Слово мамона означає матеріальну власність і майно, особливо нечесно здобуте на шкоду ближньому. Воно також означає хабар, яким змушують мовчати свідка або суддю. Ісус звертає увагу на демонічну поневолюючу силу мамони: «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити і мамоні». Отож, в кінцевому підсумку, віра в значенні довір’я і уповання на мамону виключає віру в Бога. Тому Ісус показує на протиставлення відношення до Бога і відношення до мамони та закликає до особистого вибору між обома.
Багатство
Багатство розглядається в Біблії або як Боже благословення, як нагорода за праведність, або як прокляття – залежно від того, хто і як управляє багатством і для чого його використовує. Благословення багатством найобширніше описано у Йова 29, де воно тісно поєднано зі славою людини. Згідно Святого Письма, багатство має служити іншим, а не для власних потреб. Йов вважав роздавання багатства не обов'язком, а привілеєм. Цей ідеал безповоротно втратився. Багачі, проти яких виступають пророки, хочуть мати славу, але без милостині, без чинення добра. Пророк Ісая пов’язує багатство прямо з ідолопоклонством: «Край його повен золота і срібла, і нема ліку його скарбам. Край його повен ідолів, вони падають перед ділом рук своїх» (Іс. 2,8). Це пов'язано з тим, що душа багача поглинена майном, так що в ній немає місця для Бога. Тому псалмопівці і пророки не перестають наголошувати на минущості багатства (Пс. 49,11 і наст.) і його небезпеці для душі та серця (Пс. 62,11). Ісусове ставлення до багатства зрозуміле з Його вимоги: щоб той, хто хоче Його наслідувати, зумів відв’язатися від свого майна (Мт. 19,21.29; Лк. 14,33). Багач є в небезпеці, що замість в Бога, буде вірити в мамону (гроші). Він почувається, що є застрахованим цією мамоною на майбутнє. Не покладається на Бога, але на мамону. Ісус не бачив ідеалу в бідності та недостачі – вони мають бути і будуть подолані в Божому Царстві, але весь наголос Ісус робить на те, щоб людина навчилася шукати найперше Божого Царства і Його справедливості (Мт. 6,33). В ранній християнській Церкві був звичай добровільної віддачі майна на користь громади, на знак братньої любові (Ді. 4,34 і наст.). Ідеалом не є злиденність і убогість, але абсолютна внутрішня незалежність від будь-яких обставин (2 Кор. 6,10) і здатність внутрішньо збагатити інших. Пророки гостро картали зловживання багатством (Іс. 1,23; 3,12-14; Aм. 5,11-12).
Слово «комунізм» походить від слова communé (спільне) і пов'язане з першою громадою християн, в якій віруючі мали все спільне. Комунізм, як соціальна ідеологія, не був побудований на моральних принципах, вірі та дусі, якого мали перші християни в Єрусалимі. Тому ідеал, побудований на атеїстичній основі, не міг принести ні духовної, ні економічної користі людині та суспільству. Якщо у людей є щось своє, вони бережуть це, щоб це служило їм якнайдовше, але коли щось є спільне, завжди знайдеться егоїст, який використає це тільки для себе, а ще й до того це знищить. Тому необхідне виховання і мотивація до правильного використання спільного (communé) майна. Вимога, щоб майно служило суспільству, згідно гасла: кожному по потребі, вимагає високого морального рівня всіх членів, а це майже неможливо без живого відношення до Бога.
Святий Василій Великий походив з багатої родини в Каппадокії. Все майно він віддав на користування потребуючим. Він, його батьки, а також брати і сестри були абсолютно вільними щодо їхнього багатства. Всі – вся сім'я є святими. В історії Церкви маємо святих королів, святих королев, людей з багатих сімей, які були повністю вільними щодо багатства. Вони добре розуміли, що людина нічого не принесла до цього життя і нічого не забере. Крім того, тут є одна певність – смерть, а разом з нею і реальність того, що вона забере від людини все, що має. Ісус ставить нам перед очима приклад багача, який планував, що збудує клуні, щоб мати забезпечене майбутнє: «Безумний, цієї ночі душу твою заберуть у тебе, і те, що ти зібрав, кому буде?» (Лк. 12,20).
