Що таке християнська мораль?
Християнська мораль - це наука про практичне наслідування Ісуса Христа у щоденному житті згідно Євангелія та Божих Заповідей. Вона є складовою частиною морального богослов'я. Християнська мораль подає відповіді: Як жити для Ісуса? Як осягнути святість життя? Як здобути вічне життя? Вона вимагає від людини щирого навернення і живої віри в Ісуса. Християнська мораль охоплює все життя людини: її думки, стиль життя і вчинки. По цьому можна розпізнати чи людина є правдивим християнином – чи приналежить до Ісуса і Його Святої Церкви - чи ні? Тому говорити про християнська мораль без Ісуса є абсурдом. Тоді вона станеться мертвим законом та пустим теоретизуванням.
Християнська мораль є поставлена на правді та справедливості, які беруть свою основу в законі вписаного у нашому сумлінні та Божих Заповідях. Вона допомагає християнину дати моральну оцінку свого життя та вчинків, а також правильно оцінювати суспільні процеси. Наприклад, питання абортів та еутаназії (біоетика), справедливості та відповідальності.
Суттю християнської моралі є реалізація цього Божого слова: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене і видав себе за мене» (Гал 2,20). Отже має жити у нас Христос, а не наше я. Коли даємо простір для Ісуса, тоді відновлюємо у собі Божий образ і подобу. Це була основна думка на яку так наполегливо наголошували Східні Отці Церкви. Вони використовували термін «обожествлення», що розуміється уподібнюватися тут на землі до Ісуса, а у небі брати участь у житті Пресвятої Тройці. «Бог став людиною, щоб людина стала богом» (Св. Атаназій Великий).
Християнська мораль є поставлена на особі Ісуса Христа. Ми - християни маємо наслідувати Його приклад: мати його думання (поводитися як Він, думати як він , чинити діла, які чинив Він). Ісус має природу Божу і Людську. Це означає, що ми маємо наслідувати Ісуса, як досконалу людину.
Життя з Ісусом вимагає підпорядкувати йому свою волю і розум, входити у покаянні до таїнства Ісусової смерті, щоб нове життя, яке ми отримали у св. Хрещені, могло принести в нас рясні плоди для вічності.
Християнська мораль має сильну мотивацію, яка випливає з віри в Ісуса. Цією мотивацією є гасло: «З любові до Ісуса!». З любові до Ісуса дотримуватися Божих законів та науки Євангелія. З любові до Ісуса уникати, боротися та каятися за свої гріхи, які є моральним злом і руйнують наше відношення до Бога.
Боже життя дається людині у Св. Хрещенні. Ця Свята Тайна має характер союзу. І тому духовна печать цієї тайни дає основу для моральних законів та норм поведінки. Іншими словами людина бере відповідальність за своє життя перед Богом. Поведінка християнина – це свідоцтво віри, яке часто вимагає справжнього геройства та відваги.
Джерела християнської моралі
Християнська мораль має свої основи на яких непохитно стоїть і стоятиме до кінця світу. Вороги Бога і Церкви намагалися завжди, а особливо тепер зруйнувати і підірвати християнську віру і мораль. Християнська мораль є тісно з'єднана з правовір'ям та служінням правдивими Христових пастирями, які вказують на зло та заохочують до чеснотливого життя.
Що є основою для християнської моралі?
По-перше, це Святе Письмо. Апостол Павло навчає, що Боже слово дає мудрість на спасіння, виховує у справедливості і досконалості та робить людину готовою до всякого доброго діла. "Все Писання надхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, наставляти, виховувати, у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий" (2 Тим 3,16-17).
По-друге, це є Традиція Церкви. Вона передає внутрішній досвід Церкви як Боже Слово правильно розуміти і жити ним на практиці. Традиція Церкви має свій початок від апостолів. Вона містить у собі усне і письмове передання доктринального, морального, літургічного та дисциплінарного характеру.
По-третє, це є розум. Завдяки розуму ми пізнаємо моральну природу людини. Потрібно, щоб розум людини був щораз більше просвітлений Божим світлом. Тому для цього є необхідна внутрішня особиста молитва та любов до правди.
По-четверте, це є вчення Христової Церкви. Передусім тут відноситься уряд і служіння Папи, патріархів та єпископів. Всі вони мають за обов'язок пильнувати справи віри і моралі. Продовж історії Папами було засуджено 146 єресей. Останні Папи кінця 20 і початок 21 століття (Іван ХХІІІ, Павло VI, Іван Павло ІІ, Бенедикт ХVI, Франциск І) відходили від правовір'я, що спричинило катастрофічну ситуацію в Католицькій Церкві - упадок християнської моралі серед клиру та віруючих. До вчення Церкви про моральне життя належать: Собори Вселенські та місцеві, канонічне право – церковні закони, твори Отців Церкви, обряди та практики Церкви (Пастирські листи, проповіді, Катехизм, літургічні книги), життя святих – це ідеал християнського життя.
