Що таке віра?
Віра – це вільна згода людини прийняти за правду те, що Бог нам об'явив. А повне і остаточне об’явлення Бог здійснив нам через Ісуса Христа. Також: «Віра є запорукою того, чого сподіваємося» (Євр. 11,1). Як телескоп дає можливість відкрити у космосі дуже далекі небесні тіла, невидимі для неозброєного ока, так і віра, дає нам заглянути у духовний, надприродній світ.
Віра християнина має бути правдивою та біблійною. Вона основується на Божому слові та правовірному вченні Христової Церкви. В усій історії християнства можна прослідкувати безнастанну боротьба добрих пастирів за чистоту віри, яку як зі зовні так із середини Церкви, різні сили намагалися спотворити і зруйнувати єретичними науками. Церква прийняла спадщину віри від самих апостолів та їх учнів. Правди віри, враховуючи розвиток технології, науки та культури, не можуть підлягати змінам чи еволюції. Християнська віра є незмінна!
Два виміри віри
1. Віра природна або людська
2. Віра як дар Божий
Людська віра спирається на людське свідчення: історія опирається на письмові, усні чи археологічні свідчення. Ми віримо на слова дослідників і очевидців, що існують, наприклад, на північному полюсі білі ведмеді, в океанах великі кити, а у саванах слони. Свідчення людей береться до уваги у судовій практиці.
Чеснота віри в Бога також опирається на Боже об'явлення, на авторитет самого Бога, на свідчення євангелистів та апостолів.
Однак, людська віра, як існуючий в нас нахил сприймати свідчення, є одним із джерел дослідження правди. Водночас вона є дуже доброю диспозицією до віри в Бога, бо, як каже св. Іван «Коли приймаємо свідоцтво людське, то свідоцтво Боже більше» (1 Ів. 5, 9).
Віра як Божий дар є божественного походження. Вона є Божою чеснотою, що під впливом свобідної волі та Божої ласки схиляє наш розум визнати за правду те, що Бог об'явив, задля Божого авторитету. Дар віри людина отримує у Хрещенні.
Св. Павло підкреслює в посланні до Ефесян (2, 8-10): «Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий». Воно не від вчинків, щоб ніхто не міг хвалитися (пор. 2 Кор. 12,7-1).
Чому для християнина є потрібна чеснота віри?
1) Віра є необхідною умовою для спасіння та вічного життя: "Хто увірує і охреститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений" (Мр. 16,16). Для прийняття Хрещення дорослим є потрібно вже знати основи християнського навчання та мати спасительну віру в Ісуса. Щодо хрещення малих дітей, то віру за них визнають хресні батьки.
Ісус Христос вказує у розмові з Никодимом на шлях до вічного життя через віру: «Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, - так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним» (Ів. З, 14—15).
2) Віра як Божий наказ - вірити у Христа та прийняти Євангеліє. Апостол Іван говорить: «А ось його заповідь: Вірувати в ім'я його Сина Ісуса Христа й любити один одного, як він дав був нам заповідь» (1 Ів. 3, 23). Сам Ісус навчає: «Хто б соромився мене та моєї науки, того й Син Чоловічий буде соромитися, коли прийде у славі своїй і Отця, і святих ангелів» (Лк. 9, 26).
3) Віра надає вічну вартість нашим добрим вчинкам. Як дерево без кореня не може дати плоду, так само людина без віри не може робити добрих вчинків, які б мали вартість для неба.
4) Віра також стримує нас від гріха в час спокуси. Пригадаймо про історію праведного Йосифа у Єгипті, де він втікав від спокусливої жінки Потіфара (пор. Бут. 39,7-12). Св. Павло каже, що щитом віри можемо відкинути всі пекельні стріли диявола: «А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого» (Еф. 6, 16).
5) Відповідно до ступеня віри людина отримує від Бога різні ласки і дари. Це має важливе значення у молитві. Пресвята Богородиця є для нас прикладом глибокої віри, тому її заступництво перед Богом є дуже велике для християн. Також святі через дар непохитної віри, отримували від Бога різні духовні дари та навіть силу творити чуда. Сам Ісус часто запитував людей, які просили в Нього допомоги, про їх віру. Сліпця, Він запитав: «Віриш у Сина Людського?». Батька біснуватого хлопця Ісус запитав: «А ти віриш, що я це можу зробити?».І батько відповів: «Вірую, Господи, допоможи моєму невірству».
