З усіх людей найбільшим прикладом покори є для нас Діва Марія. Господь Ісус, Богочоловік, сказав:
«Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем». Він
виразно сказав, що ми повинні цього від Нього навчитися і, без сумніву,
вимагає цього від нас. Ми повинні практично зрікатися себе, приймати
свій хрест і йти дорогою за Ним, упокореним, покиненим і розп’ятим.
Покора – це основа всіх чеснот. Протилежністю до покори є гордість, яка
веде до вічної смерті, в той час як покора – це ключ до неба. Покора
перемагає диявола і стару людину в нас. Заздрість, порівнювання з
іншими, конкурентність (навіть в духовному житті), смуток, що ближньому
щось вдається – все це є гріх гордості! Тому треба постійно упокорятися в
думках, але потім з думок перейти до слів, дій і жестів. Смуток часто є
ознакою задивлення на себе, нездійснення наших уяв, мрій і т.д. Якщо ми
не зростатимемо в цій чесноті, то ніколи не зможемо створити правдиву
єдність з Христом, а також і з жодною людиною. Покора перемагає духа
гордості. Гордість не любить тих, які кращі, заздрить їм і хоче їх якось
принизити.
У своїй сліпоті не усвідомлює,
що успіх мого ближнього в сім’ї, брата чи сестри в спільноті принесе
користь і мені, бо через любов ми наче з’єднані посудини, і таким чином
добро ближнього є і моїм добром – так як і його біль є моїм болем. Треба
вчитися по-новому думати: не «я», але «ми»! Гордість критикує тих, які
падають, і згіршується над ними, а цим шкодить їм і собі. Покора – це
правда. Коли ми упокоряємося, Бог дає нам світло! Упокорення – це
найбезпечніша дорога до всіх чеснот, а передусім до любові.
