1. Смерть грішника
Якою є смерть грішника? Тут розуміється людину, яка відкидала ціле життя Господа та його закони, яка жила в гріху, відкладала своє покаяння на годину смерті. Коли до неї наблизиться смерть як говорить Боже Слово: «Надійде жах; вони шукатимуть спокою, але його не буде» (Єз 7,25). Що діятиметься в їх думках? Закиди сумління, відчуватимуть змарнований час і брак часу на поправу, невблаганність Божого Суду, усвідомлення нещасної вічності, яка чекає грішників. Це усе викличе величезну бурю страху, відчаю, недовіри та хаосу у душі.
Грішники бояться злої смерті, але не бояться жити грішним життям!
А) Злі духи
Коли людина помирає, демони стараються зі всіх сил зробити так, щоб ця душа була втрачена на віки. Вони усвідомлюють собі, що мають мало часу. Це їх останній шанс, бо коли здобудуть її тепер, то буде їхньою навіки. «Один скаже: не вір в це, що спасешся. Другий: ти, що стільки років був глухий до Божого голосу, думаєш, що тепер Він над тобою змилується? Інший: як ти можеш зараз направити все те, що ти наробив? Ще інший: не бачиш, що твої сповіді були неважливі, бракувало їм правдивого жалю та постанови?» (Св. Альфонс Лігуорі).
Б) Власні гріхи
Св. Єронім говорить, що на основі досвіду є певним те, що не може добре закінчити той, хто чинив зло аж до кінця свого життя. Тут справджується прислів’я: «Куди дерево хилиться – туди воно і падає».
«Затверділе серце порине наприкінці в нещастя; хто любить небезпеку – в ній і загине» (Сир 3,26).
Тому жити в гріху – це ходити по краю пропасті. Св. Писання говорить: «Шукайте Господа покіль його можна знайти! Взивайте до нього, покіль він близько!» (Іс 55,6).
Смерть не є часом навернення і покаяння, але часом Божої відплати. Бог прагне спасти всіх, але затятих карає. Покаяння в годину смерті це не є норма, але прирівнюється до чуда, яке є більше ніж воскресіння мертвого.
Св. Єронім говорить, що з ста тисяч грішників, які жили аж до смерті в гріху, в годину смерті спасеться лиш один. Ось яка є величезна небезпека відкладати покаяння на годину смерті. Правдою є те, що Бог робить такі чуда, вириваючи людські душі з рук диявола. Першим з таких був розбійник на хресті. Ними можуть бути грішники, за яких хтось багато молилися та приносив духовні жертви.
5. Смерть праведного
А). Смерть – кінець боротьби та терпінь
Смерть є бажаним гостем лиш для праведних. «Цінна в очах Господніх смерть його вірних» (Пс 116,15). Погляньмо, як виглядає наше життя: коротке, повне бід, хвороб, страху і терпіння. Тому Св. Августин запитує: «Що означає довше жити як не довше терпіти?». «Наше земне життя ми не отримали на відпочинок, але на труд, яким маємо собі заслужити вічне життя. Тому смерть приймаємо скоріше як полегшення ніж як покарання» (Св. Амброзій).
«Блаженні мертві, що в Господі вмирають. Так! – говорить Дух, - нехай відпочинуть від трудів своїх, бо діла їхні слідують за ними» (Одкр 14,13).
Святі і праведні, які любили Ісуса, раділи, коли наближалася їх година смерті. Вони розуміли, що кінець їх терпінь та духовної боротьби проти пекла та сили гріха закінчується. Вони раділи, що зі смертю вже ніколи не грішитимуть, що не втрачатимуть Ісуса. Св. Катерина Сієнська закликала своїх сестер: «Радійте зі мною, тому що залишаю землю терпіння, а відходжу на місце спочинку».
Б). Смерть - двері до життя
Смерть праведних є народженням для неба. Смерть ми не мали б називати смертю, але життям. Тому, що Ісус своєю смертю досягнув того, що наша смерть сталася життям. «Смерті має боятися грішник, - говорить св. Кипріян, - тому що з дочасної смерті переходить до вічної». Не мусить боятися смерті той, хто живе в Божій ласці, адже вона його переведе лиш до вічного життя. З життя св.. мученика Піонія дізнаємося, що коли його вели на страту, питалися його, як може бути таким веселим, коли його ведуть на смерть. Святий їм відповів: «Помиляєтеся, я не йду на смерть, але до життя».
В) Справедливі помирають в мирі
Запевненням цього є слово живого Бога: «Душі праведних у руці Божій, і мука не спіткає їх. Очам безумних видалось, що вони вмерли, і їхнє переставлення вважано за нещастя, а відхід їх від нас – за згубу, вони однак – у мирі» (Муд 3, 1-3).
«Коли є більша небезпека, тоді є і більша допомога. Тому що Бог є помічник у правий час» (Св. Амброзій). До помираючої людини, яка щиро любила Ісуса в останню годину приходять святі ангели, її покровителі, Божа Мати та сам Ісус, щоб захистити її перед демонічними атаками в смертній агонії.
Страх перед Божим судом лякає всіх. Господь його допускає і на праведні душі, щоб їх ще очистити в останню хвилю їхнього життя. Але є різниця у наслідках страху? Цей страх затятого грішника кидає в безнадію, а праведника наповнює надією. З життя св. Бернарда читаємо, що коли він помирав, на нього нападав дух недовіри. Тоді він взивав до Ісуса: «Твої рани є моїми заслугами».
Св. Августин навчав: «Не може погано померти той, хто добре живе». Що робить смерть злою? Смерть робить злою лише гріх. Маємо тоді боятися лише гріха, а не смерті.
