Записано свідоцтво Яна Мак Кормака з Нової Зеландії, який в 1981р. пережив трагічну подію, після якої опинився в пеклі, а потім Бог йому показав також небо. Ця подія сталася на острові Маврикій, який розташований поблизу Мадагаскару. Під час занурення в море Ян отримав 5 ужалень від отруйних медуз. Коли випливав з води, мав уже набряклу цілу руку. Усвідомлював, що це смертельно. В лікарні помер і опинився в пеклі. Він сам про це свідчить:
„Я не вірив у пекло. Я був атеїстом і вірив, що пекло – це релігійна вигадка для застрашування людей, щоб вони прийняли якусь релігію…Однак ця уява тут дуже швидко розвіялась. Я не був на якісь приємній вечірці, але стояв тут, мимо свого фізичного тіла. Навіть своєму найгіршому ворогу я не бажав би попасти сюди. Це було страшне місце. Я не мав навіть найменшого поняття, як звідтіля вийти. Як взагалі хтось може вийти з пекла? Я говорив собі: Чому я тут, на цьому місці, якщо я молився? Я молився ще перед тим як помер. Просив Бога аби мені простив гріхи. Я почав нарікати і буквально волав до Бога: «Чому я тут? Я просив Тебе про прощення, отож чому я тут? Я дав Тобі своє серце, отож чому я тут?» Єдиною причиною, задля якої я міг би це місце покинути, було те, що я чинив покаяння ще перед тим як помер. Якщо ти вже там внизу, запізно каятись. Покаятися можеш лише перед тим як помреш.
Згодом на мене почало світити прекрасне світло і буквально винесло мене з цієї темряви назовні. Біблія каже, що «народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерті, – зійшло їм світло»(Мт. 4,16). Коли я переносився в напрямі до цього світла і сяйва, то бачив, що цей промінь виходить з круглого отвору високо наді мною і що це світло сяяло саме з цього отвору. Я почувався немов зернятко пороху, яке тягнуть до того світла. Це світло мене на якийсь спосіб вхопило і витягнуло з тієї темряви. Коли я поглянув на кінець тунелю, то бачив джерело того сяйва. Було воно ясніше, ніж сонце, яскравіше будь-якої дорогоцінності, будь-якого діаманту, ясніше лазерного променя. Це світло видавало абсолютний і досконалий спокій. Згадав, що я колись одержав різдвяну листівку, в якій було написано: «Ісус є світло світу» і «Бог є світло і в Ньому немає ніякої темряви». Тепер я був захоплений цими словами: «Бог є світло!» Стояв я там і думав: «Чи це мав би бути Бог?» Невже це насправді є Бог? Я роздумував: «Це може бути Він. Поглянь на ту інтенсивність і силу, яка Його оточує. Подивися на це неймовірне світло. Так, отже це – Бог! Знає моє ім’я і знає таємні думки мого серця і душі. Я подумав: «Якщо це є Бог, тоді мусить знати все, що я зробив у житті». Я почувався перед Богом абсолютно нагим та прозорим. Соромився і думав: «Зробили якусь помилку і принесли сюди погану особу. Я зовсім не мав би тут бути. Я зовсім не є доброю людиною. Мав би залізти під якийсь камінь або повернутися до темряви, якій належу».
Коли я почав помалу відходити назад до тунелю, хвиля світла несподівано вийшла з Бога в моєму напрямку. Моя перша думка була, що світло, яке з Нього вийшло, послане, щоб кинути мене назад до тієї ями. Але на мій подив, мною пройшла хвиля чистої безмежної любові. То була та остання річ, якої міг очікувати. Замість засудження я купався у чистій любові. Прозора, нефальшива, чиста, нестримна, незаслужена любов. Я собі подумав: «Ти не можеш мене любити, я проклинав Тебе». Ще більша любов на мене вилилась, і ще сильніша.
«Чому Ти мене любиш, хіба не знаєш, що я зробив?» – Ще більше любові.
Я сказав: «Я жив неморально, приймаючи наркотики.» – Ще більше Його любові.