6) Віра є необхідна, щоб гідно приймати Святі Таїнства та молитися до Бога. Для прикладу, наші молитовні моделі молитви «Єдності та сили» та «Пророча молитва», є основані на живій вірі у Божу всемогутність. Кожна молитва, в якій просимо у вірі та не сумніваємося, буде вислухана. Але тут є одна умова – бути з’єднаним з Христом!
7) Віра – це умова, щоб подобатися Богу. "Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим , які Його шукають" (Євр. 11,6).
Самої віри недостатньо для спасіння, треба також жити згідно християнської віри таїївизнавати.
Послух віри
У Старому Завіті означенням віри був послух Богові. Можемо пригадати послух віри Авраама, який вийти з Ур краю, щоб прийняти землю, яку йому приготував Господь. Практично для нього це означало йти на віру, довіритись у всьому на Бога. Потім Бог його випробовував, щоб він приніс у жертву свого єдиного обіцяного сина Ісаака. Авраама звуть батьком віри!
Іншим яскравим прикладом є послух віри пророка Іллі, який боровся проти ідолопоклонства та відступництва царя і народу. Особливим моментом є боротьба на горі Кармель. Також про послух віри читаємо у книзі пророка Єремії. Він пророкував народу і царю те, що Бог йому сказав. За це важко терпів і пішов у вавилонське вигнання.
У Новому Завіті прикладом віри є Мати Божа. Вона повірила словам ангела, що стане Матір’ю Господа через дію Святого Духа: «Ось я раба Господня! Нехай зі мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38). Глибока віра Богородиці була присутня на протязі цілого її земного життя.
У щоденному житті кожен християнин має вчитися жити з віри. Цього людина не навчиться за один день чи за місяць, це приходить з досвіду – досвіду власного та других.
Віра і добрі діла
«Як тіло без душі мертве, так само й віра - без діл мертва» (Як. 2. 26). Віра без учинків, як дерево без плодів, як криниця без води, як лампочка без електрики, як поле без зерна. «Той, хто справді вірить, але не робить добрих учинків, подібний до нерозумних дів, що не мали в лампах оливи» (св. Григорій Великий). Добрі вчинки, котрі заслуговують на вічне життя, може робити лише той, хто має Божу любов та освячуючу ласку. Звідси випливає, що лише віра, поєднана з Божою любов'ю, веде до неба. Тому св. Павло говорить: «Якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любові, я був би- ніщо» (1 Кор. 13, 2). Отже, той, хто вірить, але не має Божої любові, буде засуджений. Бо й диявол вірить у Бога, але йому не кориться.
«Віра, яку не практикують, швидко гине» (св. Амвросій). Оскільки людина складається з душі й тіла, вона має віддавати Богові честь не лише внутрішньо, а й виявляти це на зовні. Сама природа спонукає нас виявляти назовні те, що відчуваємо всередині. Тим людям, які не визнавали відкрито своєї віри, скаже Господь у день суду: «Істинно, кажу вам: Я вас не знаю» (Мт. 25, 12).
Св. Василій Великий пише: «Закликаємо вас, щоб ви над усе пам'ятали про віру Отців (…). Ви ж знаєте, що ані саме в собі добре життя без світла віри в Бога не приносить користі, ані правдиве визнання віри без добрих діл не може доручити нас Господеві. Отже, треба з'єднати обидва, щоб віддана Богові людина була досконалою, а наше життя не кульгало через недостачу одного з них. Бо віра, що рятує нас, як мовить апостол, є тим, що діє через любов» (Лист 295).
Як виявляємо на зовні нашу віру? Ми її виявляємо молитвою, участю в недільних та святкових Богослужіннях, знаком святого хреста, постом, моральною поведінкою, носінням хрестика або медальйона на своїх грудях, коли обороняємо християнські і моральні цінності тощо.
Наша віра мусить бути живою, тобто вона повинна приносити добрі вчинки. Христос каже: «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! - ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі» (Мт. 7, 21). Отож, що є ознакою християнина? - Віра, що діє через любов.
