 |
| IV Божа Заповідь |
"Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітнім був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі" (Вих. 20,12; Втор. 5,16)
Зміст публікації
1. Обов'язки дітей щодо батьків
2. Бог карає злих дітей
3. Сім'я - це школа виховання
4. Гріхи проти 4-ї Божої Заповіді
Четверта Божа Заповідь виразно звернена до дітей, вказуючи на їх відношення до батьків, а також до інших членів родини і загалом до старших чи наставників. Господь наказує шанувати батька та матір, обіцяючи за це благословення і довге життя.
Шанувати батьків означає: любити їх; поважати їх; не кривдити і не ображати їх ні словом, ні поступками; слухати їх в усьому окрім наказу робити гріх; допомагати і опікуватися ними у бідах, хворобах і старості; молитися за них коли вони живі і коли вже померли.
1. Обов'язки дітей щодо батьків
Сьогодні під впливом механізмів ювенальної юстиції, яка руйнує сімейне виховання, перенаголошується на правах дитини, і зовсім забувається, що діти мають ще й обов'язки щодо своїх батьків.
Ким є для дитини батько і мати? Батько і мати, після Бога, це найбільші добродії дітей, котрі дали їм найцінніший дар – життя. Вступаючи у подружжя, вони свій авторитет і владу батьківства отримали від самого Бога. Батьки є для своїх дітей першими апостолами і вчителями життя. Вони несуть повну відповідальність за своїх дітей перед Богом і державою, тому на них лягає великий обов'язок - добре виховати своїх дітей.
Які є основні обов'язки дітей щодо своїх батьків? Найголовнішими є батьків шанувати, любити, слухати, допомагати їм та опікуватися ними. Розглянемо детальніше ці обов'язки.
а). Шанувати батьків
Діти зобов’язані шанувати своїх батьків, бо вони представляють Божий авторитет та дали їм життя. Пошана – це внутрішнє почуття, яке велить дітям поважати батьків як щось вище ніж вони самі. Сама гідність батька чи матері ставить батьків вище дітей, навіть якщо батьки були б менше освідчені, менше виховані та бідніші ніж їхні діти.
Батьків треба шанувати навіть і тоді, коли вони далекі від того, щоб бути ідеалом. Бог звелів шанувати батька і матір, незважаючи на те, чи вони святі чи грішники. Їм належиться пошана від дітей. Ми батьків не вибирали, нам їх дав Бог.
б). Любити батьків
Не було б дітей, якщо на світі не було б батьків і матерів. Бог міг сам безпосередньо творити людей і посилати їх на цей світ, щоб тут прославляли його, але він не вчинив цього, бо хотів поділитися з батьками своєю творчою силою.
Діти мають любити своїх батьків за те, що дали їм життя і подбали про те, що не померли зараз по народженні чи у хворобах; за всі труди виховання, жертовність і любов, за ревні молитви; за щоденний хліб, за одяг, за охорону від усякого зла, за освіту, за добрі поради і перестороги.
Батьків треба любити і тоді, коли вони на старості є прикрі або мають свої грішні залежності та звички. Тоді за них необхідно багато молитися, прощати їм всякі образи та зранення. Ми маємо ненавидіти гріх, але грішника любити. Це засада як любити "важких" батьків. Через віру, любов і лагідність дітей батьки змінюються.
в). Слухати батьків
Діти мають завжди та в усьому слухати батьків, хіба що вони наказують щось, що суперечить Божому Законові. Жоден батько чи мати не мають права дітям наказувати те, що зневажало б Бога або порушувало б якийсь Його Закон (наприклад, забороняти молитися, наказувати красти чи брехати). Якщо б таке траплялося, то в таких випадках діти не є зобов’язані слухати своїх батьків.
Святий ап. Павло каже: «Діти, слухайте своїх батьків у Господі, бо це справедливо» (Еф. 6,1). Поки діти не стануть повнолітніми, вони повинні слухати своїх батьків чи опікунів.
