7 Божа Заповідь: «Не крастимеш» (Вих. 20,15; Втор. 5,19); «Не кради» (Мт. 19,18).
Про що йдеться у статті ...?
- Про право власності
- Яка є роль держави щодо приватної власності?
- Гріхи проти 7-ї Божої Заповіді
- Про крадіжки загалом
- Питання реституції Життєві приклади
В сьомій Заповіді Божій Господь Бог забороняє красти, тобто присвоювати чужу власність будь-яким способом.
Ця заповідь заохочує християн бути безкорисними, щедрими, чесними, працелюбними, милосердними і правдивими. Щоби не грішити проти цієї заповіді, необхідно прийняти золоте правило Ісуса – Любити ближнього, як себе самого, і не робити ближньому того, чого сам собі не бажаєш (пор. Мт. 22,37-39 ).
Про право власності
Власність – це виключно особисте право вільно розпоряджатися своїм добром, тобто все, що людина чесно собі придбала чи успадкувала для забезпечення свого життя: дім, автомобіль, поле, предмети домашнього вжитку, гроші, їжа, одяг, тощо.
Що є основою права власності? Основою права власності є природне право людини, яке стосується її з огляду на її гідність як особи.
Право власності є річ законна, бо кожен має дбати про свою родину, її забезпечення і захист. Позбавлення когось власності у незаконний спосіб є злочином. Право приватної власності, здобутої справедливо або отриманої від іншого у спадок чи в дар, не скасовує первісного рішення самого Бога: «(...) наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут 1,28), тобто усе, що Бог дав на землі – це спільні блага, які належать усьому людському роду.
Християнин має розцінювати свою приватну власність, дану йому Богом як завідувачу, який має її примножити і розділювати її плоди з іншими: на діла милосердя з бідними, хворими, опікуватися рідними, місія Церкви... «Чуже добро затримує той, хто затримує з надлишку своїх доходів», - каже святий Августин. Християнин має служити Богові і матеріальними добрами, щоб вони були перемінені на духовні скарби у небі (Пригадай собі життя св. апостола Томи і його місію в Індії).
Яка є роль держави щодо приватної власності?
Держава не має права безпідставно забирати приватну власність. Вона, однак, має право застосовувати механізми справедливих податків, зробити так, щоб надмір багатства одних ішов на покриття потреб інших. Держава зобов’язана захищати приватну власність людей на законодавчому рівні, а також регулювати вплив олігархів та монополістів на державні ресурси та економіку.
Гріхи проти сьомої Божої заповіді
Крадіжки, грабіж і бандитизм (рейдерство), ошуканство, лихва, нищення чужого майна, приховання знайдених речей, особливо коли відомий власник, затримання платні або виплата низької, невідповідної, заробітної платні, підвищення цін, щоб заробити на незнанні або нещасті інших, недотримання угод, корупція, погано виконані роботи, податкове шахрайство, підроблення чеків і рахунків, зберігання або скуповування краденого, підпал або необережне ставлення з вогнем, бездіяльність при пожежі і ненадання допомоги постраждалому, скривдження вдів та сиріт, особливо нанесення шкоди їх майну, в час неурожайного року або стихійних бід продажа продовольства по надмірно завишених цінах, розкрадання державного майна, відмова компенсувати ближньому за завдану йому матеріальну шкоду, спроба зоволодіння чужою спадщиною, розкопування могил з метою пограбування, взятки і вимагання подарунків, святотацтво - крадіжки церковних речей, симонія або святокупство, фальшиві гроші, золото, вироблення фальшивих документів, обважування на вазі, фальшиві прохачі милостині, надмірні витрати, марнотратство, неповернення боргів тощо.
Про крадіжки загалом
Краде той, хто потай і безправно забирає чуже добро. Злодієм був Юда, бо крав гроші зі спільної скарбонки. Немає більш безславного гріха як злодійство. У середньовіччі злодіям відтинали руки або ноги, в Англії за крадіжку вішали. Боже слово говорить: «... на злодія сором спадає» (Сир. 5,14). «Горе тому, хто накопичує те, що йому не належить» (Ав. 2,6). «... ані злодії, ... ані грабіжники - Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6,10). Св. Августин про це навчає: «Те, що набуваєш крадіжкою, є гріх, а те, що тратиш, є Бог. Ти думаєш про зиск, але подумай і про втрату».