Після падіння комунізму в Росії, Україні, Білорусії чи в інших посткомуністичних країнах з'явилися мільярдери. Майно, яке раніше належало всьому суспільству, вони сконцентрували в своїх руках за прикладом американських мільярдерів. Але питання в тому, чи дійсно ці люди служать суспільству і здатні розумно використати майно для його добра? Найбільша проблема полягає в тому, що люди сьогодні втратили правдивий ідеал і сенс життя. Тому не цінують скромності, яка звільняє від багатьох турбот, але прагнуть непотрібного майна. Тому беруть собі кредити, а потім навіть не можуть спати, все життя їх оплачують, а на кінець розпадеться їхня сім'я, діти виростуть невиховані, знищать собі здоров'я і замість щастя, отримають глибокий біль і розчарування. І серед священиків та церковної ієрархії є особи, які є рабами грошей і майна, їх називають грошолюбцями. Отож за мамоною і її пожаданням є спеціальний дух, з яким людина повинна боротися, насамперед правдою, живою вірою і думкою про смерть. Треба зі справжньою мудрістю розпоряджатися багатством, тобто з тим, що маємо. До багатства також належить здоров'я (фізичне і душевне) та духовні дари. З цього багатства ми будемо здавати звіт: чи служили ним Богу і людям, чи своєму егоїзму та гордості?
Але як треба використовувати багатство? Недостатньо дати комусь одноразову милостиню.
Приклад: У Словаччину приїхав багач з Німеччини і хотів допомогти студентам з бідних сімей. Він сказав їм: «Я хочу вам допомогти, але якщо я дам вам гроші просто так, то ви безвідповідально, а тим більше на свою шкоду, як блудний син в Євангелії, розтратите їх на марноту і гріх. Тому я створю для вас фонд – можете брати з нього скільки хочете, але коли закінчите навчання, то будете зобов'язані повернути до цього фонду те, що ви собі взяли, і з невеликим відсотком. Таким чином фонд ще збільшиться і далі буде служити потребуючим».
Справжній християнський багач подумки зітхнув би: «Я повинен був турбуватися про гроші: найперше, щоб розмножити даний вклад, а потім, щоб мудро інвестувати прибуток, щоб гроші дійсно служили потребуючим, а не для поширення зла. В мене тріщить голова від клопотів – я заздрю людям, які мають тільки те, що дійсно потребують і спокійно безтурботно йдуть спати. Я був би охочий віддати це все іншим, але знаю, що багато з них зловжили б багатство для зла. Оскільки я хочу віддати майно для справжньої користі суспільства, воно для мене є тягарем і певним хрестом, який все ж з вірою приймаю. Вірю, що Бог дасть мені після смерті нагороду, бо я не вважав своє майно своїм, але засобом служіння ближнім». Це правильне ставлення та ідеал, особливо для тих мультимільйонерів, які привласнили майно суспільства і сьогодні (чи це в Росії, чи в Україні, або десь інде) стали великими багачами та хочуть мати після смерті скарб у небі. Для цього вони потребують кількох мудрих людей, які були б для них хорошими порадниками, як ефективно і розумно використати майно для добра. Відлякуючим прикладом є мультимільярдери типу Гейтса і Сороса, які дають мільярди не на служіння людству, але для його геноциду.
Ісус каже: «Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб прийняли вас до вічних осель» (Лк. 16,9). Кожен з нас повинен використати багатство, яке має, для здобування скарбу в небі. Якщо ми матеріально бідні, але в дрібницях нав’язані на майно і гроші, то ми багачі, яких стосується слово Христа: «Легше верблюдові пройти через вушко голки, ніж багатому ввійти в Боже Царство» (Мт.19,24). Хто повністю поклався на матеріалізм, той вже не покладається на Бога і вже не може Йому повністю довіряти. Ісус каже: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мт. 5,3). Це означає, щоб ми були убогими від багатства марних думок і турбот, щоб постійно поверталися до свого Спасителя і трималися Його, щоб постійно були свідомі того, що Він відкупив нас Своєю смертю на хресті, і є тією єдиною Дорогою до вічного життя!
Все тут, на землі, ми залишимо, а крім того, не знаємо ні дня, ні години, коли Бог нас покличе і коли злодій, під назвою смерть, все у нас вкраде. Але якщо ми збирали скарби у небі, вони залишаються навіки. Мудрість полягає в тому, щоб кожного дня рахуватися з кінцем, тобто зі смертю і вічністю.
Джерело: УП ГКЦ
