На молитовній боротьбі мені найбільше подобається те, що через молитву людина пробуджується до життя з Богом. Переб тим, коли говорила, що є віруючою, то думала це щиро. Але при цьому зовсім не усвідомлювала, що те найцінніше, що дає віра – відношення до Бога, мені бракувало. Тепер вже бачу, що віра без молитви є лише якимось поглядом, який напевно і ціню, але який мене залишає саму на себе, я не міняюся внутрі.
Молитва принесла мені щось прекрасне, почала усвідомлювати, що можу дійсно жити з Богом, тому що Бог живе зі мною. На таких дрібних речах пробуджується вдячність Господу і з цим спізнанням Його турботливої опіки наді мною! Це для мене була несподіванка. Однією з таких дрібниць було те, що я мала привичку кожен день на снідання купляти собі два яблука. В цьому часі я жила на квартирі в одних добрих людей. Одного разу після Святої Літургії мені прийшла думка, що сьогодні могла б ці яблука не купувати – заради Господа Ісуса. Але також усвідомила, що цю думку навіть не хочу припустити. Та ж нічого злого на тому нема: купити собі яблука, з другого боку це не давало мені спокою – не хочу пуститися такої дрібниці?
Ласка Божа перемогла. Добре, не буду їх купувати. Повернулася на квартиру. У дверях зустрілася з господарем дому, який у руках тримав коробку, усміхнувся і сказав: “Ми мали і гості, це для вас.” Коробка була повна великих червоних яблук...! “Так ось для чого Господь хотів це. Йому зовсім не розходилося про ті двоє “моїх” яблук, але щоб я спізнала, що означає ради Нього чогось відректися – визволене серце та всього у сто раз більше!”
п. Марія, 35 р.