Кожне Боже слово є правдиве
«Не можна сумніватися в тому, що сказав Господь, але треба пересвідчитися, що кожне Боже слово правдиве й можливе, хоч би природа цьому суперечила. Бо в цьому полягає боротьба віри. Як і Авраам, «не захитавшись вірою, не зважав на своє вже примерле тіло (…) і на завмерле лоно Сари. Перед Божою обітницею він не піддався зневірі, навпаки ж - скріпився вірою і, воздавши хвалу Богові, зовсім був певний, що він обіцяне спроможне виконати. Тому і пораховано йому це за оправдання» (Рим. 4, 19-22). (... ) Тому не можна спиратися на свої міркування для заперечення того, що говорить Господь, бо треба знати, що на віру більше заслуговують висловлювання Господа, ніж наші особисті пересвідчення», - навчає св. Василій Великий (Лист 295).
Що є ознакою віри? – «Певне і сильне пересвідчення у правдивості Божих слів, яке не може порушити ніяка думка - ані введена природною необхідністю, ані прикрита покривкою побожності. А ознакою віруючого є бути утвердженим у тому переконанні силою Божих слів і не відважитися що-небудь відкинути чи додати» (Св. Василій Великий, Моральні Правила 80,22).
У що ми, як християни, віримо?
Ми віримо в об'явлені Богом правди або догми віри: в те, що наш розум не в силі відкрити. Всі ці правди стосуються Триєдиного Бога – Отця, Сина і Святого Духа та нашого спасіння.
Стисле визнання і формуляція християнських правд віри є виражена у «Символі віри». Символ віри коротко містить усе, що кожний християнин-католик повинен знати і в що вірити. Існує кілька символів віри, які використовує Христова Церква: Апостольський Символ віри та Нікейсько-константинопольський Символ віри. Вони відрізняються тільки повнотою висловів, однак всі однакові за своєю суттю. У нашому візантійському обряді вживається Нікейсько-константинопольський Символ віри, який рецитується завжди при Таїнстві Хрещення та Святій Літургії.
Для навчання Божого народу катехизму (християнського вчення) після Триденського собору було укладено «Шість правд віри», які виражають саму суть християнської доктрини.
1. Є один Бог, що все сотворив і всім управляє.
2. Бог є справедливий Суддя, який за добро нагороджує, а за зло карає.
3. Є три Божі особи: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. Це Пресвята Тройця.
4. Друга Божа особа, Божий Син, став людиною і помер на хресті задля нашого спасіння.
5. Людська душа є безсмертна.
6. Божа ласка для спасіння є конче потрібна.
Бог вимагає, щоб християни визнавали віру назовні
Про це говорить сам Ісус: «Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним» (Мт. 10, 32-33; пор.: Лк. 9, 26; 12, 8-9).
Так само навчає св. Павло: «Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся, бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння» (Рим. 10, 9-10).
І це цілком слушно, бо, не визнаючи своєї віри, ти: ризикуєш її втратити; ображаєш Бога, бо більше боїшся насмішок людей, ніж Бога; показуєш своє боягузтво і лінощі; стаєш негідним членом Христової Церкви; ти подібний до вояка, який замість боронити свою державу - втікає з поля битви.
На іншому місці Ісус каже: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 16).
Словами і вчинками ми повинні давати добрий приклад віруючим та невіруючим. Явним визнанням віри ми допомагаємо ближнім стати ближче до Бога, щоб вони краще пізнали Його. Про автентичність християнського віри та життя св. Григорій Великий каже: «Віра є правдивою лише тоді, коли не суперечить вчинками в тому, що визнаємо словами».
Нагорода за чесноту віри
Найбільшу нагороду за глибоку віру отримують ісповідники та мученика за Христа. Ось, що говорить Боже слово про ісповідників віри:
«Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика в небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами» (Мт. 5, 11-12).
Мученик проявляє найвищий ступінь любові до Бога, бо жертвує не тільки дочасними благами, але й власним життям. Без сумніву, мученики отримають вічне щастя в небі та вінець слави. Христос сказав: «Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде» (Мт. 10, 39).
Треба, однак, пам'ятати, що не годиться навмисне шукати чи провокувати явних переслідувань або мучеництва. Ісус Христос дозволив уникати прямих переслідувань: «А як будуть вас переслідувати в тому місті, тікайте в інше» (Мт. 10, 23). Однак, якщо Бог допустить ситуацію страждати за Ісуса і Євангеліє, то Він дасть на цей час і Свою особливу ласку.
