Восьма Божа Заповідь боронить духовні цінності людини такі як правда, честь, слава та добре ім’я і забороняє все, що їх руйнує: фальш і обман.
1. Про своє добре ім'я і честь
Кожна людина має право на добре ім’я і честь. Добре ім’я і честь є великою цінністю, більше ніж багатство (пор. Прип 22,1). «Серед дочасних дібр – добра слава є найбільшим скарбом» (Св. Франциск Салезій). Тому ми повинні ретельно дбати про свою честь і добре ім’я: завжди жити совісно і ревно захищати свою честь тоді, коли в цьому буде потреба. Основа нашої честі – добрі діла: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт 5,16). «Тримайтеся між поганами доброї поведінки, щоб у тому, в чому вони вас обмовляють, як злочинців, приглянувшись пильніше до ваших добрих вчинків, вихваляли Господа в день відвідин» (1 Пт. 2,12).
Добре ім’я і честь не можна купити навіть за великі гроші. Їх здобувається тільки чесним життям та практикуванням чеснот. Добре ім’я необхідне кожному в суспільному житті. Всі люди і будь-де хочуть мати справу з чесними особами. З нечесними, ніхто не братається, усі їх не люблять і від них тікають. Добре ім’я є не лише окрасою кожної людини, але також служить для охорони її чеснот. У Божому Слові знаходимо приклади оборони доброго імені, наприклад, Ісус обороняється перед фарисеями та первосвящеником Анною (див. Мт 12,25-37; Ів 18,23). Ап. Павло також захищав свою честь перед синедріоном і перед римською владою. В обороні честі християнський письменник, св. мученик Юстин, двічі подавав свою апологію (оборонний твір) римським імператорам.
Однак не треба бути надто вразливим і ображатися з будь-якої дрібниці. Хто хоче жити для Ісуса, той завжди матиме проблеми. Св. Франциск Сальський передає думку досвідчених отців духовного життя: "Лише тоді, коли хтось звинувачує нас у непристойних та безсоромних вчинках, треба себе захищати".
Не треба надто піклуватися про свою славу і пошану у людей. У багатьох випадках не можливо є одночасно догодити Богові і людям. Тому необхідно є більше слухати Бога, ніж людей!
2. Про добре ім'я і честь ближнього
Нам необхідно остерігатися всього, що може пошкодити доброму імені і честі ближнього. "Несправедлива образа честі ближнього - це свого роду вбивство, бо ми таким чином руйнуємо його громадське життя, головною підвалиною якого є честь і добре ім'я" (Св. Франциск Сальський).
Християни мають "одягнутися у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди" (Еф. 4,24). Відкинувши брехню, вони мають "залишити всяку злобу й усякий підступ, лицемірство, заздрість і всілякі обмови" (1 Пт. 2,1).
Фальшиве свідчення і кривоприсяга. Висловлене публічно слово, що суперечить правді, набирає особливої ваги. Перед судом воно стає фальшивим свідченням. Висловлене під присягою, воно є кривоприсягою. Така поведінка стає причиною або засудження невинного, або оправдання винуватого, або збільшення покарання, яке накладається на обвинуваченого.
Обмовляння - це намір виявляти, без обґрунтованих причин, хиб ближнього, які він дійсно допустився. Не грішить обмовлянням той, хто повідомляє, наприклад, родичам про хиби їх дітей, щоб родичі їх виправили, або говорить про вже відомі вади тієї чи іншої людини. Той, хто добровільно слухає обмовляння другого і радіє тому, що ближнього знеславлюють, так само грішить, як і той, хто обмовляє.
Сіяти незгоду - означає обмовляти або знеславлювати людину з тією метою, щоб розсварити між собою ті особи, які живуть у дружбі і любові. А це є гріх проти честі людини.
Зневага - це несправедливе плямування чужої честі, здійснене у присутності особи, про яку говорять. Фарисеї часто зневажали Ісуса, називали його "самарянином" і "навіженим" (Ів. 8,48).
Наклеп - це провина словами, які суперечать правді, шкодить доброму імені інших і дає нагоду до фальшивого осуду їх.
Підозра - це припущення, що хтось допустився поганого вчинку, яке виникло без обґрунтованих підстав. Підозра сама в собі є малим гріхом.
Обмови та наклепи знищують добре ім'я і честь ближнього. Честь є суспільним свідченням гідності людини, і кожен має природне право на честь, добре ім'я і пошану. Так, обмова та наклепи порушують чесноту справедливості і любові.
Також підлещування, підлабузництво або вислуговування підтримують й утверджують іншого у злих вчинках і фальшивості його поведінки.
3. Відшкодування на славі
Будь-яка провина, вчинена проти справедливості і правди, зобов'язує до відшкодування пропорційно до завданої шкоди. Якщо неможливо відшкодувати збитки публічно, то це слід зробити таємно; якщо неможливо відшкодувати безпосередньо потерпілим, то необхідно бодай морально відшкодувати в ім'я любові. Отож, хто зводив наклепи на ближнього, той зобов'язаний морально відшкодувати: вибачитися і відновити добре ім'я ближнього перед другими.
