Деякий час я допомагав як сотрудник в
лікарні. У відділі інтенсивної терапії лежала в комі одна пацієнтка
Алтея ще до того як я почав працювати. Я відвідував її кожного дня… бо
знав, що пацієнти, які перебувають в комі певні речі вловлюють, що біля
них відбувається, чи що говориться. Я
коротко за неї молився і давав благословення. Одного разу закінчував
свою службу о третій годині в ночі, завагався, чи зайти до Алтеї, адже
вже так пізно. Але я все ж таки зайшов, бо якби сьогодні вночі вона
померла, мав би викиди сумління. Місяць добре освітлював палату. В
наступну мить мені прийшла думка: «Вона не сповідалася. Прости їй
гріхи!» Тоді я голосно помолився молитву досконалого жалю, а потім
простягнув над нею руки і, даною мені владою, уділив їй розгрішення. В
цей момент Алтея раптово пробудилася , сіла і дивилася на хрест, який
висів на протилежній стіні кімнати. Простягнула руки і, ніби вітаючи, сказала вголос одне єдине слово: «Ісус!»
Спокійна усмішка заясніла в неї на обличчі перш, ніж вона знову впала
на подушку і померла. В мене на очах сталось щось неймовірне, але я не
перелякався. Було зрозуміло, що Бог не допустив, щоб Алтея померла швидше, ніж звільнилася від пут гріхів, які її зв’язували.
Після похорону її сестра мені сказала
одне речення, яке хотів би зараз по-вторити для всіх: «Ще дітьми нас
вчили, щоб ми молилися за щасливу годи-ну смерті, щоб ми помирали в
Божій ласці…»
(отець Т.)
