Коли після одруження у нас народився синочок, радості не було меж. У нас нічого не було – ні кола, ні двора. Нашою власністю були кілька ложок, тарілок, тепла ковдра і дві подушки. Але ми з чоловіком були дуже щасливими. Не мали своєї хати, жили по найманих квартирах. Невдовзі я завагітніла знову. Після довгих розмов, навіть сварок з чоловіком вирішила зробити аборт. Уже домовилася з лікарем, але щось мене зупинило. Ми продовжували конфліктувати, але я твердо вирішила народити дитину і почала за неї молитися. Просила Господа дати мені здорове дитя. Я обіцяла не робити абортів, скільки мені Бог не послав би діток.
Минув час, народився здоровий хлопчик… Ішли роки, росли діти, а з ними і наші статки. Ми побудували хату, купили квартиру, машину, мали роботу за кордоном. Було всього вдосталь, і коли здалось, що це все наша заслуга, що це все завдяки нашій працьовитості і розуму, я знову завагітніла. В голові крутились різні думки: я вже не зможу працювати (а ще стільки планів на майбутнє!); і я гордо відкинула те, що колись просила в Господа та зробила аборт.
Вийшовши з лікарні я залилась сльозами. Але було вже пізно... Досі пам’ятаю клацання ножиць і маленьку облиту кров’ю кульку, що лежала у баночці. Це було моє дитятко… Я втратила спокій. Приїхала додому, діти раділи, кликали “мамо!” А мені хотілося кричати, що я не мама, що я гірша за тварину, бо кожна звірина захищає своє маля, боронить. А я своє дитя дала сама знищити…
Минуло небагато часу і тяжко захворів син. Страшна недуга прикувала його до ліжка. Мій гріх дав про себе знати… Довелось залишити роботу, вже не мали ніякого значення статки. Були готові продати все, лише врятувати хлопчика. Нам допомагали матеріально, це були великі кошти та надії на життя не було. Після дев’яти місяців хвороби син помер. Дев’ять довгих місяців я чекала його смерті. Дев’ять місяців я дивилася на його смерть, а вона не поспішала. Дев’ять місяців… як вагітна жінка чекає на нове життя.
Читати також:
Я мала можливість все обміркувати, все згадати: що думала, що говорила, чим знехтувала…
Господь пригадав мені все. Але я молюсь і сподіваюсь на Його прощення. Простіть і ви, люди, і не жартуйте з Богом. Господь дав мені багато, а забрав найдорожче. Вчіться, люди, на чужих помилках. І дітей своїх вчіть.
м. Львів
Без коментарів.
ВідповістиВидалитиЖінки дуже серйозно розплачуються за дітовбиство, бо той пекельний біль душі, який починає роз'їдати душу 24/7, жодна стороння людина не розуміє. Тому рішення приймає жінка, бо тільки їй одній треба буди терпіти до кінця свого земного життя цю душевну біль, яка руйнує психіку
ВідповістиВидалитиСпівчуваю.
ВідповістиВидалитиОчень поучительно !!
ВідповістиВидалити🙏🙏🙏😥,нехай Господь простить всіх жінок ,які покаїлися в тому,що скоїли цей смертний гріх😥😥😥🙏🙏🙏
ВідповістиВидалитиМені дуже шкода
ВідповістиВидалитиГосподь все простить, якщо покаяння справжнє!
ВідповістиВидалитиВажче простити самому собі ...
Теж колись обіцяла що народжувати у скільки даст Бог після того як стався викидиш, а потім не маючи ні кола ні двора родили двох хлопчиків, купили машину, хату і потім чоловік сказав що третью дитину не потягне....через рік захворів ... 9 місяців дивилася як з нього виходить життя...прошло вже 12 років...,маю іншого чоловіка, ще діток...Але впевнена, що життя могло б Бути іншим, якби я не зробила того гріха...
ВідповістиВидалитиСпаси Боже, відверни від такого гріха всіх донечок, матусь, жінок🙏
ВідповістиВидалитиВсім привіт. Я незнаю чи це оголошення є рекламою чи дійсно є чужим горем. Я наданий час читаю ваші строчки и заливаюся сльозами������ мені дуже боляче за це говорити але я також хочу поділитися своєю історією. Ми зчоловіком одружилися і також немаючи ні кола ні двора. Через рік унас народилася донька. Через 6-років в нас народився син. Йому наданий час 10-місяців. Нам дуже складно. У чоловіка зроботою нічого не складається. Із за того що він ніяк не може нам дати те що потребують ці дітки він начав сильно пити�������� так ми вже разои 9-років. Доцих пір також по сйомних квартирах. Діти потребують великих затрат. Після народження другої дитинир через два місяці пропало грудне молоко. Ми виживали як могли. Тяжко мені і так як я писала чоловік начав дуже пити. І зараз наданий час я дізнаюся що знову вагітна����������������������. Дівчата це дуже старанно. Пишу і нестримую сліз
ВідповістиВидалитиЯ рішилась їхати робити аборт, я поїхала,я домовилася з лікарем, чоловік проти аборта, але із за його оковитої я не бачу виходу. Я їхала я всю дорогу плакала. Коли я приїхала в лікарню лікар не вийнов зінмною на зв'язок. Моє серце розривається від болю що я поїхала робити аборт, і хожу під цією лікарньою,і визвонюю лікаря,а вона щей трубки не бере. Чим я краща інших жінок які роблять аборти. Вмене таке відчуття було що весь світ перевернувся. В цю мить шукала цієї підтримки, просила в Господа пробачення, і щоб він допоміг мені. Вцей час домене позвонила жінка яка 13-років назад також зробила аборт, вона до цих пір не може собі простить що колись таке зробила. І 13-років молиться і просить пробачення в цієї дитини яка не народилась і яку в била. Я залишила свою дитину я не змогла її вбити. Я вдячна їй і Господу Богу за те що він мені її послав, саме в той час коли я найбільш потребую фінансової підтримки, криши над головою. Але йому видніше було саме її мені послать, він послав мені янгола в подобі її. Вона ізкупила свій гріх. Вона мене відмовила. Вона вберегла мене від страшного суду, гріха якому немає виправдання. Шановні жінки, дівчатка ���������� я нікого не осудужую бо я сама хотіла зробити такий хріх��������. Дай Боже щоб вам Господь Бог посилав таких янголів. Бережи вас Господь. Я зрозуміла що ніякі статкі не замінять тієї болі з якою я буду жить все своє життя. Бережи вас гоГоспо.
