Маю дружину і доньку, які любили багато часу проводити перед телевізором. Тому я дев’ять місяців свої молитовні сторожі молився сам. Але одного разу поїхав на реколекції у с. Підгірці. Там Бог перемінив моє серце. Увечері дружина включила собі телевізор, а я пішов молитися до другої кімнати. За декілька хвилин прийшла до мене кажучи, що ті програми нічого не варті, що буде молитися зі мною. Ми обоє усміхнулися. В тій хвилині я відчув, що “це є той день, який Господь нам дав” (Пс. 118, 24). Дружина з подивом дивилася як я молюся – бачила цю різницю. До реколекцій я молився ліниво, але після того як повернувся з реколекцій, це вже була молитва серцем.
Цілий наступний тиждень дружина не включала телевізор, ми молилися разом. Вдома ми були самі, бо донька в тому часі була на навчанні і мала вже повернутися. Тому я сказав дружині, що було би добре, не марнувати час перед телевізором і винести його з нашої вітальні, поки донька ще не повернулася з навчання. Жінка мені відповіла: “Я не проти”. Телебачення приносило багато шкоди у нашу родину і нас розділяло. Коли донька повернулася додому, розповіла свої враження зі школи, а я свої з реколекцій. Бачив, що моя розповідь її зацікавила. Я сказав їй, що вона з мамою є запрошена на реколекції. Початок – наступного тижня. Їй це не дуже підходило, але запрошення прийняла.
Коли повернулися з реколекцій, то також були наповнені Святим Духом як і я, і відтоді скінчилися наші проблеми, які тягнулися роками. Коли ми разом часто не спілкувалися, тоді виникали сварки, спори через телепрограми, і нікому вже не хотілось молитися. Тепер я щасливий, що ті часи вже минули. Нарешті можемо разом молитися святу годину від 2000 до 2100. Зникло напруження, а засяяла Христова любов між нами.
Михайло, 59 р.
