четвер, 28 квітня 2016 р.

Чеснота покори

З усіх людей найбільшим прикладом покори є для нас Діва Марія. Господь Ісус, Богочоловік, сказав: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем». Він виразно сказав, що ми повинні цього від Нього навчитися і, без сумніву, вимагає цього від нас. Ми повинні практично зрікатися себе, приймати свій хрест і йти дорогою за Ним, упокореним, покиненим і розп’ятим. Покора – це основа всіх чеснот. Протилежністю до покори є гордість, яка веде до вічної смерті, в той час як покора – це ключ до неба. Покора перемагає диявола і стару людину в нас. Заздрість, порівнювання з іншими, конкурентність (навіть в духовному житті), смуток, що ближньому щось вдається – все це є гріх гордості! Тому треба постійно упокорятися в думках, але потім з думок перейти до слів, дій і жестів. Смуток часто є ознакою задивлення на себе, нездійснення наших уяв, мрій і т.д. Якщо ми не зростатимемо в цій чесноті, то ніколи не зможемо створити правдиву єдність з Христом, а також і з жодною людиною. Покора перемагає духа гордості. Гордість не любить тих, які кращі, заздрить їм і хоче їх якось принизити.
У своїй сліпоті не усвідомлює, що успіх мого ближнього в сім’ї, брата чи сестри в спільноті принесе користь і мені, бо через любов ми наче з’єднані посудини, і таким чином добро ближнього є і моїм добром – так як і його біль є моїм болем. Треба вчитися по-новому думати: не «я», але «ми»! Гордість критикує тих, які падають, і згіршується над ними, а цим шкодить їм і собі.  Покора – це правда. Коли ми упокоряємося, Бог дає нам світло! Упокорення – це найбезпечніша дорога до всіх чеснот, а передусім до любові.

Немає коментарів:

Дописати коментар