В чому діти мають слухати своїх батьків? Діти мають слухати батьків у таких справах як: шкільне виховання, спосіб одягання, з ким товаришувати, родинні та християнські обов'язки тощо. Наприклад, якщо батьки скажуть дочці чи синові, коли він чи вона мають бути в дома після гуляння з друзями, то син або дочка мають повернутися до дому вчасно.
Діти повинні розуміти, що послух є обов’язковим для них, бо вони не мають життєвого досвіду. Батьки відповідають за вчинки дітей перед Богом, Церквою і Батьківщиною. Тому мають право їх покарати чи в чомусь обмежити для того, щоб викорінити в дітях погані звички. Дерево потрібно гнути поки воно є ще молоде, бо старе – зламається. Батьки повинні привчати дітей до послуху. Покарання мусить бути пов’язане з повчанням та роз’ясненням, інакше це не має сенсу. Інакше діти бачать тільки злих батьків і переконані, що їх не розуміють і вони мають завжди правду. Боже Слово говорить: «Хто щадить різки, ненавидить сина, хто ж його любить, той завчасу карає» (Прип. 13,24).
Якщо батьки занедбують напоумляти у грісі свої дітей, то Бог тяжко покарає їх. Страшна кара спала на біблійного Елію та його двох синів. Бог попередив Елію про покарання та виконав його, бо батько не хотів картати своїх синів, які давали згіршення "віддаляючи народ Господіній" а сини не хотіли слухати батьківського слова, тоді "Господь призначив смерть їм", - каже Боже слово. Лихі сини померли в битві з филистимлянами, а батько на звістку про їх смерть упав зі стільця, зламав собі шию і раптово помер (1 Сам. 2-4).
Послух не подобається багатьом сьогоднішнім дітям. Немало батьків слухають замість наказувати. Один батько хвалився, що не мав ніякого клопоту зі своїми дітьми. Хтось спитався як це можливо. На це він відповів: «Бо я роблю все те, що вони кажуть мені!»
Діти не зобов’язані слухати батьків у двох речах: 1) коли вони наказують робити гріх; 2) коли повнолітні діти хочуть вибрати священиче або монаше покликання, або також подружнє життя, а батьки їм в цьому перешкоджають. Батьки не мають права диктувати дітям, яке покликання вони мають вибрати собі. Покликання - це особистий вибір і згода на Божий поклик кожної окремої людини. Діти мають прислухатися до порад і життєвого досвіду своїх батьків і рідних, але вибір лишається за ними.
г). Допомагати батькам
Якщо християни зобов’язані матеріально допомагати своїм потребуючим ближнім, то куди більше діти повинні дбати про власних батьків, які привели їх на світ. Природний і Божий закон накладає на дітей обов’язок дбати про стареньких батьків, щоб вони мали де і за що жити. А також у різних нещастях, хворобах, вирішення різних документальних справ, поїздках тощо.
Бог не буде благословити тих дітей, що не дбають про своїх батьків. Добрі діти завжди мають місце в своїй хаті для них. Добра дитина не вишле старенького батька чи матір до старечого дому, бо в хаті нема «місця». Діти мають дбати, щоб їх батьки мали відповідне житло та їжу. Кімнатка на горищі чи в підвалі не є відповідним помешканням для них. Діти повинні пам’ятати, що як вони поступають зі своїми старенькими батьками, так колись їх власні діти поступатимуть із ними. Бог терпеливий, але й справедливий.
д). Духовна опіка над батьками
Діти зобов’язані дбати не тільки про матеріальні, але й про духовні потреби стареньких батьків, звертаючи їм увагу, якщо батьки занедбують молитву, недільну Службу Божу і Святі тайни. Добрі діти завжди морально підтримують та моляться за своїх батьків, а також проводять молитву разом з ними. Діти повинні покликати священика, як батько чи мати тяжко захворіє. По смерті батьків повинні молитися за їхні душі, які можуть бути у чистилищі, жертвуючи за них Служби Божі та Святе Причастя.