Лише душпастирям не можна тікати тоді, коли їхня присутність конче необхідна для добра вірних. Коли надходить вовк, втікає наймит, але ніколи не тікає добрий пастир (пор. Ів. 10, 12).
Віра є основою духовного життя
Духовне життя християнина - це наче величезний будинок, фундаментом якого є віра. І чим глибший фундамент, тим вищий можна збудувати будинок. Тому дуже важливо є зміцнити віру Божого люду, насамперед монахів і священиків, щоб на цій міцній основі можна було будувати святиню християнської досконалості.
Коріння рослин чи дерев шукає у ґрунті поживи для свого життя і росту. Якщо коріння довге та розлоге, воно дає міцність та статичність. Віра християнина, яка глибоко закорінена у Бозі, витримує усі духовні бурі. Святі Таїнства і Боже слово є тою життєдайною поживою для віри.
Віра дає духовне пізнання
У нас є потрійне пізнання: чуттєве пізнання, яке здобуваємо усіма чотирма органами чуттів (очі, нюх, слух та дотик); раціональне пізнання, яке здобуваємо розумом; духовне або надприродне пізнання, яке здобуваємо вірою. Останнє з цих пізнань є набагато вище за два попередні.
Віра через Боже Слово і вчення Христової Церкви збільшує наше пізнання про Бога, людину світ і Божі речі. Вона дає духовне розпізнання добра і зла. Віра є світлом для нашого розуму.
Віра показує, що Бог зробив для нас
Віра показує нам, що Бог зробив для нас і що Він постійно робить; як Він живе і діє у нашій душі, щоб її освятити. «...Вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й звершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу» (Євр. 12, 2), - ми надихаємося терпеливо і з любові до Нього нести свій хрест.
Євангелист Іван свідчить: «Бо Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. 3, 16). У світлі віри ми пізнаємо таїнство нашого спасіння Христі Ісусі.
Віра вказує нам на вічну нагороду
Віра тримає перед нашими очима вічну нагороду, яка дається як рясний плід за кожне терпіння, жертву та боротьбу: «Бо те, що одну мить триває, -наше легке горе - готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави» (2 Кор. 4, 17). Тоді зі св. Павлом скажімо: «Гадаю бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з'явитися» (Рим. 8, 18). Ми радіємо так, як він, навіть у труднощах. «Та й не тільки це, але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, терпеливість - досвід, а досвід - надію. Надія жне засоромить, бо любов Бога влита в наші серця Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5, 3-5).
Віра нагадує нам, що Бог - наша сила
І хоч часом ми відчуваємо нашу неміч, віра нагадує нам, що Сам Бог є нашою силою і нашою опорою: ми не маємо чого боятися, хоч світ і диявол об'єднують свої сили проти нас. «Бо все, що народжується від Бога, перемагає світ. І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша. А хто перемагає світ, як не той, хто вірує, що Ісус- Син Божий?» (1Ів. 5, 4).
Це ж найбільш очевидно, що власне Святий Дух дав відвагу апостолам. Озброєні Божою силою, ті, що перед тим були боязкими й немічними, вони відважно йшли на бичування, ув'язнення і навіть на смерть, радісно приймали терпіння в ім'я Ісуса. «Вийшли апостоли з синедріону, раді, що удостоїлись перенести зневагу за ім'я Ісуса» (Ді. 5, 41).
Віра - джерело духовної підтримки
Віра є джерелом підтримки не лише в час біди і приниження, а й тоді, коли втратимо своїх найближчих. Ми не з тих, що сумують без надії. Ми знаємо, що смерть є лише сном – переходом до вічності, після якого йде воскресіння, і що через смерть ми тільки змінюємо дочасний дім на вічну оселю.
Наша найбільша втіха - це наука про спільноту святих. Очікуємо дня, коли будемо злучені з тими, що відійшли з цього світу примирені з Богом. Ми зв'язані з ними уже тепер у тісній злуці в Христі Ісусі. Ми молимося, щоб час їхнього випробування та очищення був скорочений та, щоб пришвидшилося їхнє входження до неба. Вони, у свою чергу, тепер певні свого спасіння, гаряче моляться, щоб одного дня злучитися з нами.
