Покаяння – це шанс до оздоровлення

Почалася Свята Година, сестри, які пішли до лікарні, що по сусідству з нашим монастирем, залагодити одну справу ще не повернулися. Ми за них помолилися і приблизно за 10 хвилин вони прийшли і розповіли, що там сталося:

У лікарні нам потрібно було трохи почекати. В кабінет зайшла медсестра і ніби сама до себе говорила:

- Зараз помирають самі молоді.

Взяла тонометр і вийшла. Потім знову прийшла і почала готувати ін’єкцію. Ми бачили, що вона чимось стурбована і запитали:
- Маєте сьогодні багато праці?”

А вона:

- Тут лежить чоловік 1963 р. н. і помирає. Виглядає, що до ранку не доживе. Має одну легеню, тиск 70/40, втратив мову...

Ми запитали чи він сповідався? Медсестра відповіла, що він не хоче. На це надійшла п. Юля. Вона довго лежить в цій лікарні, була на реколекціях, багато і щиро молиться за хворих, завжди заохочує до Святої Сповіді і каже:

- Він не хоче сповідатися, я тільки що від нього. Я йому пояснювала, що як висповідається, то Господь поможе на душі і на тілі. Я вже 5 разів сповідалася “на смерть”, а досі живу, вже 80 років маю. Він навіть слухати не хоче, відвертається від мене.

Почалася Свята Година. Ми бачили, що без молитви нічого не зміниться. Господь дав думку, щоб п. Юля йшла в палату до вмираючого і там голосно молилася, хоч би чоловік був і проти. Хай взиває Ісусове Ім’я, голосно визнає Його за свого Спасителя і Господа, Пречисту Діву Марію – за свою Матір, і щоб голосно молилася: “Ісусе, помилуй мене грішну!”, щоб настала виміна духа. В 2100 год. хай з вірою прийме благословення, бо отці моляться і за вмираючих. Ось такий бій за спасіння конкретної душі. Йдеться про вічність!

Ми чулися відповідальними за ситуацію. Мусимо дати простір Ісусові, мусимо самі каятися, щоб той чоловік міг висповідатися. Після покаяння молилися Вервичку в цьому намірі. Вже після другого десятка подзвонив отець-парох: хотів взяти ключі від Церкви, щоб взяти Святі Тайни і йти до вмираючого. Але чи хворий його прийме? Чи висповідається? Після Святої Години ми йшли ще раз в лікарню, а медсестра раділа:

- Хворий висповідався, прийняв Святе Причастя і Святу Тайну Єлеопомазання. Йому відразу стало легше! Сталося подвійне чудо, на подив всього медперсоналу, які знали його діагноз. Хворий не тільки не помер, але навпаки, тиск піднявся, почав говорити, сам одягався!

Господь хотів нашого покаяння і молитви. На наступний день хворий встав з ліжка. Ми стали свідками Божої перемоги і ще раз переконалися, як важливо витривало молитися за хворих. Господь Ісус знайшов ще одну свою загублену овечку!

Сестри монахині (Львів)