2. Бог карає злих дітей
Як Господь Бог благословляє добрих дітей, так також Він карає лихих дітей за брак пошани, послуху і любові до своїх батьків. Закон Мойсея у своїх приписах піддавав суворому осуду дітей, які своїх дітей не шанували, зневажали, кривдили, проклинали або навіть на них підіймали свою руку. Тому св. Письмо в Старому Завіті за провини проти батьків накладає на злих дітей різні кари, навіть кару смерті. "Проклят, хто зневажає свого батька й свою матір" (Втор. 27,16). "Хто проклинатиме свого батька або свою матір, того скарати смертю. Хто вдарить батька свого або матір, скарати його смертю" (Вих. 21,15-17). "Око, що глузує з батька й що ненці не кориться, - те око нехай виклюють ворони і пожеруть орлята. Хто обдирає батька або матір і каже: "Це не гріх", - той товариш розбишаки. Хто обдирає батька й проганяє матір, той син ганебний, безсоромний. Хто проклинає батька-матір, того свіча погасне у глухій пітьмі" (Прип. 19,26; 20,20; 28,24; 30,17).
Бог також карає непослушних і бунтівливих дітей. Прикладом є син Давида Авесалом. Він повстав проти власного батька і поплатився життям (пор. 2 Сам. 18,9-17).
Скільки дітей сьогодні по всьому світі бунтуються проти своїх батьків, проти дисципліни в родині і школі, проти авторитету держави і Церкви. Щораз більше весь світ охоплює загрозлива, сумна і трагічна проблема - проблема злочинності дітей та молоді. Над нею собі ломлять голови батьки і правдиві провідники держав, громад і церкви. Один американський чиновник сказав: "Ми робимо великі старання побороти рак або знайти лік на нього, на недуги серця, на дитячий параліч, але найбільша недуга-каліцтво нашого суспільства - злочинність молоді".
Наслідки цієї злочинності відчує на собі майже кожна людина, родина громада і народ. Молоді роки проведені у злочинах, негативно відбиваються найбільше на самій людині. Дозрівши вона починає поступово розуміти своє змарноване життя. Рано чи пізніше закони справедливості зв'яжуть їхні руки, а в’язниця перетвориться у довготривалий дім. Опісля, на все їх життя впаде клеймо злочинця.
Сповідь неповнолітнього в’язня
Один американський хлопець, засуджений до страти за свої злочини та вбивства, перед смертю так написав у в’язниці: «Змарновані дитячі літа, змарнована моя молодість і життя. Щойно тепер я бачу, що моє виховання нічого не дало мені ані в житті, ані на вічність. Чому мої батько і мати завчасно мене не перестерігали й не карали? На жаль, у молодості я не навчився того, що у подальшому житті таке необхідне, а саме: віри у Бога, дисципліни, пошани закону, любові до науки і праці, почуття відповідальності».
У народі існує приповідка, яка має біблійне коріння: «Що посієш, те й пожнеш». Всі ми, дорослі, є відповідальні за майбутнє нашого молодого покоління. Причиною всіх злочинів є моральний та духовний занепад суспільства.
3. Сім'я - це школа виховання
Сім’я – це найменша клітина суспільства. Вона є найпершою та найважливішою школою виховання для дитини. Саме у сім’ї їй дарується любов і затишок, закладаються фундаменти здорових християнських та моральних принципів на ціле життя. Тому міцна, насамперед, християнська сім’я – це благословення для Церкви та держави.
Для кожної дитини родинний дім є першою школою виховання. Там діти пізнають любов та турботу люблячих батьків, а також їхні настанови та розради. Виховання дітей можна порівняти до розсадника, де вирощують дерева або рослини, звідки їх згодом пересаджують вже сильних та підживлених. Батьківське виховання є неначе пташиним гніздом, де виростають та формуються діти.
Яка ціль сімейного виховання?
Сімейне виховання має єдину мету – формувати розум та волю до цілковитої моральної зрілості та самостійного життя. Найбільшу відповідальність за майбутнє своїх дітей несуть батьки та найближчі родичі. На кожному віковому етапі батько і мати повинні допомагати дитині розвиватися. Необхідно розвивати у дитини її моральні, духовні та фізичні якості.
