вівторок, 30 травня 2017 р.

Колишній наркозалежний: Ісус Христос – моє визволення і нове життя

Мене звати Даниїл. Мені 37 років. Я народився і жив багато років у Львові у сім’ї простих людей, які багато працювали. У мене є два брати і сестра. Моя мама Марія працювала на залізниці провідницею. Мій батько Степан працював в дорожній службі. Вони були дуже працьовиті і чесні люди. На моє виховання мала найбільший вплив мама. До нашого дому за часів підпілля приходив священик о. Макарій Грень, ЧСВВ і служилася Св. Літургія. Коли не було священика ми слухали Св. Літургію по Радіо Ватикан. Моя мама жила з віри в Ісуса і це старалася передати нам. Вона мала страх Божий і вчила нас змалечку молитися. Без молитви у нас ніхто не лягав спати. В її словах я відчував силу прожитого життя з Богом. Вона була для мене великим авторитетом.

Новосілля і сімейна трагедія

В 1990 році наша родина чекала новосілля, яке в той час було для нас великим даром Божим. Ми переїхали у новий житловий масив Сихів, у 4-х кімнатну квартиру (до цього ми жили у напівпідвальному приміщені, в одній кімнаті тіснились ми, а в другій - квартиранти).

Як зараз, пам’ятаю, у неділю ми чекали гостей. Мама привезла «купу дефіцитів» і проводилося генеральне прибирання хати. Це було в середу 7 лютого 1991 року. Мені тоді було 11 років. Був вечір... Я робив домашнє завдання, а мама прала в пралці білизну, як кожна добра господиня прагнула зустріти новосілля по святковому. Нараз, я крізь звук працюючої пральної машини, почув болісний крик мами. Я побіг до ванної. Маму трясло електрострумом. Найперше, що мені прийшло на думку витягнути штекер. Мама повалилася на мене і зсунулася на підлогу. Вона намагалася мені щось сказати, але я нічого не зрозумів. Я розбудив старшого брата і побіг на вулицю викликати швидку. Приїхала швидка і міліція. Мене до мами не допускали. За якийсь час мій старший брат сказав сухо і холодно: «Ти вже дорослий». Я почав плакати і в такому відчаї заснув. Зі смертю мами світ мені став не милий. Саме тепер я зрозумів, що мама для мене була все.

Вплив вулиці і наркотики

Після смерті мами моє життя змінилося. Я боявся залишатися сам удома. Квартира мені нагадувала смерть мами. І я чекав біля під’їзду поки хтось не прийде, батько чи брат. Так я попав на вулицю, де моїми друзями стали діти-сироти, діти алкоголіків і злочинців. Я їм співчував... Мамин вплив дав свій результат. Довший час я боровся з тим, щоб вони не курили, не пили і не йшли красти. Взамін я пропонував їм йти до мене щось поїсти чи давав цукерки. Від них я отримав кличку «Ангел» тому, що коли мене били я не давав здачі, пам’ятаючи слова мами: «коли тебе б’ють в праву щоку, підстав другу». Але їх манило вкрасти і погуляти, ще й з пригодами. Іншої компанія я не мав, мало-помалу я втягувався до «нового товариства», хоч не був згідний з усім, що там робилося. 

В 14 років я вже курив. В моїй групі це вже було пізно. На першому курсі залізничного училища я спробував важкий внутрішньовенний наркотик. Це сталося за банальних обставин: мій найкращий друг поділився зі мною «знайденим щастям». Важко описати, що я пережив вперше: мені здалося, що я лечу, страх перед голкою змінився у фальшивий спокій, безтурботність і впевненість. Мені здавалося, що я досягнув цілі свого життя – радості і гармонії. В цьому обмані я пробув близько 8 років.

На якийсь час мене зупинила від наркотичної залежності служба в армії, куди я пішов на прохання моєї хресної мами. Але після армії я швидко повернувся до старого, бо через залежність навчання я не закінчив, роботи не було. Потім були проблеми з міліцією, я ходив під розпискою. І невдовзі я потрапив за грати. Зараз розумію, що це був Божий промисел. Близько місяця часу я проживав ломку. На КПЗ до мене викликали швидку. Потім я вже долежував «кумар» в СІЗО. Дякую Богові, що він мені дав розсудок і я аналізував прожите життя і не мав чим похвалитись ні перед собою, ні перед іншими. Перемучивши фізичну ломку, помалу ставав на ноги. У мене з’явилася сильна постанова поправи. Я хотів власними силами змінити життя. Мріяв, що коли закінчиться ув’язнення, виправлю усі свої помилки і примирюся з родиною. Однак я не знав, що мене чекає далі.

На суді, як і всі, я намагався себе виправдовувати, мотивуючи обставинами та іншими причинами, шукати пом’якшення. Але коли перед вироком мені дали останнє слово, я зі всією щирістю сказав: «Шановний суд, 3,5 місяці у в’язниці були для мене часом задуматись над своїм життям і я прошу ще один шанс, бо знаю, що з зони вже нормальний не повернуся. А посадити ви мене завжди встигнете». Це був крик відчаю, моя логіка підказувала, що мене засудять, навіть прокурор вимагав для мене 3,5 роки. Я зовсім не очікував, що буду звільнений так швидко. Суддя прочитала вирок: 2 роки з відстрочкою на 2 роки. Я пішов на волю до якої ні фізично, ні морально не був готовий. 

