Божі чесноти розуміємо як Божий дар, як здібність, яку необхідно розвивати. Тому їх відносять до надприродних чеснот, які є дані Богом і підтримують в людині Боже життя. Їх можемо порівняти до чистого пшеничного зерна. Коли його візьмемо в наші долоні, то збагнемо, що це зерно має у собі життя, але воно є у стані спокою та сну. І лише тоді,коли з’являться відповідні сприятливі умови – тепло, світло і волога,воно проростає та приносить плід.
Віра – спрямовує нас до Бога; дає нам переконання про Його існування і правдивість Божого Об’явлення. Вона просвітлює розум людини.
Надія – побуджує надію отримати від Бога після смерті щасливе життя у небі та наповнення Його обітниць вже тут на землі. Вона спрямовує волю людини до надприродної мети – осягнути Боже Царство. Надія – це глибоке уповання на Бога.
Любов – єднає душу людини з Богом; дає силу за ради Ісуса йти на найбільші жертви, і навіть смерть; дає мотивацію зберігати Божі заповіді та Боже слово.
Найбільшою з цих чеснот є любов. Вона єднає нас із Богом - Найвищим Добром, і сприяє тому, щоб ми любили Його цілим серцем і душею, як гідного любові і поклоніння – нашого Творця і Бога. Любов формує наше відношення до Бога.
Тут, на землі, любов завжди включає дві інші Божі чесноти: віру й надію, бо без любові віра й надія мертві, вони залишаються недосконалими, без плоду. Згідно апостола Павла, віра не є повною, якщо не включає любов і дію: «віра, чинна любов'ю» (Гал. 5, 6). Так само й надія не є повною, якщо вона не дає нам передчуття небесного щастя через посідання освячуючої ласки і любові. Св. Павло каже: «Тепер же зостаються: віра, надія, любов - цих троє; але найбільша з них - любов» (1 Кор. 13, 13).
Спасіння і Божі чесноти
Божі чесноти – віра, надія і любов, які творять основу християнського життя, випливають із навчань святого ап. Павла.
"Маємо в пам’яті безперестанку діло вашої віри, труд вашої любові та терпеливість вашої надії на Господа нашого Ісуса Христа перед Богом і Отцем нашим" (1 Сол. 1,3).
"Ми ж, які належимо дневі, будьмо тверезі, надягнувши броню віри та любові й шолом надії на спасіння" (1 Сол. 5,8).
"Оправдані ж вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми вірою одержали доступ до тієї ласки, що в ній стоїмо і хвалимося надією на славу Божу. Та й не тільки це, але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, терпеливість - досвід, а досвід - надію" (Рм. 5,1-5).
"Приступаймо з щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавої совісті і омивши тіло чистою водою. Держімо непохитне визнання надії, бо Той, Хто обіцяв, вірний. І зважаймо один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих" (Євр. 10,22-24).
"Ви через Нього віруєте в Бога, який воскресив Його з мертвих і прославив, щоб ваша віра і надія була на Бога" (І Пт. 1,21).
Згідно Божого Слова без чеснот віри, надії і любові людина не може бути спасенна та здобути християнську досконалість.
"Хто увірує і охреститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений" (Мр. 16,16).
"Ми надією спаслися. Коли ж хтось бачить те, чого надіється, то це не є вже надія; бо що хтось бачить, хіба того надіється? Як же ми сподіваємося, чого не бачимо, очікуємо його витривало" (Рм. 8,24-25).
"Як би я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любові, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Як би я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любові, я був би - ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любові, то я не мав би жадної користі. Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає" (І Кор. 13,1-8).