Слід пам’ятати, що кожна дитина вже змалечку має егоїстичні схильності. Це явище спостерігають майже усі батьки: впертість, небажання поділитися, бунт, заздрість, непослух та інше. Потрібно терпеливо говорити та пояснювати чому так не можна або чому так є неправильно. Коли ситуація непоправна, слід застосувати і форми покарання, щоб виполоти бур’яни з її душі.
Природнім ліком є багатодітні сім’ї. Там ця “недуга” егоїзму лікується швидко. В таких родинах діти вчаться рахуватися з іншими, в них краще розвиваються такі риси характеру як жертовність, любов, послух та стриманість.
Необхідність формувати совість
Фахівці у сфері виховання зазначають, що 1/3 характеру дитини формується у віці від 3 до 10 років. Цей вік є періодом закладання основ. Присутність батьків та їх вплив на дітей є незамінні. Дуже важливим є формувати вже від дитинства совість дитини. А саме любов до Ісуса Христа, любов до правди, справедливості та відповідальності. Це основні речі, які так необхідні в житті кожної людини. Теперішнє суспільство є бідне на такі моральні та духовні чесноти. З цього починаються усі лиха!
Хто виховує дітей батьки чи ЗМІ?
Чоловікові потрібно формувати у дітях розум, характер і совість дитини. А матері – волю, тобто серце дитини: її почуття, жертовність, любов, прощення, покору, терпеливість…
Деякі батьки програли у боротьбі за правильне християнське виховання своїх дітей. Сьогодні великий вплив на молодь мають ЗМІ: телевізор, комп’ютерні ігри, телефони, Інтернет, планшети, кіно та часописи. Часті картини насилля, аморальності, жорстокості роблять наших дітей агресивними, цинічними, закритими. Комп’ютерні ігри втягують дітей у віртуальний світ, де вони є героями, а до реального життя – вони не адаптовані. Діти стають ігроманами. Їхня психіка порушується, а у душі утворюється вакуум – порожнеча. Тому молодь часто впадає у депресії або чинить самогубства.
Добре виховання – це найбільший скарб, який батько та мати повинні залишити в спадок своїм дітям. Бог не буде їх питати чи вони залишили дітям маєтки і дали вищу освіту, а спитає чи дали їм добре виховання? Чи навчили любити Бога і ближнього, шанувати Божий закон, ненавидіти гріх і вправлятися в чеснотах?
Душа дитини є немов зорана земля, що в неї засієш – до цього вона тягнуться. «Саме цей ніжний вік і потребує навчання Божої справи. В такий період швидко засвоюється, і як печатка на воску, карбується в душах дітей усе те, що вони чують. В цей час також формується і їхня схильність або до зла, або до доброчинності» (Св. Йоан Золотоустий).
Людину творять принципи
Часто постає запитання: Чому діти з благополучних сімей, де здавалось би батьки їм дали усе що необхідно, виросли і стали злочинцями, розпусниками, наркоманами, алкоголіками, шахраями тощо? А трапляється, що з неблагополучних сімей діти стали добрими та шанованими людьми. Чому так є? Усе залежить від того, які життєві принципи прийме людина. Якщо прийме добрі, Божі засади життя – це її тримає на дорозі добра. А якщо прийме погані засади – це її допровадить до моральної деградації, каліцтва або й смерті. Наприклад, хтось привчився брехати, красти, жити аморально, залежний від алкоголю чи наркотиків.
Добрі науки батьків та поради мудрих людей є на ціну золота. Це єдина наука, яка ніколи не забувається.
Без Ісуса виховання є неповне та крихке
У вихованні своїх дітей батьки є подібні до Євангелійних слуг в Кані Галилейській. Вони слухняно наповнили посудини водою, а Ісус на віру Богородиці зробив чудо (порів. Ів 2,1-12). Питанням виховання є співпраця з Божою ласкою. Потрібно зробити усе, що є можливим для батьків, а потім довіряти та молити Ісуса, щоб Він зробив чудо, щоб наші діти були добрими та святими.