Дякувати Богу, що Він зупинив Вас і не дав зробити такого важкого гріха - вбивства власної дитини. Це не оголошення, а розповідь конкретної душі, яка пережила цей біль і не хоче, щоб інші спробували це на собі. Бережіть життя, яке вам дарував Господь! Це стосується не тільки дівчат і жінок, але й чоловіків, які дуже часто винні у цьому гріху. Якщо не спонуканням жінки на аборт, то своїм мовчанням. Дорогі матері, нехай Ісус Христос дасть вам мужності і сили довіритись Йому, а дитина принесе радість і стане підпорою в старості.
ВидалитиЗа аборт - вбивство дитини - жiнка розплачуеться щастям та здоров`ям своiм та дiтей, а батько - кар`ерою та здоровьям. Ось чому маемо стiльки чоловiкив-невдах, що мало заробляють. Кажуть : Бог дав дитину, дасть i на дитину. Та вiрно и в iнший бiк: не прийняв дитину - не буде й достатку.
ВідповістиВидалитиУ чому був винен той син який помер? Хіба він не людина, а річ що Бог його дав, а потім забрав. Чому тоді не гинуть діти тих хто воює на війні чи тих хто придумує нові види зброї?
ВідповістиВидалитиВсерівно, за кожний гріховний поступок, чи більший, чи менший, є Божа кара. Я теж в цьому переконалася. Хоч довгий час більш скептичного відносилася до всіх своїх дій та рідних. У нас в сім'ї народилася донька. Одразу через рік знову завагітняла. І теж знайома історія. Жили на квартирах, не мали нічого. Чоловік катигорично відмовився, щоб народжувала, бо рано ще, не має куди і на що. От і аборт... З часом появилося житло, робота, статки. Ніби усе налагодилося. Вагітняю знову, не вдається зберегти вагітність, самовикидень.Проходить час 5,5 років, знову вагітність, вирішили народжувати, хотіли хлопчика, Бог дав дівчинку. От ніби вже знову все добре, двоє дівчаток, але менша дуже часто хворіла. Знову робота, знову заробляння фінансів і т.д. , усе налагоджується. От і вже меншій дівчинці 7 років. І тут усе життя перевертається з ніг на голову. В той день я просто померла. На різдво, на самий святий вечір, рік тому меншенькій діагностують Цукровий діабет 1 типу. Інсулінозалежний. Реанімація, купа сліз, молитвів... І ти розумієш, що це на все життя....І в голові крутиться, за що, за які гріхи...і одразу згадуєш...аборт...Ну це все ще не кінець. І в цей момент у мене мали бути місячні. А немає. Думаю від стресу, нервів, пережитого. І я дізнаюся, що вагітна третьою дитиною. Що ж робити, тут лежимо з меньшенькою ще в лікарні, ще шок від діагнозу, руки опускаються, бо незнаю як з цим жити і як далі контролювати дитині цей цукровий діабет. І тут до цього щей знову вагітність. Розпач... На аборт боюся іти, не хочу гріха ще одного, за який поплатилася моя дитина і я цей хрест тепет буду нести до кінця свого життя. Поговорила з чоловіком, рішили народжувати. Бо напевно не дарма в такий момент Бог знову шле нам дитинку Знали,що буде дуже важко...Але була надія на те, що дорбе виношувала перших діток та родила без проблем. От вже й вдома, звикаєм з хворобою, протікають перші місяці вагітності, дізнаюся, що третя дитина, це ХЛОПЧИК. Радості не було меж...І знову розплата почалася за гріхи. На 21 тижні у мене виявили патологію вагітності, пустилася сильна кровотеча. Слова лікарів, якщо зупинимо кровотечу, то збережемо дитя...Знову страх, сльози, розпач. Як так, там же хлопчик, дуже хочемо його...Вдалося спинили, але знову вирок, якщо хочеш доносити, лежи в лікарні і не всавай взагалі... І знову вибір, я в лікарні до кінця вагітності чи вдома, хвора дитина, якій постійно треба догляд... Але дякую рідним, підтримали, помогли. Я в лікарні, усі чотири місяці, страшені кровотечі, болі, тонни крапельниць та ліків, лежачий режим, щотижневе УЗІ. Сльози,страх, переживання і слова врачів як вирок, треба спиняти, треба тягнути вагітність. Ні, то дитя не виживе, або як виживе, то ДЦП і т.д...От і вже не спинили, 34 тижні, кесарове, дитя в реанімації. Але через деякий час стан дитини стабілізували. От зараз ми вдома. Але я тепер чітко розумію, що за свої гріхи я сповна заплатила кров'ю, я просто чотири місяці стікала нею, а в кінці вже був критичний стан, вже і моє життя було під загрозою. Зрозуміла, що не так і просто і легко родити і виношувати дитину. В той момент ти згадуєш усі гріхи, починаєш молитися Богу, просити пробачення. І розумієш, що за всі свої дії рано чи пізніше понисеш покарання.
ВідповістиВидалити