Ще зі школи пригадую вірш Степана Руданського про жінку, яка ставила в церкві свічки. Поставила їх перед різними іконами, а шукала ще святого Микиту. А коли знайшла, то побачила, що його зобразили, як він б"є чорта. Тоді жінка поставила свічку і перед святим, і перед чортом. Люди, які помітили це, почали їй докоряти тим, що демон - зла сила і не можна ставити йому свічок. На що вона відповіла, що невідомо, де буде після смерті, а тому потрібно всюди мати приятелів.
Можна було б посміятись і забути, але якщо поглянути на таку точку зору, то стає страшно, що людина не знає, куди вона піде після смерті. Вже тут, на землі ми повинні бути впевнені у тому, що будемо спасенні, а якщо ми в цьому сумніваємось, то варто задуматись над цим.
Диявол в жодному разі не є нашим другом, він - наш ворог, а ті, які з ним дружать і вірно служать йому, разом з ним будуть в пеклі, якщо не розкаються в цьому.
Тепер і тут ми повинні готуватись до години смерті і використати час, який нам дав Господь, щоб не втратити вічне життя і не потрапити до пекла.
Всі ми маємо багато різних справ, турбот, проблем, про них думаємо, аналізуємо, шукаємо рішення, і так протягом цілого життя. А про що думає людина перед обличчям смерті? Одні продовжують вирішувати проблеми, інші планують свої справи, хтось намагається втриматись у цьому житті, кожен по-різному.
Що таке чудо? Чи реальне воно? Ці запитання людина ставить перед собою шукаючи виходу з часто безнадійної ситуації.
Зустрічаючи ветеранів і учасників різних військових конфліктів, ми зауважуємо нагороди на їхніх грудях, у когось їх більше, а у когось менше. Ми розуміємо, що вони заслужили їх ризикуючи своїм власним життям.
Було вже далеко за північ. Раймонд тихенько витягнув ключ з замка і ввійшов в будинок. Там панувала повна тиша. Він піднявся по сходах на другий поверх і відчинив двері. В кімнаті все було таким, як Раймонд пам"ятав: застелене ліжко, піжама на кріслі. Це була його кімната, перед тим, як він п"ять років тому залишив батьківський дім.
