Усе про пристрасть гніву: причини, види, наслідки і як боротися

Гнів веде до деспотизму та агресії

Гнів вбиває почуття любові, поваги і дружби

Роздратованість та гнів є не тільки причиною конфліктів, але вони вбивають почуття любові, дружби та поваги. В момент гніву міняється відношення до людини. У цьому стані воно є в спотвореному вигляді. 

Більшість убивств, згідно статистики, стається в запалі сварок і бійок під впливом алкогольного сп'яніння. Через часті сварки і спори розпадаються сім'ї, втрачаються друзі, рідні не говорять роками часто за дурниці. 

Боже слово говорить: "Ненависть сварки роздуває" (Прип. 10,12). 

"Уся прикрість, і гнів, і лютість, і крик, і лайка зі злобою нехай будуть відкинуті вами. А ви один до одного бутьте ласкаві, співчутливі, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!" (Еф. 4,31-32).

Святий Василій Великий у своєму повчанні "Проти тих, хто гнівається" описує руйнівні наслідки пороку гніву: 

"Коли пристрасть гніву раз заволодіє душею, усунувши розум, тоді вона з людини робить тварину. Гнів не дозволяє їй залишитися собою, бо відбирає їй розум! Що отрута для вразливих на неї, - те гнів для гнівливих. Вони казяться, немов собаки, кидаються, наче скорпіони, кусаються як змії (...) У гніві язик не зважає на особи, уста безсоромні, руки хапливі. Образи, зневаги, прокльони, бійки й всякі інші провини, що їх годі перерахувати, - це наслідки гніву і пристрасті. (...) Через гнів гострять мечі, людська рука допускається убивства. Через нього брат не знає брата, батьки й діти забувають свою природу, бо ж розгнівані не знають себе самих, а слідом за тим - нікого зі своїх (...) Розгніваний не шанує ні сивого волосся, ні чесного життя, ні посвячення, ні отриманих ласк, ні жодного іншого достоїнства. Гнів - неначе якась короткотривала божевільність".

Причини гніву

Головними причинами гніву є самолюбство, завишена самооцінка, самовпевненість і зависть. Гарячковість, вибухливість може бути наслідком темпераменту характеру. Але все ж таки характер не може служити оправданням гніву.

"Лагідна відповідь гасить гнів, дражливе слово викликає лютощі" (Прип. 15,1)

Види гніву

1) гнів, який палає в середині: Це стан душі, коли людина втрачає внутрішній спокій, її опановують почуття злоби, образи і роздратування.

2) гнів, що виявляється у словах і вчинках: спалахи люті, сварки, грубість, навмисне приниження ближнього, нанесення йому образи, лихослів'я, конфліктність.

3) гнів, що горить тривалий час - злопам'ятність: Такий гнів дуже руйнує особу. Вона свідомо не хоче простити, горить жадобою помсти і ненависті.

Часто людина яка носить в серці непрощення і образу втрачає внутрішній спокій, не може спати, втачає апетит, планує помсту, думає тільки про свою біду. Стан гніву – тяжкий стрес. Тому вміння прощати ворогам і кривдникам приносить не тільки велику духовну користь, але психічне і фізичне здоров’я.

Гнів і молитва - це несумісні речі

Молитва до Бога є лицемірна та неприйнята, коли людина молиться зі злобою чи ненавистю у серці до іншої людини. Прощати - це вимога Божа: "Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат щось має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирися перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій" (Мт. 5,23-14). "Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших" (Мт. 6,14-15). 

Необхідно використати всі середники і шляхи для примирення. Як говорить ап. Павло: "Коли можливо, оскільки це від вас залежить, будьте з усіма людьми в мирі (...) Не дозвольте, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром" (Рм. 12,18;21). Якщо хтось ніяк не хоче примиритися, то хоча б ми зі своє сторони, маємо такій людині простити в своєму серці і не тримати на неї злоби. Ділом милосердя є також прощати, не чинити помсти та молитися за своїх ворогів. 

Не можна приступати до св. Причастя зі злобою гніву і непрощення у своєму серці. Таким чином, християнин причащався б негідно і собі на шкоду. Святий Іван Золотоустий говорить: "Вже заздалегідь говорю і взиваю сильним голосом: нехай той, хто має ворога, не приступає до священної трапези і не приймає Тіла Господнього... Хочеш приступити, примирися! І тоді приступай і доторкнися Святості... З одним нам тільки наказано бути у неприязні - з дияволом. З ним ніколи не примирюйся! А на брата ніколи не носи у серці злоби!" 

