Крик душі: свідчення мами, яка не зробила запланований аборт Сила страху паралізує людину Гріхи проти гідності подружжя Боротьба Церкви з єресями: минулі та сучасні єресі 1 Божа Заповідь і гріхи проти неї (обширно) Міжрелігійний діалог витіснив місійну природу Церкви. Які руйнівні плоди це принесло? "Дім Аврамічної Сім'ї" - нова Вавилонська вежа і формування нової синкретичної релігії New Age

суботу, 23 березня 2013 р.

Я не хотів попасти в пекло



«Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе, навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, той знайдете полегшу душам вашим»

(Мт. 11:28-29).

Виріс я в невіруючій сім’ї і вважав Бога видумкою для темних, необізнаних людей. В дитинстві я мав досить добрі здібності до навчання, але фальш і лицемірство деяких шкільних вчителів та всієї показової рівності в радянській системі освіти мене відвернули від навчання. Замість того мене захопила крута романтика та ідеальний образ благородного героя-злочинця.
Мораль вулиці, її закони і цінності стали моїми, і ними я розпочав жити і в них укріплятися, і так я вже в 16 років опинився на лаві під судимих…

П’ять років я провів за гратами. За цей час я багато зрозумів, побачив тюремне життя без прикрас і ореол «крутої» романтики розвіявся як дим. Коли я вийшов на волю, я вже не хотів повертатися до злочинного життя. Мені хотілося чогось добитися в цьому житті, досягнути поваги і становища в суспільстві, матеріально збагатитися. І так я розвинув бурхливу діяльність: поступив вчитися в престижний інститут, пішов на курси англійської мови і в автошколу здавати на права. Я знайшов непідконтрольну і добре оплачувану роботу. Крім того, займався дрібним бізнесом. В цей час  я не пив, не курив, займався спортом, енергії в мене було більше ніж достатньо. На зовні я був успішним, в мене була перспектива, я наближався до досягнення своєї цілі. Здавалося, що ще хотіти?

Але в душі зростало незадоволення і внутрішня пустота. Перша ейфорія від свободи і успіхів в новому житті пройшли. Я відчував, що в моєму житті чогось не вистачає. Але чого? Нажаль, в той час я не знав, що пустоту в людському серці може заповнити тільки Бог, Творець, і намагався заповнити цю пустоту алкоголем. Це давало на деякий час ілюзію полегшення. Життя знову видавалося насиченим і цікавим. Але згодом ставало ще гірше. Випивши, я ставав злим, агресивним і робив необдумані вчинки. Довго так продовжуватися не могло. Демон, опановуючи мене через алкоголь,вичікував лише зручної нагоди, щоб штовхнути мене в безодню. І скоро цей момент наступив…

Я повертався з весілля приятеля і був добряче п’яний. По дорозі я зчепився з таким же п’яним чоловіком як і я, і в нас з ним зав’язалася сварка, під час якої він дуже грубо і брутально мене образив. Це привело мене до такого гніву, що я не контролюючи себе, накинувся на нього з такою злістю, нібито в мене вселився сам сатана. Що було дальше я пам’ятаю погано, уривками: матюки, удари, кров… Я не зрозумів тоді, що натворив. Коли наступного дня мене арештували, я з жахом дізнався що, по-перше, я вбив людину, по-друге, цей чоловік виявився офіцером міліції, уповноважений з карного розшуку.

Не можу передати, що мені прийшлося перенести після арешту. Це було пекло вже тут на землі. В міліції до мене приймали всі можливі міри, мстивши за смерть свого колеги. Але я не тримаю на них зла, мабуть, я заслужив і більшого. Накінець період допитів і виснаження для мене закінчився і мене відвезли до слідчого ізолятора. Там мене вже ніхто не рухав. Я вздихнув з полегшенням, але не надовго – скоро для мене почалися терпіння набагато важчі від фізичних. Під часслідства я дізнався, що всіма правдами і неправдами мене хочуть підвести під «вишку» - кару смерті через розстріл. Як міг, так я цьому спротивлявся, пробував навіть симулювати психічнохворого.  Але все було намарно і петля все тугіше затягувалася навколо моєї шиї. Коли закінчилося слідство, мене звинувачували по чотирьох пунктах, за кожен із яких мені могли дати «вишку». Це було жахливо! Я не хотів вірити, що я молодий (мені було тільки 22 роки), здоровий, повний енергії, сил і планів, міг скоро померти. Я розумів, що це тверда правда, і моє безсилля, неможливість щось змінити приводила мене до відчаю.

Боявся я не скільки фізичної смерті (я розумів, що вона займе тільки мить), а того що буде за нею: цієї стахаючої невідомості, яку, я інстинктивно відчував – мене не чекає нічого доброго. Я дуже багато про це роздумував, пробував проникнути до тайни небуття. Одного разу, з жахливою ясністю мені відкрилося, що з смертю все не закінчується, тому що є загробне життя, інше буття. В цей момент я повірив, що є Бог, Суддя праведний, і мене як вбивцю, Він неодмінно відправить до пекла. Це відкриття привело мене до жаху, я не хотів попасти до пекла, хоч мав про нього неясне уявлення. Я розумів, що це страшне місце мучення грішників, де нема прощення.

Нажаль, я тоді, практично нічого не знав про Господа Ісуса Христа, який помер за мої гріхи і міг дарувати прощення, спасіння і життя вічне. Тому виходу я не бачив. Безвихідність приводила мене до повного відчаю, з кожним днем моя душа все глибше занурювалася у цю темноту, згасали останні іскорки надії, і я вже, начебто, відчував холоднийподих смерті.

