Усі чесноти поділяються на дві групи:
Божі чесноти
1. Віра
2. Надія
3. Любов
Моральні чесноти
1. Мудрість
2. Справедливість
3. Мужність
4. Поміркованість
За своїм походженням чесноти поділяються на вроджені або набуті. Вроджені чесноти – це ті чесноти, які людина отримала від свого народження. Наприклад, хтось з природи є лагідний чи працьовитий.
Набуті чесноти - це ті, які християнин здобуває завдяки природним силам волі та дії Божої ласки. Наприклад, людина з природи є запальна, гнівлива, але через самозречення, працю над собою і співпрацю з Божою ласкою здобула чесноту терпеливості і покори. Всі набуті чесноти є або інтелектуальні (тобто розумового порядку) або моральні (тобто порядку волі).
Чесноту можна набути або примножити лише шляхом непохитної боротьби і праці над собою, ревністю за Бога та витривалістю. Чому здобути чесноти є не так просто? На заваді духовному росту в чеснотах стоять внутрішні перешкоди (злі пристрасті, такі як: гнівливість, гордість, лінивство, цікавість, …) та зовнішні перешкоди (погорда й переслідування з боку людей, дія духа світу та спокуси диявола).
Човен, який пливе по ріці за швидкою течією, якщо веслярі перестануть веслувати, може легко розбитися. Якщо ж вони хочуть доплисти човном до мети проти течії, то мусять сильно трудитися. Так відбувається і з людиною. Варто лише зіслатися на слабкість своєї природи, як уже понесе вона на вічну погибель. Якщо ж людина хоче плисти проти течії пристрастей, проти принад цього світу й диявольських спокус, щоб дістатися до пристані вічного щастя, мусить докласти великих зусиль і вести тяжку боротьбу. Дорога чесноти не збігає вниз, а йде під гору. Тому Христос навчає: «Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять» (Мт. 7, 14). Слід пам’ятати, що чесноти здобуваються через витривале покаяння та молитву.
Найбільші перепони доводиться долати спочатку, пізніше усе йтиме легше. Кожний початок важкий! Ось будівництво дороги вимагає багато праці, але коли дорога вже готова, то як легко по ній їздити. Наша людська природа не хоче боротися та зрікатися, часто знеохочується тощо. Чеснота й терпеливість - дві невіддільні речі. Той, хто боїться терпінь, самозречення, упокорень, невдачі переслідувань, ніколи не буде чеснотливим.
«Чеснота, якої Бог вимагає, це добре застосування Божих дарів за Божою заповіддю» (св. Василій Великий, Шир. Прав. 2).
«Не на те треба дивитися, що чеснота важка, а на те, що завдяки їй можна удосконалитися, а якщо докладемо старання, то все буде для нас і легке, й вигідне» (св. Іван Зол. Бесіда 12; до Рим. 6, 19).
«Чеснота підносить нас до тієї дивної первісної краси, яку мала людина, будучи створеною за образом і подобою Божою» (св. Іван Зол. Бес. 61, на Бут. 37, 2). Ніщо так не допомагає дотриманню чесноти, як часта розмова з Богом, постійна подяка і прослава Бога.
Після смерті отримує нагороду лише досконала чеснота - така, якої дотримується праведник з огляду на Бога. Тут ситуація така ж, як із добрими вчинками, які лише тоді заслуговують на вічну винагороду, коли людина робить їх у стані Божої ласки. Той, хто не злучений з Христом, як гілка з виноградиною, не може принести плодів на вічне життя (Ів. 15, 4). Лише вчинки, «сповнені в Бозі», заслуговують на небо (Триденський Собор 6, гл. 16). Чеснота, яку людина має і виконує в стані ласки, зветься досконалою чеснотою.
Хто є чеснотливою людиною? Той, хто добровільно чинить добро.
Чесноти – це найбільше багатство віруючої людини. Про це часто наголошували святі.
«Правдиве багатство творять не дочасні добра, а чесноти. Чесноти роблять нас подібними до Бога» (Св. Бернард).
«Справжньою і найдосконалішою красою є чесноти» (Св. Августин).
«Коли маєш красу душі, то частина її світла відіб’ється і на твоїй зовнішності» (Св. Єфрем).
Ось мета чеснотливого життя: «Ми повинні прагнути наслідувати чесноти нашого Небесного Отця, щоб стати справжніми дітьми Бога» (Св. Григорій Назіянський).
Духовний ріст вимагає праці над собою
З природи всі люди є грішні, і навіть, якщо мають якусь вроджену чесноту, то в чомусь іншому мусять працювати над собою. Коли ми усвідомлюємо якусь свою злу схильність, признаємо її що це погано, каємося за це і просимо Бога звільнити нас від цього, то Він нас вислуховує. Але іноді, на деякий час,Господь залишає нам цю погану рису для нашого ж добра, щоб ми не стали гордими і, як діти, потребували Його допомоги, вчилися залежності та довіри до Нього. Тоді наші злі схильності стають нашим хрестом, який ми маємо терпеливо нести, однак не перестаючи з ними боротися. Цим виявляємо нашу любов до Бога.
Важливим для духовного росту є навчитися за все Богу дякувати і не заздрити іншим. Наприклад, хтось має добру пам’ять, але одночасно пам’ятає всілякі дурниці. А хтось забудько, але це охороняє його від шкідливих інформацій. Хтось сміливий, але покладається на власні сили, а хтось боязкий, але тим більше шукає допомоги в Бога. Хтось добре вчиться чи має якісь таланти, але одночасно має небезпеку впасти в гордість і зловжити своїми дарами проти Бога. Скільки співаків, акторів, лікарів, політиків та вчених людей служать своїми талантами не Богу, а гріху і дияволу!
