Чи проповідувати про Христа є релігійним фанатизмом?

Молодий чоловік, якого дратували християни, потішав себе тим, що кепкував з них. Одного разу він зустрів віруючого, який розпочав говорити з ним про Ісуса. У юнака промайнула думка: "Знову Бог, ну скільки можна! Але нічого, я скористаюсь цією нагодою! Зараз я йому розповім всю правду про християн!" І запитав християнина:

- Ви теж належите до тих релігійних фанатиків, які постійно мучать своїми проповідями ближніх?

А той відповів: "Можете говорити про мене що завгодно. Багато років тому, коли я прийшов до цієї країни, то зі мною сталась одна пригода. Коли я йшов по дорозі, то помітив, як трьох чоловіків, які працювали у кар'єрі, завалило камінням.
З усіх сил я почав кликати на допомогу, люди почули і прибігли. Спільними зусиллями нам вдалось врятувати двох з потерпілих. Тоді всі мене хвалили і ніхто не називав фанатиком.

А як можу я сьогодні мовчати, коли бачу навколо себе людей, про яких знаю, що вони знаходяться на дорозі до вічної погибелі? Ні, мій друже, я не фанатик, а апостол Христа. Замість Нього прошу: "Примиріться з Богом!" (2 Кор. 5, 20). Я виконую наказ мого Спасителя – Ісуса Христа."

І нас часто люди можуть називати фанатиками, відвертатись від Євангелія, яким ми хочемо з ними поділитись. Або чуємо в свою адресу: " Чого ти стільки молишся? Чого постиш? Нічого більше не знаєш, крім молитви, Біблії і Бога! Так, все це є потрібним, але що занадто, то шкодить."

В сучасному світі люди не хочуть чути про Христа, бо це змушує їх задуматись над життям і робити відповідні висновки, а вони цього не бажають. Навіть у той час, коли Син Божий жив на цій землі, не всі хотіли слухати Його слова, сміялись з Нього, обзивали біснуватим, а потім вбили. Але Боже слово неможливо вбити і воскреслий Господь знову кличе до тих, які йдуть широкою дорогою до пекла, з надією, що вони почують, зупиняться і підуть за Ним до вічного життя.

Ісус говорить: "Вівці Мої Мого голосу слухаються" (Єванг. від Івана 10, 27)