Ще на початку 19 століття європейці, які перебували в Африці дивились на чорношкірих з погордою. Багато з них навіть стверджували, що жителі цього континенту не мають душі. А тому вважали, що є марною справою звіщати їм Євангелію.
В тому часі один віруючий голандець в Південній Африці, який не розділяв цього погляду, читав Боже слово своїй родині і своїм чорношкірим робітникам. Одного дня він дійшов до притчі про митаря і фарисея (Лука 18, 9 - 14). Розпочав читати: "Два чоловіки прийшли в храм, щоб помолитись. Один був фарисей, а інший митар." Тут один з африканців, який вже довший час цікавився вірою в Христа, тихо прошепотів: "О, тепер я навчусь, як маю молитись".
Господар читав далі: "Боже, дякую, що я не такий як інші люди: розбійники, неправедні, чужоложники або як цей митар". Робітник тихо промовив: "Це не я. Я так молитись не можу. Я є гіршим від них всіх."
"Пощу двічі на тиждень, даю десятину зі всього прибутку." І в цих словах африканець не міг знайти себе. "Я цього не роблю. Таким способом не можу молитись! Що маю робити?"
Нарешті закінчилась "молитва" самоправедного фарисея. Розпочав молитись митар: "Боже, милостивий, будь мені грішному!" Робітник завмер. "Це я! Це моя молитва!" Цією простою молитвою він був зворушений і голосно закричав: "Це я! І це є моя молитва!" А потім згадуючи свої гріхи бив себе в груди і з глибини душі взивав: "Так, Боже, будь милостивий мені грішному!"
І з ним сталось те, що і з митарем - "цей повернувся до свого дому виправданий, а не той."
Людина, яка має щире серце і є правдива перед Богом отримає прощення гріхів через покаяння. Навіть якщо вона живе далеко від цивілізації і всіх її "благ". Ісус прийшов спасти саме таких людей - простих і щирих.
