Що таке Тайна Священства?
Священство - це Свята Тайна, в якій через покладання рук і молитви єпископа (чин свячення), віруючий чоловік отримує дар Христового священства. Кожен єпископ і священик через свячення отримує потрійну доручену йому владу: Священика, Вчителя і Пастиря.
Які існують три ступені вищих свячень Христового священства?
Існує три ступені вищих свячень: диякон, священик і єпископ. Повноту Христового священства має тільки єпископ. Через чин хіротонії (рукопокладання) він отримує апостольську владу навчати, керувати та освячувати. Він може висвячувати нових священиків і дияконів згідно потреб Церкви. Нового єпископа правосильно можуть висвятити кілька єпископів.
Нижчі свячення: чтець, піддиякон.
Яким є єпископське служіння?
Грецьке слово «епіскопос» означає «настоятель», «начальник», «управитель». Єпископ є на чолі єпархії (цілої групи парафій на певній території). Після свого воскресіння Ісус доручив провід Церкви своїм апостолам. Вони були першими єпископами в християнських спільнотах. З Божої волі апостоли ще за свого життя через молитву і свячення (хіротонія) настановляли по всіх Церквах своїх наступників, тобто єпископів. Вони з Христової установи є прямими наслідниками апостолів.
Кожний єпископ, як наступник апостолів, має участь в апостольській владі. Їм допомагають священики і диякони. Тому уряд єпископа – це найвищий ступінь Христового священства в Христовій Церкві. Отож, кожен правосильно висвячений єпископ чи священик бере участь в Христовому Священстві і Пастирстві. Він має, делеговану владу від Ісуса, щоб діяти від Його імені та в єдності з Ним.
Священик чи єпископ, який зрадить Євангеліє через єресі або відступництво, вже не є пастирем для Церкви, але хижим вовком. Від нього необхідно відділитися та не слухати його навчань, щоб не брати участь в його ділах темряви.
Кожен єпископ у своїй єпархії є сторожем віри, моралі та церковної дисципліни.
Яким є служіння священика?
Священик - це слуга Господній. Він допомагає єпископові у служінні та проводі Божого народу. Єпископ, після свячень, надає священику усі необхідні духовні та правові компетенції над вірними або може їх обмежити за моральні провини чи стан здоров'я.
Священик виконує подвійне служіння:
1). Силою свого священства він є служителем Святих Тайн
2). Проповідь Божого слова: «Уста священика мають берегти науку, і з уст його люди очікують повчання, бо – він ангел Господа сил» (Мал. 2,7).
Священик в силу Христового священства є посередником між Богом і людьми. Він через свячення отримав владу діяти в ім'я Ісуса та від Його особи. Цю владу він реалізує в особливий спосіб у Євхаристії та Сповіді. У Літургії священик приносить безкровну жертву Тіла і Крові Христової за гріхи Божого люду.
Священство було дане Церкві для її духовного росту:
· пасти та вести Боже стадо до Божого Царства
· кормити його Словом Божим та Євхаристією
· слухати сповіді тих, хто впав у гріх
Внутрішнє життя священика
Церква вимагала від священиків великої святості життя та чистоти серця, скромності в поведінці з жінками, справедливості та розважності. Св. Григорій Богослов ставить для священиків такі вимоги: "Треба найперше самому очиститися, щоб інших очищати; набути мудрості, щоб інших навчати мудрості; статись світлом, щоб інших просвічувати; наблизитись до Бога, щоб опісля інших до Нього приводити; освятитися, щоб опісля інших освячувати" (Слово 32).
Священик має бути людиною молитви та віри. Свій духовний досвід і розуміння духовної боротьби священик черпає на молитві. Він мав постійно вчитися і свій духовний досвід передавати вірним, підбадьорювати їх у витривалості на шляху до неба. Своє знання він черпає з Божого Слова, традиції Отців Церкви, з братньої спільноти та доброї християнської літератури. Проповіді та духовні поради мають бути прості, практичні та актуальні. Завжди необхідно покладатися на силу Святого Духа.
Яким є служіння диякона?
Диякон допомагає єпископові та священикові у проповіді Божого слова та служінні Євхаристії. Він може приносити св. Причастя хворим, сам може служити публічно певні церковні богослужіння (Вечірня, Утреня, Панахида, Молебні…) та може виконувати доручені йому справи милосердя.
Новозавітнє священство – в чому його особливість?
Новозавітнє священство, на відміну від старозавітнього, не є згідно родоводу Леві, або демократичним вибором християнської спільноти, але є вільним вибором людини прийняти Боже покликання. До тих, хто бажав прийняти Тайну Священства, Церква вимагала відповідних прикмет серця, духа і знання. Проводилися (і тепер проводяться) іспити щодо віри, християнської моралі, знання Божого слова і сповідництво. Кандидат у священство має мати добре засвідчення християнського життя зі сторони інших віруючих.
В перших століттях існування Христової Церкви підготовкою священичих покликань і їх теологічної освіти займалися виключно єпископи. Згодом сформувалися теологічні школи, які ми тепер називаємо Семінарії. Ними опікуються єпископи або їх помічники.
На протязі християнської історії різні східні і західні церковні собори виробили чіткі норми щодо гідності сану єпископа, священика чи диякона. Ними не могли бути ті, хто був колись убивцею, розпусником, магом, лихварем, актором, рабом (без згоди їх панів) або хто під час переслідування зрікся християнської віри.
У Східній Церкві збереглося одружене священство. Тобто, диякон і священик можуть одружитися перед прийняттям духовного сану. Тільки єпископ, згідно церковних приписів, має бути неодруженим.
