ятників на яких є вказані імена та роки життя тих, хто помер – старші, молоді і діти. Зі смертю закінчується вся слава і влада людей. Там одного разу буду я і ви. «Можна поставити опір вогню, воді, залізу. Протиставитись можна і силі царя, але опертись смерті неможливо» (Св. Августин).
Смерть – це є відділення душі від тіла. Це остання крапка в земному життя людини і від неї вже починається вічність.
Смерть є незаперечна, однак більшість суспільства живе так, як би її не існувало або про її прихід можна домовитися. Люди не думають про свою смерть, немов переконуючи себе, що житимуть на землі вічно.
Правдою є те, що кожен з нас наближається до смерті не днями, але з кожною годиною.
Боже Слово говорить нам:
«Призначено людям раз умерти, потім же суд» (Євр. 9,27)
«…(людині) дні визначені, число місяців його тобі відоме, ти накреслив йому межу, якої він не переступить» (Іов 14,5)
«Хто, живши, не побачить смерти, врятує свою душе з рук Шеолу?» (Пс. 89,49).
«… бо ти є порох і вернешся в порох» (Бут 3,19).
Що стається з тілом людини, яка померла? Тіло людини в гробі розпадається. Це спричинює нестерпний сморід, потім його поїдають різні черви, а з часом розсипаються і кості та залишається лиш трохи пороху. На цій землі люди народжуються соціально нерівними (багаті, бідні, сироти), але смерть їх всіх вирівнює. В древньому Римі говорили, що смерть рівняє царські жезла з мотикою. Коли приходить смерть, тоді приходить кінець. Все закінчується, людина залишає все: рідних, близьких, рідний дім, роботу, свої нереалізовані плани тощо. А з тих всіх речей до гробу не може взяти нічого.
«Не лякайся, як хто розбагатіє, коли побільшиться пишність його дому. Бо, як помре, нічого не візьме з собою; багатство його з ним не зійде» (Пс 49, 17-18).
Смерть відкриває невидиме – стан людської душі. Для тих, хто померли примирені з Ісусом – вічне щастя, а для тих, хто померли у важких гріхах, відкинувши Божу любов і милосердя, - вічні муки у пеклі, місці засуду та терпінь.
2. Де є корінь смерті?
Відповідь на це нам дає Боже Слово:
«Бо Бог не створив смерті, ані не радіє з погибелі живучих» (Муд 1,13).
«Бог же створив безсмертною людину і вчинив її за образом власної природи. А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, скуштують її ті, що йому належать (смерті вічної – засудження)» (Муд 2,23-24).
…«тим то як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили» (Рм 5,12).
Отже, коренем смерті є гріх Адама і Єви. Усе людство несу на собі ці наслідки.
3. Пам’ятай про смерть, бо життя є коротке
Життя є коротке. Мушу визнати, що для мене і для вас є вже Богом встановлений рік, місяць, день, година і навіть хвилина в якій ми будемо змушені залишити все та перейти через двері смерті до вічності. Ніхто з людей нам не може сказати коли це буде. Це є для нас закрито – таємниця. Були випадки, коли сам Господь відкривав праведним людям годину їх смерті, але це є виключення.
Ісус нас перестерігає, що смерть прийде як злодій, ненароком. Можливо тоді, коли людина того найменше сподівається. «Господній день прийде як злодій в ночі» (І Сол 5,2). Тому маємо пам’ятати про смерть завжди.
Св. Григорій та Св. Августин говорять, що Бог скриває нашу годину смерті для нашого ж добра, щоб ми були завжди готові до неї. Тому смерть нам може взяти життя в будь-який час і на будь-якому місці. Іншими словами маємо вже тепер прийняти Божу волю відносно часу, місця та способу смерті (в дорозі, у сні, хвороба, мучеництво за віру тощо).
Пам'ять про смерть зберігали перші християни. Їхнім гаслом життя було: Живемо так, якби це був останній день нашого життя. Таку Євангелійну мудрість прийняли усі святі та вчителі духовного життя:
«Пам’ятати про смерть означає щоденно помирати» (Св. Іван Ліствичник, Слово 6).
«Як неможливо для людини, яка помирає з голоду не думати про хліб, так неможливо для того, хто бажає спастися, не думати про смерть і суд» (Св. Іван Ліствичник, Слово 26).
«Кожного дня кажи собі: Цей день вже останній для мене на цьому світі, так захорониш себе від гріхів» (Св. Антоній великий, Добротолюбіє 1).
«Хто завжди пам’ятає про смерть, той небагато нагрішить» (Св. Єфрем Сирійський, Слово благальне).