4. Пошанування правди та відповідальність за відому інформацію
Брехня є найбільш безпосередньою провиною проти правди. Брехати - це говорити або діяти проти правди, щоб увести в оману. Св. Августин говорить: "Брехня полягає в говоренні неправди з наміром обдурити". Вага брехні вимірюється обставинами, наміром і згубними наслідками. Сама в собі брехня є легким гріхом, але стає смертельним гріхом, коли нею завдамо великої шкоди. Шкідлива звичка брехати призводить до смертного гріха і до вічного осудження. "Брехливі уста вбивають душу" (Муд. 1,11). Злодій не такий злий, як брехун, бо злодій може повернути те, що вкрав, а брехун не може повернути того, що взяв, а саме доброї слави ближньому. Боже слово говорить, що брехун не може ввійти до Божого Царства (пор. Одкр. 21,18)
"Брехун втрачає в очах людей будь-яку повагу і довіру. Він сам породжує до себе ненависть Бога і людей" (св. Єфрем). "Всі, хто обманює, є дітьми диявола" (св. Августин)
Сьогодні брехня є основним інструментом маніпуляційних технологій світової глобалізації через ЗМІ. Людям подають оманливу інформацію, яка не відповідає дійсності. Деякі медійні працівники стали справжніми "кіллерами", які вбивають людей словом фальшивої інформації. Хто за тим стоїть? За тим стоїть батько брехні - диявол. Це він є головний автор війн, геноцидів, революцій, розпалювання ненависті між народами, впровадження злочинних законів і програм, очорнення правдивих пастирів і громадських діячів. Брехня стала ключовим інструментом у інформаційній війні та культурній революції. Диявол послуговується своїми слугами.
Право на виявлення правди не є безумовне. Любов до Бога і до ближнього вимагає в конкретних ситуаціях зважити, чи варто виявляти правду тому, хто її хоче знати. Ми несемо повну відповідальність за сказану інформацію. Боже Слово і закон совісті навчають, що ми не можемо і не зобов'язані виявляти правду тому, хто не має права її знати (вороги, вороги Христа і Церкви): "Хто тайни розголошує - втрачає довір'я, і друга собі він більше не знайде" (Сир. 27,16).
Добро і безпека ближнього, пошанування приватного життя, загальне добро є достатніми причинами для того, щоб замовчати те, що не повинно бути знаним, або для того, щоб обережно висловлюватись. Брехня - це намір ввести в оману і пошкодити ближньому. Сказати брехню в екстримальних ситуаціях, щоб не зрадити правду і Христа, є чеснотою. Маємо деякі випадки з Біблії: дочка Саула Мелхола сказала неправду своєму батькові скриваючи Давида (1 Цар. 19,17); сказав неправду фараонові про свою жінку також і Авраам, називаючи її сестрою (Бут. 12,11-13). Така брехня не вважається гріхом, а є єдиним можливим засобом уникнути незрівнянно великого зла. В церковних правилах вона прямо називається "брехня для спасіння ближнього" і в таких випадках "якщо хто обмане, щоб спасти душу, гріха немає" (Номоканон пр. 97). Наприклад, у часи підпілля комуністи шукали священика, монахинь або активних мирян по домах християн. Було б гріхом видати місце їх перебування і наразити їх життя на небезпеку.
Але і в таких крайніх ситуаціях богобоязним християнам не слід займатися самозаспокоєнням, необхідно вважати вимушену брехню сильним випробуванням, не швидко рішатися на неї і не часто допускати. Прибігаючи до неї в крайніх випадках, в серці своєму сповідувати перед Всевидячим Богом ненависть до брехні. Хто говорить брехню в свою користь, бо так легше, або в намірах робити благородні діла чи здобути достаток, той важко грішить проти правди.
Таємниця св. Сповіді є святою і не може бути виявлена за жодних обставин. Священик має берегтися, щоб ні словом, ні знаком, ні жодним чином чи з будь-якої причини не зрадити каянника.
5. Засоби проти гріхів язика
Святі Отці говорять, що без гріхів язика було б на світі на одну третину гріхів менше. Гріхів, спричинених язиком, найкраще можемо уникнути тоді, коли будемо утримуватися від зайвої і пустої балаканини та будемо обережними в розмові. А слухаючи розмови, які ображають добре ім'я ближнього, намагатимемося добре ім'я ближнього захистити, а почуте не поширювати. Боже слово говорить: "Смерть і життя - у владі язика" (Прип. 18,21).
"Мовчання - це смерть гріхів" - говорить св. Антоній. Хто вміє мовчати, той є мудрим у розмові. Св. Гумберта говорила: "Ми маємо мати не серце на язиці, але язик на серці". "Як вибираєш собі страви, які хочеш їсти, так добирай також і слів, які хочеш сказати" (св. Августин).
6. Гріхи проти 8-ї Божої Заповіді
Брехня, обмовляння, плітки, фальшиве свідчення у суді, обманний захист на суді, очорнення, наговорювання, сіяння незгоди, виявляти чужі хиби і гріхи без потреби, недотримання чужих таємниць, доносити на інших, ненамагання захистити людину від очорнення, коли про її невинність достеменно є відомо, образи ближнього словом, ділом, листом або в ЗМІ, насмішки та знущання, підозрювання, підлабузництво, пустослів'я, самохвальба, безмірний та неблагородний сміх, переповідати пусті та забобонні казки та історії дітям, необдуманість та поспішність у висловлюванні, звичка перебивати чужу розмову і головувати при розмові, легковаження суспільною думкою про себе.
