З усіх людей найбільшим прикладом
покори є для нас Діва Марія. Господь Ісус, Богочоловік, сказав:
«Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренного серця». Він виразно
сказав, що ми повинні від Нього цього навчитися. Що це означає на практиці: зрікатися себе, приймати свій хрест і йти дорогою за Ним – упокореним, покиненим і розп'ятим.
Покора – це основа усіх чеснот. Протилежністю до покори є гордість, яка веде до вічної смерті, в той час як покора – це ключ до неба. Покора перемагає диявола і стару людину в нас. Заздрість, порівняння себе з іншими, конкурентність (навіть в духовнму житті), смуток, що ближньому щось вдається – все це є гріхом гордості. Тому треба постійно упокорятися в думках, але потім з думок перейти до слів, дій і жестів. Смуток є часто задивленням на себе, нездійснення наших уяв, бажань… Якщо ми не зростатимемо в цій чесноті, то ніколи не зможемо створити правдиву єдність з Христом, а також і з жодною людиною. Покора перемагає духа гордості. Гордість нелюбить тих, які кращі, заздрить їм і хоче їх якось принизити. У своїй сліпоті не усвідомлює, що успіх мого ближнього в сім'ї, брата чи сестри в спільноті принесе користь і мені, бо через любов ми наче з'єднані посудини. Таким чином добро ближнього є і моїм добром – так як і його біль є моїм болем. Треба вчитися по-новому думати: не «я», але «ми». Гордість критикує тих, які падають і згіршується над ними, а цим шкодить їм і собі. Покора – це правда. Коли ми упокоряємося, Бог дає нам світло. Упокорення – це найбезпечніша дорога до всіх чеснот, а передусім до любові.
Немає коментарів:
Дописати коментар