Один чоловік сказав: «Знаю два способи, як швидко стати бідним: працювати в неділю і красти чуже добро». А старе прислів’я каже: «Чуже не гріє».
Крадіжка є важким гріхом. Однак міра важкості гріха не завжди є однаковою: беруться до уваги дрібні речі чи дорогі, у багатого або бідного. Можна й украсти річ незначну (палицю, горнятко, відро, хліб тощо) і це буде важким гріхом, якщо вона належить бідній людині, інваліду, сироті або вкрадено з церкви.
У часі голоду чи війни малі крадіжки для себе чи своїх дітей такі як кусок хліба чи зерна у багатих людей у яких просилося, а вони не дали, - не вважається за гріх. Наприклад під час голодомору люди крали у колгоспах.
Питання реституції
Реституція – це повернення незаконно набутої чужої власності. Обов’язок реституції засновується на природному праві, Божих і навіть цивільних законах. 7 і 10 Божі Заповіді вимагають реституції. Церква навчає, що хто не має наміру повернути чуже добро або виправити нанесену шкоду, не доступить у Бога прощення гріхів, ані така особа не зможе при сповіді отримати розрішення, хоча жалує за свої гріхи. Несправедливо набуту річ треба віддати власникові, а коли він помер – його спадкоємцям, а коли нікого з родини нема, то дати убогим або на якусь добру ціль. У Євангелії знаходимо приклад митаря Закхея, який зробив правдиву реституцію: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь кого і покривдив, поверну вчетверо» (пор. Лк 19,8).
Св. Августин повчає про повернення чужого майна: «Ніколи не проститься тобі твій гріх, якщо не хочеш віддати чужого майна».
Св. Григорій Богослов, Отець східної Церкви запитує: «Що допоможе тобі, якщо плакатимеш над гріхами своїми, а не хочеш повернути шкоди? Таким чином множиш гріхи, бо збагатив ти себе через злочин і любуєшся в злочині, коли вкраденого добра не хочеш повернути"
Як треба робити реституцію, щоб себе не наразити на сором й утрату честі?
Відшкодування не має на меті знеславити того, хто посягнув на чуже добро або завдав комусь кривду. Вона має на меті виправити заподіяну шкоду чи кривду. Тому реституцію можна зробити або потайки через пошту, не подаючи своєї адреси, або через довірених осіб чи сповідника. Тут потрібно взяти до уваги ненавернених людей, які цей гріх будуть згадувати аж до кінця життя, часто можуть гніватися і ворогувати, говоритимуть іншим тощо.
Про хабарі
Святий Томас Мор, страчений 1535 року за наказом короля Англії Генриха VIII, за життя обіймав різні посади. Одного разу якийсь багатий англієць послав йому дві великі, щедро оздоблені і надзвичайно дорогі амфори. Так мав намір здобути прихильність святого у певній судовій справі. Томас Мор наказав наповнити амфори вином і відіслати їх власникові.
Обман-ошуканство: "Плата за вечерю"
Ввечері 27 березня 1964 року в ресторані французького міста Родес шестеро молодих чоловіків замовили добру вечерю і вино. Коли закінчили вечеряти, кожен з них вийняв гаманець і хотів заплатити за всіх. Почалася суперечка. Врешті один з них запропонував зробити змагання - біг на 100 метрів. А платитиме той, хто прибіжить останній. Власники та гості ресторану зацікавлено прислухалися до цієї розмови. Потім усі вийшли на вулицю і попросили господаря, щоб розпочав змагання. Господар розсміявся і подав сигнал до старту. Однак його веселий настрій минувся досить швидко, бо жоден з бігунів не повернувся. (З преси)
Бог усе бачить
Один фермер у США багато разів крав у чужому городі кукурудзу. Якось він узяв собі на допомогу свого 8-ми річного сина. От і наказує тримати йому мішок, а сам насипає в нього кукурудзу, а при тому увесь час оглядається, чи когось не видно. На це звернув увагу його синок і врешті каже: «Тату, ви забули ще в одне місце подивитися». Збентежений батько питає: «А куди, сину?» А тоді синок: «Ви забули поглянути на небо, чи Бог вас не бачить». Засоромлений батько пішов додому і відтоді більше не крав. Малий син дав батькові добру науку.