Життя після суду

Я добре пам’ятав про свої постанови у в’язниці. Шукав роботу на гуртівні і чудом Божим мені дали роботу вантажника, де важко працював 2 місяці. Пам’ятаю, як я гордо приніс зарплату і дав моїй тітці, яка допомагала нам виживати. Я чіплявся за життя як міг, хотів власними силами, турботами про сім’ю, очистити свою заплямлену гідність. На скільки міг, я уникав старої компанії. Невдовзі з ув’язнення по амністії повернувся мій товариш і я знову повернувся до старого. За це я себе ненавидів... Я обіцяв собі помінятися. Проте, наркотики мене затягували на дно. 

Глибока призадума

Одного разу, коли я із товаришами сиділи біля дому, до нас підійшов ще один знайомий, який нас сухо та байдуже повідомив, що наш товариш Іван помер і його винесли та поховали. Потім повернувся до буденних розмов. Обірване життя Івана нікого не цікавило, за нього забули як про зів’яле листя. Це мене потрясло до глибини душі. Я побачив, що люди говорять про дружбу, а мають на увазі користь. Говорять про любов, а думають про нечистоту. В один момент я це побачив по всюди: батьки обманюють дітей, діти батьків, хлопець дівчину і взаємно, держава народ, народ державу. Мене це дуже боліло. Я наче пробудився! Мені хотілося кричати.

Тихий оазис та знайдення нової Матері

Мати Божа
Коли я прийшов додому, мій старший брат, який на той час робив ремонт у Підгорецькому монастирі, запропонував мені поїхати з ним і трошки відійти від цього світу. І я погодився. Рік я допомагав при монастирі, проводив екскурсії. Там розпочав молитися на вервиці та Хресну Дорогу, регулярно сповідатися та брати участь в Св. Літургії. Я розумів, що мене від світу відділяють тільки мури монастиря. Якщо лиш повернуся, то обов’язково вколюся. Я боявся... Але в монастирі я почувався дуже добре, немов, біля мами у дитинстві. Там я знайшов нову маму - Пречисту Діву Марію, ікона якої знаходилася в церкві даного монастиря.

Прийшов час повноти, час мого звільнення і зцілення. З Чехії приїхали наші священики Василіяни: о. Самуїл, Маркіян, Методій і Роман. Я побачив, що ці священики відзначалися живою вірою і правдивою побожністю. Одного разу о. Самуїл мені подарував книжку про дари Святого Духа. Я вирішив його випробувати, сказавши: «Отче, я наркоман». На що Він відповів: «Ісус любить тебе і помер за тебе». Я сказав, що чув про це. Але він продовжував, що «Він також і воскрес. А оскільки воскрес, то живий. Попроси Його і Він звільнить тебе». Це був виклик моїй малій вірі. 

Реколекції у Брюховичах

В 2002 році відбувалися реколекції у сестер в Брюховичах на які мене було запрошено. Після реколекцій я був духовно піднесений, але усвідомлював свою слабкість. Аналізуючи своє життя я усвідомив, що розіп’яв Ісуса своїми гріхами. Мені було з того дуже боляче, я дуже відчував тягар своєї вини. Пам’ятаю, як був знесилений докорами свого сумління та частими сповідями (2-3 на день). У своїй келії я звернувся із цілого серця до Бога: «Ісусе, я не хочу Тебе більше ніколи образити важким гріхом. Прошу Тебе, звільни мене від наркоманії. Обіцяю, що більше ніколи не буду вживати наркотики і алкоголь. Я хочу змінити своє життя». 

Звільнення від гріха

На ранок, після цієї молитви серця, я почував себе дуже прекрасно. У мене неначе виросли крила, я відчув правдиву сміливість і впевненість. Я вирішив себе перевірити. Я взяв благословення і поїхав до свого товариша - Олега. Він, як завжди, запропонував мені розділити «зілля». Я відмовився, на що він іронічно усміхнувся і почав робити ін’єкцію, повільно вводячи наркотик у вену, надіючись, що я його зупиню і попрошу поділитись. Але цього не сталося. Мене наповнював глибокий мир і я дивився на нього вже як на незнайому залежну і нещасну людину. В Біблії написано, що Святий Дух свідчить нашому духові, що хто вірує в Христа, той одержує спасіння. Саме цей Дух, який в ту хвилину перебував у мені, засвідчив моєму духові, що я вже вільний, а він ще раб. Повертаючись з притону додому, Олег весь час повторював з глибоким смутком про себе і з радістю про мене: «Як я тобі заздрю!? Як я тобі заздрю?!».

Я з отцями і братами в монастирі молився за нього і давав на Св. Літургію. І Господь за рік часу звільнив також і його. Він покаявся, навернувся і змінив своє життя. Однак, залишилася набута рана. Він був хворий на ВІЛ. Прожив ще рік, в покаянні і в ділах милосердя, він помер в реанімації зі словами: «Моліться і навертайтеся до Бога. Мамі скажіть нехай не плаче, бо я йду до Ісуса». І в спокої помер.

Звільнивши мене від наркотичної залежності Господь дав мені покликання до монашого життя і запалив мене великим бажанням допомагати таким людям яким був раніше і я, залежним грішником. Мені дали монаше ім’я Даниїл, що означає «Бог мій суддя». 

Зараз я живу у реабілітаційній спільноті "Тавор" ( Правовірна Церква).

Моє звернення до залежних людей

Якщо ти маєш залежність від наркоманії, алкоголізму, куріння, телефонної-ігрової чи комп’ютерної або будь-якої іншої залежності, то саме зараз Христос говорить тобі: «Прийдіть до Мене всі втомлені і обтяжені і Я облегшу вас». А також: «Я не хочу смерті грішника, але щоб навернувся і жив». І обіцяє: «Коли Син вас визволить, то ви справді станете вільними». І я в єдності з Ісусом проголошую: «Прийдіть і подивіться, який добрий Господь, блаженний, хто до Нього прибігає»









Немає коментарів:

Дописати коментар