Віра перемагає все і дає людині силу

Капітан ірландської армії Ернест Гордон написав книгу своїх спогадів "Долина Квей". У ній він описує події з життя військовополонених в таборі, що був розташований в долині річки Квей під час Другої Світової Війни. Ув'язнені працювали на залізниці, що проходила через джунглі. В надзвичайно важких умовах вони були змушені працювати 10 годин, а до того ж під кулеметами японців. Лікарів і ліків не було, а денна норма їжі - трохи рису. В таких нелюдських умовах, в'язні втрачали силу, а їхній вигляд був жахливим - шкіра та кості.

Таке існування змінювало людей не лише назовні, але і внутрішньо. Кожен думав тільки про себе, про допомогу ближньому навіть мови не було, більше того, вони ненавиділи один одного і обкрадали. Чужа смерть нікого не хвилювала. Кожен виживав як міг і не співчував іншим, бо тримався за своє життя.

Капітан Гордон захворів на астму. Хвороба прогресувала і він думав про те, що вже ніколи не побачить своїх рідних.
Але на його здивування, йому на допомогу прийшли двоє сержантів: Міллер і Мур. Вони як могли дбали про капітана, чергували біля нього, ніколи його не залишали. А коли одного разу Гордон зізнався їм, що шукав у своєму житті Бога, але не знайшов Його, то один з сержантів сказав йому: "Згадай пісню, у якій співається: "Шукав я свого Бога - не відгукнувся мені. Шукав я свою душу - і не вдалось мені її знайти. Шукав я свого брата - і ньому знайшов все: і Бога, і душу свою."" В цих двох хлопцях капітан побачив віру і любов - силу, яка перемагає все. Тоді він зрозумів, чому навіть у цьому пеклі, де панувала ненависть їх усі любили. Саме у їхній вірі і жертвенності багато полонених знайшли віру у Бога. З гілок бамбуку і тростини вони зробили собі каплицю. Життя табору почало поступово змінюватись. Долина Квей стала долиною надії. Чимало полонених, яким вдалось повернутись додому, присвятили своє життя Христові і служінню ближнім.

Капітан Гордон вражений вірою двох сержантів став священиком, а згодом проповідував, особливо молоді: "Я зблизька бачив, що означає віра в Бога, яка кличе до служіння своїм ближнім".

Саме Ісус дає цю силу і бажання жертвуватись, бо Він приніс Себе у жертву за наші гріхи. Наш Господь знає ціну болю і страждань, а тому у всіх наших терпіннях є поруч з нами, підтримуючи нас у найважчі хвилини. Сержанти у таборі військовополонених могли молитись і рятувати своє власне життя, але вони не могли спокійно дивитись, як без надії помирають їхні ближні. Ісус дав їм цю силу і любов. Він дає її і нам, а хоче, щоб ми служили нею для спасіння інших, щоб вони могли побачити в нас Христа і прийняти Його любов.

Переживаєш труднощі і втрачаєш силу йти далі? Зроби один простий крок - довірся Ісусові і попроси у Нього про допомогу. Спробуй, просто скажи Йому, що саме тебе болить, а Він відповість тобі. Ісус Христос - Той самий, сьогодні, вчора і навіки! Він чує тебе і ніколи не відмовить!