Мотиви для християнської віри
«До пізнання правдивої віри людей спонукають по-різному. Одних спонукає передовсім відвага мучеників, інших - чудеса, ще інших - кара, яка наздоганяє гонителів Церкви» (св. Августин).
1. Божий авторитет. Головною спонукою віри є для нас передовсім Божа правдомовність. Ми віримо в об'явлені Богом правди тому, що знаємо, що Бог є правдивий, правдомовний і не може ніколи помилитися ані говорити неправди. Та перш ніж вірити в якусь правду, мусимо спочатку переконатися, що вона справді об'явлена Богом. Так робить кожна розумна людина. Тому події, завдяки яким Бог підтверджує, що Він справді говорить, є для нас найважливішою спонукою віри. Святе Письмо є для Церкви словом живого Бога.
2. Пророцтва. Пророцтво - це наповнення докладно означених таких майбутніх подій, яких не може знати жодне створіння, тільки сам Бог. Пророцтво мусить бути передовсім чітким та означеним, щоб було виключене його двояке тлумачення та розуміння.
Божі пророцтва у своїй суті не можуть суперечити ні Божому слову, ані святості Бога. Апостол Павло дає характеристику дару пророцтва: «Хто ж пророкує, той говорить людям: на повчання, попередження, розраду» (1 Кор. 14, 3). Пророків не вибирають люди і не наставляє Церква, але їх обирає сам Бог.
Диявол мавпує дар пророцтва через практики віщування та маніпуляції півправдами. Тому поруч Божих пророків існують завжди фальшиві пророки, які ведуть людей до вічної погибелі.
До пророцтв не належать прогнози погоди чи передбачення затемнень Сонця або Місяця, бо це доводиться наукою, а також передбачення війни тощо, бо всі ці речі можна передбачити, виходячи з існуючих причин. Зате пророцтвом є передбачення подій, що залежать від волі людини, бо такі речі може знати наперед лише Бог. (Увага! Диявол не знає майбутнього). Таким пророцтвом було, наприклад, передбачення упадку апостола Петра (Мт. 13, 31). Пророцтвом також є провіщення таких речей, які Бог заряджає згідно своєї волі, як-от зруйнування Єрусалиму, різні катаклізми, війни та голод, які будуть при кінці світу, масова апостазія в Церкві, чіпізація тощо.
У Старому Заповіті Бог дав дуже багато пророцтв про майбутнього Спасителя (понад 200): про його народження, страждання, смерть і воскресіння. Через Ноя Бог дав пророцтво людям про близький потоп, щоб спонукати їх виправитися.
Пророцтва проголошують вибрані Божі люди. Лише у деяких випадках Бог одноразово використовує навіть грішних або невірних людей для добра інших. Існує різниця між бути пророком і пророкувати. Пророк стоїть за словами пророцтва, а сказати пророцтво можуть і малі діти. Цареві Валтасарові Бог оголосив загибель через появу таємничої руки, що писала на стіні (Дан. 5). Поганському цареві і народові моаветян Бог оголосив прихід Спасителя через Валаама (Вих. 24).Однак, переважно Бог вибирає на пророків душі вибраних осіб, людей глибокої віри, послуху і покори. Вони дізнаються про майбутні події або через внутрішнє просвітлення, або через видіння, або через ангелів.
3. Чуда. Чудо є надзвичайне явище, яке не може здійснити ані природа, ані людина, ані мудрість цілого світу. Тут уже мусить бути задіяна Божа всемогутність. Часто праведні і святі були інструментами Божої всемогутності. Вони творили чуда не у своїй силі та від свого імені, але Бог, на їх віру і молитви діяв через них.
Існують правдиві чуда та удавані чуда. Тільки Бог робить правдиві чуда адже Він є Всемогутній Творець! Ці чуда Господь робить з наступних причин:
1) щоб об'явити свою доброту і справедливість. Такими чудами були: перехід через Червоне Моря, розділення хвиль Йордану, манна і чудесне джерело в пустелі, врятування трьох юнаків із розпеченої печі, далі єгипетські кари, врешті, несподівана смерть Ананії і Сафіри.