Плекання гніву внутрішньо деформує людину та веде її до злочинів

Найпершим таким прикладом не приборкання емоцій та гніву був Каїн. Він допустився вбивства свого рідного брата Авеля. Це було перше вбивство на землі. Причиною було самолюбство і зависть, бо Бог прийняв жертвоприношення дарів Авеля, а Каїна - не прийняв. Чому? Бо Каїн не приніс жертвоприношення Богові з чистого серця. Бачачи похмурі думки Каїна Господь йому сказав: "Коли чиниш добре, будь погідний, а коли ні - гріх на порозі чигає: він і так оволодів тобою, але мусиш над ним панувати" (Бут. 4,7). Слід зазначити: кожен гріх починається з прийняттям грішної думки. Так і Каїн засіяв у своєму серці зерна ненависті до свого брата, перестав боротися, "панувати" над гнівом і дійшов до вбивства. 

Ще один приклад, до чого може довести гнів, є батько святої мучениці Варвари Діоскор. Він був язичником. Коли йому померла жінка, то він всю свою увагу і любов зосередив на своїй єдиній дочці. Він її виховував, приховував від сторонніх очей, готуючи її до заміжжі з багатим і знатним чоловіком, наняв навіть вчителів для її освіти та виховання. Поступаючи так, батько думав, що він правдиво любить свою дочку. Але Варвара тайно прийняла християнську віру. Коли про це дізнався батько, то гніву його не було меж. Його відношення до дочки зовсім змінилося. Варвара втекла з дому і спаслася тоді лише Божим чудом. Знайшовши свою дочку, батько її дуже побив, морив голодом, а тоді видав начальникові міста на суд і тортури. Сам Діоскор був виконавцем судового вироку. Він відтяв їй мечем голову. Гнів Божий не забарився покарати Діоскора і начальника міста. Вони були поражені блискавкою. 

Гнів - деформує характер та плекає егоїзм

Як боротися з гнівом?

Пристрасть гніву, як і нечисті пристрасті, святі Отці порівнюють з вогнем, полум'ям і пожежею. Все починається від іскри, яка запалює полум'я. Розпалюючи в собі полум'я гніву людина відкривається духу гніву, який її поневолює. 

Преподобний Доротей наводить таку аналогію: "Хто розводить вогонь, той бере спочатку маленький вуглик: це слово брата, яке завдало образи. Ось це поки що тільки маленький вуглик, бо що таке слово брата твого? Якщо ти його перебореш, то ти погасиш вуглик. А якщо будеш думати: чому він мені це сказав, і я йому скажу це і це, і якби він не хотів ображати мене, він не сказав би цього, тому я обов'язково його ображу. Ось ти і підклав тріски або щось інше, подібно до того, хто розводить вогонь". 

1) З гнівом і роздратованістю потрібно боротися зразу, ще на початку, поки вони ще подібні до маленького вуглика. Необхідно вчитися не давати їм шансу розвинутися, а як тільки появляться, подавити їх в собі. Ісус говорить "відсікти" лихі думки, які нас спокушають. Коли ці емоції заполонять душу, тоді "пожежа" є неминуча. 

2) Оцінити наслідки свого гніву для себе і відносно других. Що ми втрачаємо? 

3) Почати молитися, призивати Боже ім'я. Читати Боже слово (Псалми). 

4) Допомагає переключитися на щось інше, наприклад, взятися до якоїсь роботи. Лінивство, пустота, бездіяльність - це як розсадник для всіх видів пристрастей. 

5) Помагає приборкати почуття гніву почуття гумору. 

6) Обминати гострі кути через які часто люди в сім'ях чи між знайомими сваряться. 

7) "Серйозні розмови" якщо їх все ж таки треба вирішувати, то слід вказувати на суть самої проблеми, а не переходити на особисті речі. 

8) З чого потрібно починати боротьбу з гнівом? Молитися за тих, на кого ми гніваємося. Євангеліє дає нам до цього прямі вказівки: "Любіть ворогів ващих і моліться за тих, що гонять вас" (Мт. 5,44) 

Існує також "справедливий гнів" - це ревність у захисті Божої честі чи спасіння душі. Такий справедливий гнів мав Христос, коли виганяв покупців з храму та картав фарисеїв. Мойсей, пророки і святі мали таку ревність за Бога і ненависть до зла. Такий гнів є плодом любові до Бога і ближнього, він не містить в собі ненависті і засліплення.