Знайомий монах розповідав, як одного разу його підвозив до монастиря молодий хлопець, якого він давно знає. Коли вони приїхали, то пасажир запропонував водію зайти, щоб пригостити його чаєм. Той почав відмовлятись, потім сказав, що зайде лише для того, щоб отримати благословення. Тоді монах запропонував хлопцеві: "А може залишишся тут з нами?" У відповідь почув: "Я ще хочу пожити!"
На цьому випадку дуже добре видно наш егоїзм, нашу прив'язаність до своїх планів і бажань. Іншими словами можна сказати так: "я ще не наївся гріха." Людина бачить свою слабкість, бачить те, що вижити у цьому світі є важко, але вперто стоїть на своєму. Ясно, що не всі можуть йти в монастир, має бути покликання від Бога, але коли Ісус зустрічається з нашим небажанням і спротивом, то що Він може зробити?
Людина розуміє, що вона є грішна, що кожного дня падає, але чомусь не хоче тікати від цього. Для неї цей світ є прекрасним, хоча вона знає, що любов до нього її вбиває. Риба не може прожити без води, але коли ця вода є отруєна, то і тварина помирає.
Питання не в тому, що той хлопчина не бажав служити Богу в монастирі, а в тому, що він вважає, що це не є життям. Так, і тим, які живуть у світі, і тим, які є в монастирі потрібно боротись з гріхом. Але, коли навколо тебе лише гріх, коли тебе постійно змушують до гріха, то тоді є набагато важче. Світ закликає: "живи так, щоб потім не жаліти!" а про те, що потім людина у вічності буде шкодувати за промайноване життя, за втрачену можливість спастись, яку їй давав Господь, світ мовчить.
Ісус сказав, що світ Його ненавидить і " пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя житейська, не від Отця, а від світу". Ми всі змушені жити в світі, але Бог закликає нас зберігати Його слово і Його заповіді, щоб не дати обдурити себе марнотою.
Ми повинні прожити це життя так, щоб ніколи про це не жаліти, тобто прожити його з Христом. А Він попереджає: "Не любіть світу, ні того, що у світі" 1 Ів. 2,15.
Питання є в тому, що людина уявляє собі під виразом "ще хочу пожити"? Жити для чого? Для гріха чи для Бога?
