Фелікс - віруючий, який щиро молився і кому тільки міг розповідав про Ісуса і про спасіння душі, мав звичку при цьому ставити прямі запитання. Одного разу він йшов за чоловіком, постать якого нагадувала йому його знайомого, з яким вже не раз говорив про Бога. Наздогнав його і поклавши руку йому на плече запитав: "так як є з твоєю душею?" Той обернувся і Фелікс зрозумів, що помилився. Перепросившись він пішов далі.
Через чотири роки після молитви в храмі до нього підійшов незнайомий чоловік і сказав: "я ваш боржник, хочу Вам подякувати." Побачивши його здивований погляд незнайомець продовжив: "не пам'ятаєте мене? Якось Ви несподівано поставили мені запитання, як є справи з моєю душею. Це речення проникло до мого нутра немов стріла. Я не міг цього позбавитись. Це привело мене до того, що я прийшов до Ісуса і віддав Йому всі свої гріхи і тяжкості, визнав перед Ним свою вину і знаю, що Він мені все простив."
А чи мені є байдуже, що мої ближні, яких я бачу кожного дня є далекими від Бога? Чи хвилює мене, що багато людей йдуть до пекла під веселу музику світу? І чи готовий я коли стану перед Суддею живих і мертвих почути запитання: чому ти не розповідав іншим про Мене?
А найголовніше, чи я ставлю перед собою запитання: який є стан моєї душі?
Немає коментарів:
Дописати коментар