В один із днів, коли мені було особливо погано, я нараз почув звук дзвонів невеличкої православної церкви, яка знаходилася неподалік від тюрми. Чув я його багато разів і до цього, але на це ніколи не звертав уваги. Але цього разу немов сам Бог заговорив до мого серця і покликав мене. Немов якась сила підштовхнула мене до вікна. Я виліз на нього, тримаючись за решітку і зі сльозами почав просити Бога простити мені і дарувати мені життя, обіцяв більше ніколи не грішити і не робити нікому зла. Після цього мені стало набагато легше, хоч я не знав чи почув мене Бог і чи відповів Він мені, але в душі знову ожила надія, що  я буду жити…

Згодом після цього розпочався суд, який продовжувався з перервами майже вісім місяців. Психологічно мені було дуже важко: суд, прокуратура, міліція – всі бажали моєї крові, а мені було дуже соромно перед людьми за це, що я наробив. Але Божий суд милосердніший від людського. Він відповів на мою молитву. І хоч люди бажали мені смерті, Бог розсудив по-іншому. Мені дали вирок до 15 років позбавлення волі в колонії строгого режиму. Я був дуже радий. Термін, звичайно, великий подумав я, але і він колись закінчиться. Головне, що я залишився живий.

Але в цей час я не був зновузроджений і не знав Ісуса Христа, і не мав Духа Святого, а тому не мав сили і бажання жити так, як обіцяв Богу. Через півроку винесення вироку мене перевезли в зону. До цього часу я вже повністю жив минулим гріховним тюремним життям: пив, курив, матюкався і грав у карти… Я затвердів і наповнився злом і як говориться «втратив гальма» - за три місяці я зробив багато порушень, декілька разів сидів в карцері… Коли я знову попав у карцер за п’янку, я вже повністю забув про Бога і свою обіцянку Йому, здавалося і Він забув про мене: навіщо я Йому такий потрібен? Але ні, Він пам’ятав про мене, що я звертався до Нього і прикликав Його ім’я. «Кожен, хто призове ім’я Господне - спасеться» (Рм. 10:13). І Ось одного разу двері нашої камери відкрилися  і до нас завели чоловіка, який прямо з порога представився християнином. Це Бог прислав до мене свого слугу. Цей чоловік нас дуже здивував. Ми ніколи не зустрічали в тюрмі віруючих. Ми всі оточили його і засипали його питаннями про його віру, на які він старався відповісти. Але інтерес до нього скоро загас, а питання обернулися в насмішки. У всіх, але не в мене. Чим більше я його слухав, тим більше в мені появлялася цікавість до його слів. Мені здавалося, що він говорить про те, що я сам того не розуміючи, шукав все своє життя і я був готовий слухати його без кінця. Декілька днів ми розмовляли з ним не звертаючи  уваги на насмішки співкамерників. Він свідчив мені про себе, розказував про Бога, про Христа і Євангеліє, читав з переданої йому Біблії. Це здавалось досить чудово, щоб бути правдою, - прощення, оправдання, нове щасливе життя з Богом і вічність враю.  І невже це все можливе для такого великого грішника як я?

Декілька днів я боровся з сумнівами, думав про труднощі, які могли з’явитись у мене як у віруючого, сумнівався чи зможу я устоятися і не вернутися до старих гріхів. Але брат терпеливо пояснював мені істину, підкріплюючи свої слова Писанням. І Слово Боже, живе і діяльне, перемогло всі мої сумніви, невіру і страхи, і я наважився. Вночі, коли всі спали, я звернувся до Бога, покаявся з своїх гріхів, прийняв в серце Ісуса Христа і попросив простити мені, прийняти, очистити і змінити. З кожним словом важкість спадала з мого серця і я відчував небувалу легкість. Коли я закінчив молитись, то я уже не був як до тепер, щось у мені змінилося, я став іншим – новим чоловіком. Неземна радість переповнювала моє серце. Брудна камера здавалась царським палацом, люди, більшість яким, я відверто погорджував, тепер були прекрасними… Господь наповнив моє серце любов’ю, і я любив усіх: друзів, ворогів, близьких і далеких, про всіх хотілось піклуватись, всім помагати, робити добро. Ніколи в житті мені ще не було так добре. Незважаючи на стислі обставини, в цей день – день мого спасіння, я вперше був по-справжньому щасливим. Це було в жовтні 1993 року. Я ніколи не перестану дякувати Господу, за те, що не я Його знайшов, але Він мене знайшов на самому дні цього світу, обмив мене своєю святою кров’ю, відродив від смерті до життя і дав владу бути Його дитиною. Слава, честь, хвала і подяка Йому за все!

З тих пір пройшло 8 з половиною років. Господь чудесним шляхом змінив моє життя. І хоча труднощів, проблем, випробовувань тут достатньо, все це є нічим порівняно з перевагою пізнання Господа Ісуса Христа. Так що я себе вважаю щасливим чоловіком. І хоча я сиджу в тюрмі, в Христі я маю найвищу свободу – свободу від рабства гріха, від страху смерті, від світу, тіла і диявола. Звісно, мені ще дуже далеко до досконалості, але я вірю, що «Той, хто розпочав в мені добре діло, виконає його аж до дня Ісуса Христа» (Фил. 1:6).

Саша Баткін

(За матеріалами: «Когдасерцакасается Бог - Письма і свидетельства», том 2, ст.154-159).