2) щоб показати, що хтось є Божим посланцем і його слова правдиві. Посилаючи Мойсея до Фараона, Бог дає йому одночасно владу робити чуда. Чуда творили у Старому завіті пророки, Ісус Христос та апостоли у Новому завіті. Христос часто посилається на свої чуда, щоб довести своє Божество і Божу силу (Мт. 11, 4-5; Ів. 10, 37). Численні чуда апостолів, якими Бог стверджував їхні слова (Мр. 16, 20), спонукали поган до прийняття християнської віри. Святого апостола Павла спонукало до віри чудо в дорозі до Дамаска, а цісаря Константина - ясний хрест на небі.
3) щоб ствердити святість якоїсь померлої святої людини. Такі чуда діялися при гробі Єлисея (2 Цар. 13), при тілах померлих Божих угодників (на їхніх гробах або після згадування їхніх імен в молитві). Без доведених чудес Церква ніколи не оголошує блаженними або святими (вони мусять мати бодай два чуда, що сталися після їх смерті).
У Старому Заповіті святі творили більше чудес за життя, менше - після смерті; у Новому Заповіті менше творять за життя, а більше - після смерті.
Удаване чудо - це незвичайне явище, яке диявол так вміло викликає з допомогою природних та окультних сил, щоб ввести людину в обман. Такі чуда діються через практики чародійства та магії. Удавані чуда, викликані з допомогою злого духа, робили єгипетські чарівники, наслідуючи чуда Мойсея (Вих.7, 11), відтак Симон маг (Ді. 8, 9). Антихрист теж робитиме удавані чуда (2 Сол. 2, 1).
4. Відвага мучеників. Великий вплив на поганський світ мали страждання, відвага та свідчення мучеників. Про це читаємо часто у житті святих.
Як потрібно плекати чесноту віри?
1. Віра черпає свою силу з молитви. Кожна молитва, зрештою, це і є вправляння у чесноті віри, що Бог мене чує і бачить. Вірою християнин з’єднується з Богом, проживає таїнство віри!
2. За ласку міцної віри і витривалість у ній слід просити у Господа. Апостоли просили Ісус: «Господи, додай нам віри»;
3. Віра зростає через читання Божого Слова і доброї християнської літератури;
4. Підтримує нашу віру братня спільнота і спільне ділення (свідчення)про життя з Богом;
5. Приймати в дусі віри Божу волю і допусти. Тут слід у вірі усвідомити – Бог усе бачить, Він є зі мною у моїх труднощах;
6. Допомагає випрацювати рішучість та непохитність своєї волі у зроблених постановах, у виконанні добра чи своїх обов’язків;
7. Не підтримувати тісні відносини з людьми далекими від Бога, аморальними або сектантами. Вони інфікують думання християнина!
Обов’язки щодо віри
1. Християнин зобов’язаний знати, щоб пояснити іншим всі головні правди християнської віри об'явлені Богом для спасіння (6 правд віри, Божі заповіді, Боже слово та навчання Катехизму);
2. Жити згідно християнської віри, тобто бути добрим приклад життя для других;
3. Зберігати Божі і церковні заповіді;
4. Визнавати християнську віру, не стидаючись того, що я є християнин;
5. Не зрадити віру в Ісуса Христа, а бути готовим за Нього, навіть, терпіти чи віддати життя;
6. Поширювати християнську віру – бути Христовим місіонером словом, молитвою і прикладом;
7. Обороняти християнську віру та християнські цінності – бути Христовим апологетом.
Гріхи проти віри
1. Гордість, наукова пиха, невіра, затверділість серця;
2. Невірність Божим Законам, особливо першим трьом, які стосуються поклоніння і почитання Бога: ідолопоклонство, окультні практики, література, музика та символи;
3. Єресі та апостазія (відступництво від апостольської віри Церкви Христової);
4. Добровільні сумніви у вірі;
5. Спротив або зловмисна халатність у пізнанні правд християнської віри;
6. Читанняшкідливої літератури, перегляд передач чи фільмів, які руйнують віру;
7. Зрадити свою віру зі сорому або страху;
8. Підтримувати закони, які суперечать християнській вірі та моралі;
9. Бути членом антихристиянських організацій (гендерне лоббі, масонство, язичництво, сатанізм, неопоганство тощо).
