Коли після одруження у нас народився синочок, радості не було меж. У нас нічого не було – ні кола, ні двора. Нашою власністю були кілька ложок, тарілок, тепла ковдра і дві подушки. Але ми з чоловіком були дуже щасливими. Не мали своєї хати, жили по найманих квартирах. Невдовзі я завагітніла знову. Після довгих розмов, навіть сварок з чоловіком вирішила зробити аборт. Уже домовилася з лікарем, але щось мене зупинило. Ми продовжували конфліктувати, але я твердо вирішила народити дитину і почала за неї молитися. Просила Господа дати мені здорове дитя. Я обіцяла не робити абортів, скільки мені Бог не послав би діток.
Минув час, народився здоровий хлопчик… Ішли роки, росли діти, а з ними і наші статки. Ми побудували хату, купили квартиру, машину, мали роботу за кордоном. Було всього вдосталь, і коли здалось, що це все наша заслуга, що це все завдяки нашій працьовитості і розуму, я знову завагітніла. В голові крутились різні думки: я вже не зможу працювати (а ще стільки планів на майбутнє!); і я гордо відкинула те, що колись просила в Господа та зробила аборт.
Вийшовши з лікарні я залилась сльозами. Але було вже пізно... Досі пам’ятаю клацання ножиць і маленьку облиту кров’ю кульку, що лежала у баночці. Це було моє дитятко… Я втратила спокій. Приїхала додому, діти раділи, кликали “мамо!” А мені хотілося кричати, що я не мама, що я гірша за тварину, бо кожна звірина захищає своє маля, боронить. А я своє дитя дала сама знищити…
Минуло небагато часу і тяжко захворів син. Страшна недуга прикувала його до ліжка. Мій гріх дав про себе знати… Довелось залишити роботу, вже не мали ніякого значення статки. Були готові продати все, лише врятувати хлопчика. Нам допомагали матеріально, це були великі кошти та надії на життя не було. Після дев’яти місяців хвороби син помер. Дев’ять довгих місяців я чекала його смерті. Дев’ять місяців я дивилася на його смерть, а вона не поспішала. Дев’ять місяців… як вагітна жінка чекає на нове життя.
Читати також:
Я мала можливість все обміркувати, все згадати: що думала, що говорила, чим знехтувала…
Господь пригадав мені все. Але я молюсь і сподіваюсь на Його прощення. Простіть і ви, люди, і не жартуйте з Богом. Господь дав мені багато, а забрав найдорожче. Вчіться, люди, на чужих помилках. І дітей своїх вчіть.
м. Львів