Виховання без Ісуса - рано чи пізно зазнає краху або є поверхове. Моралізм та гуманність не дадуть сил дитині в боротьбі зі злом у собі та в світі; не відкривають двері для справжньої мети життя та пошуку щастя.
Сімейне виховання має стати для дітей у їх зрілому віці неначе духовним імунітетом. Приклад життя, науки батьків та добровільно прийняті здорові життєві засади мають допомогти їм боротися зі злом, яке є у суспільстві. Це дасть їм силу не впасти у вир гріховних пристрастей та не стати на дорогу злочинів.
Слід підкреслити, що виховання дітей – це святий обов’язок батька і матері, а не держави. Школа помагає батькам і доповнює домашнє виховання, але ніколи не замінить його. Те саме слід сказати і про Церкву. Християнські батьки мають виховувати своїх дітей більше для неба, ніж для справ світу.
4. Гріхи проти 4-ї Божої Заповіді
Гріхи дітей проти батьків
Холодність та байдужість до батьків; непослух батькам; грубу та нешанобливе ставлення до батьків; легковаження батьківським благословенням і молитвами; проклинання батьків; не молитися за живих або померлих батьків; залишення батьків без допомоги в нещасті, хворобах та старості; фальшива стидливість за простих і малограмотних батьків; підняття руки на батьків; батьковбивство і матеровбивство фізичне і моральне (коли діти засмучують батьків своїм аморальним життям, алкоголем, наркоманією, злочинністю тощо); відмова брати участь та в організації похорону батьків (останній борг перед батьками); порушення батьківського заповіту. Також тут відносить непослух та неповага до вчителів та непослух духовним наставникам.
Непослух батькам має свою конкретизацію:
а) коли діти приятелюють з особами, з якими батьки їм заборонили; коли дивляться неморальні фільми і мультики, читають розпусну літературу чи гуляють з друзями проти волі батьків (пор. Прип. 1,8-15);
б) коли діти не моляться, не читають Св. Письма, не ходять на Службу Божу та не приймають живого Ісуса в Євхаристії, хоч батьки спонукають їх до цього;
в) коли не хочуть вчитися, працювати, слухають нехристиянську музику, курять, випивають, крадуть гроші, обманюють їх, марнують час за Інтернетом чи телевізором, грають насильницькі комп’ютерні ігри, покидають батьківський дім проти їх волі, не повертаються додому вчасно тощо.
Гріхи родинні по відношенні до рідних
Забуття про дідуся і бабцю; неприязнь до рідного брати чи сестри; непошана до хресних батьків; не догляд за молодшими у сім'ї, а зі сторони молодших - непошана до старших; сварки за маєтки; ворожнеча і непрощення між рідними; презирливе ставлення до заблуканого брати чи сестри; не бажання допомогти у біді.
Гріхи батьків відносно своїх дітей
Порочний стан душі в момент зачаття (п'янство, наркотичні засоби або розпалення грішних пристрастей); не обережне ставлення матері до свого здоров'я під час вагітності; запобігання зачаттю дитини; планування аборту; відкладання хрещення дитини, особливо хворої; відмова від дитини після пологів по будь-яким причинам; відмова годувати дитину груддю (окрім причини хвороби); суворе ставлення або пещення дитини; не навчання дітей молитися і основних правд віри; розвивання в дітях гордості, слави і кар'єризму; любити одну дитину, нехтуючи іншою (робити різницю між дітьми); відсутність турботи про виховання цнотливості та тверезості у поведінці своїх дітей; вседозволеність; проклинання дітей; сварки та приниження один одного перед дітьми; поганий приклад або моральне розбещення дітей; постійні та настирливі втручання в життя дорослих дітей; утиснення пасинків, усиновлених або прийомних дітей; залишення без всякої допомоги незаконнороджених дітей; свідоме нанесення шкоди своїм дітям; холодне відношення і неопіка про своїх внуків; погане ставлення до своєї невістки або зятя.