Роль сумління у моральному житті
Сумління – це Божий голос в серці людини. Воно наказує у відповідний момент чинити добро і уникати зло. Сумління робить суд: судить і схвалює конкретні рішення чи вчинки людини. Моральне сумління є судом розуму через який людина пізнає моральну якість конкретного вчинку, що його виконуватиме (майбутній час), тепер виконує (теперішній час) чи виконувала (минулий час).
Св. Письмо говорить про релігійний характер совісті. Серце людини розрізняє добро і зло. Цитати: Сир. 37,17; І Цар 3,9; Прип 17,3; Пс 139,23; Мт 15,18-20; Мр 7,21; Лк 6,45; Мт 12,35.
Патристика:
«Коли Бог створив людину, то вклав у неї щось богоподібне, певний вид глибокого розуміння, що просвітлює ум та вказує йому на різницю між добром і злом. Це називається совість» (Авва Доротей, Послання і поучення).
«Совість є чудовим внутрішнім відчуттям, яке дає можливість точно обрати добро або уникнути зло; на ньому грунтується правильне життя» (Св. Климент Олександрійський, Стромати, 1.1).
«Відкрий двері своєї совісті і подивися на суддю, який міститься в тобі самому» (Св. Іван Золотоустий, Бесіди на Кн. Буття, 17,1).
У всьому, що людина говорить і робить, вона повинна йти за тим, про що вона знає, що воно є правдиве і чесне. Кожна особа має діяти за голосом свого сумління!
Сумління, поставлене перед моральним вибором, може дати правильне судження, згідно з розумом і Божими Законами, або, навпаки, помилкове судження, що віддаляє від нього. Сумління може перебувати у незнанні і виносити хибні судження. Це незнання не завжди звільняє від відповідальності.
Розсудлива людина, яка слухає своє сумління може почути голос Бога, який до неї говорить. Через совість особа сприймає і пізнає накази Божого Закону.
Формування сумління: Сумління потрібно формувати вже від дитинства. Тут лягає велика відповідальність на плечі батьків, які мають виховувати здорову совість у своїх дітях. Вони мають керуватися Божими принципами: «Бог за добро нагороджує, а за зло карає» та «Ісус усе бачить».
Що формує наше сумління?
1. Слово Боже – світло для розуму
2. Перевіряти сумління перед Богом у молитві (іспит совісті)
3. Дари Святого Духа (дар пророцтва і пізнання)
4. Свідчення або поради інших людей
5. Авторитетне вчення Церкви (правовірної)
Правильна совість: вона має два основні завдання – пізнавати правду та пізнавши її, слідувати за нею. Чим ближче ми до Ісуса, тим сумління наше є правильне і здорове. Чому? Бо Ісус є сама Правда, на якій ми можемо будувати свої судження розуму. Чим дальше людина віддаляється від Ісуса, йдучи за гріхом та грішними залежностями, не шукає і не любить правди, тим її сумління стає щораз сліпе і помилкове.
Неправильна совість або викривлена совість – це такий стан самооцінки свого морального життя, який помилково сприймає, пояснює та оцінює поведінку людини. Неправильна совість часто формується тоді, коли людина втрачає своє відношення до Бога або є в поганських системах або є під впливом ідеологій. Тоді виробляється індивідуалістична совість керована своїм я, тобто є обмежена, необ’єктивна. До такого сумління належить:
а) широка совість (затемнена, розмита) – вона не бачить або виправдовує будь який вчинок
б) вузька совість (скрупольозна) – вона усе засуджує і є нездатна розрізнити важкий та легкий гріх; вона керована страхом.
Сумління розділяється на:
Сумління випередження – воно озивається перед актом дії, яке хочемо чинити і судить його. Вказує на зобов’язання, поручає, забороняє, напоминає, попереджує, радить, дозволяє, припускає. Це сумління є найвищим правилом людських відносин. Воно вирішує про моральні сторони наших дій.
Сумління наслідку – в ньому розумом судимо свої поодинокі вже зроблені вчинки, тобто минулі. Рішенням цього сумління є давати свідчення, пояснення людині, доказувати нашу невинність, добрий намір у виконаному вчинку. А також перепрошення, жаль, судить, сварить, непокоїть. Сумління наслідку є або добре, тобто є у спокою, або погане, викидає докори сумління.