Я не міг цьому повірити. Ціле тіло мені тремтіло від Його надприродного дотику, коли любов, прощення і прийняття текли від Нього до мене. Це було – немовби Він обнімав мене своєю присутністю, незважаючи на зло, яке я вчинив. Я відчував текучу любов, яка проходила моїм тілом і наповнювала моє нутро. Я відчував, як все моє нутро наповнювалось світлом. І я плакав ще більше. Я не міг збагнути, як мене Бог може прийняти таким, яким я був. Вже багато років я не відчував, як це – бути любленим. Останніми, хто мене любив, були моя мама і тато, коли я був вдома. Але я відійшов до того широкого і відкритого світу, і з’ясував, що якраз там багато любові немає.
Підходячи вперед, я роздумував, чи Бог дозволить мені бачити Його, бо дотепер я бачив тільки світло. Чи побачу Бога? Чи тільки Його сяйво? Я йшов крізь світло і воно відразу почало розступатися. Як воно поступово відкривалося, то я усвідомив, що в його центрі хтось стоїть. І побачив я босі ноги і осліплюючу білу одежу, яка сягала до землі. Одежа була не з тканини, але зі світла. Як я це побачив, то почав піднімати зір і побачив груди чоловіка з простягнутими руками, одягненого в сніжно-білу одежу, немовби мене вітав. Я почав підходити до Нього з думкою: «Це точно є Бог!» Коли я подивився в Його обличчя, то мусів відвернутися. Коли побачив світло і сяйво, які воно випромінювало, я повернувся, бо це було таке чисте і у сім разів ясніше, ніж усе світло, яке я бачив дотепер. Я міг розпізнати загальні обриси Його голови, однак, я не міг бачити виразно риси Його обличчя, бо це світло було надзвичайно ясне.
Прямо за Ісусом знаходився круглий отвір, подібний до того тунелю, яким сюди я потрапив. Коли ж я подивився через той тунель, то побачив зовсім новий світ. Це було так, немовби я був у печері і дивився через цей отвір на країну. Відчував, що стою на межі раю і маю можливість бачити Вічність. Там була цілковита досконалість. Переді мною простягались зелені поля і луги. Це було подібне до землі, однак, це була нетлінна, цілком нова земля. Трава сама по собі випромінювала той самий вид світла і життя, який був у присутності Божій. На рослинах я не побачив жодної скази. Здавалося, що якби ви на цю траву стали, то вона відразу вирівняється. Між тими лугами я бачив кришталево чисті потічки, котрі течуть через лісисту місцевість по обох боках. По правому боці від мене вдалині були гори, а небо наді мною було яскраво синє. По лівому боці я бачив зелені пагорби і квіти прекрасних кольорів. „Рай”. Я знав, що тут моє місце; я подорожував по цілому світі і шукав рай, а тепер вже знав, що його знайшов. Почувався, ніби заново народився. Кожна частина мого єства знала, що я прийшов додому.Переді мною була Вічність, я був на один крок від неї.
Коли я хотів вступити до того нового світу, на вході знову став Ісус. Біблія каже, що Ісус є тими дверима, і якщо входите через Нього, то ввійдете і знайдете пасовище. Він є дверима до життя. Ісус є дорога, правда і життя. Ніхто не приходить до Отця, тільки через Нього, Він є та єдина дорога. Але мало людей її знаходить. Більшість магістралей і головних доріг ведуть вниз, до пекла.
Ісус мене запитав: «Яне, коли ти це все бачив, чи все ж надалі бажаєш повернутися?» Я роздумував собі: «Повернутися…зрозуміло, що ні. Чому би хотів повертатися? Для чого вертатися назад до тих мук і ненависті? Ні, не маю жодної причини для повернення…Під час мого життя мене ніхто по справжньому не любив. Твоя любов торкнулася мого серця. Я ніколи не закуштував такої чистої любові. Чи можу тут залишитися? Люди прагнуть маніпулювати, панувати, мають користолюбні мотивації, однак, Твоя любов і прийняття є тим найбільшим, що я в житті знайшов. Ніхто мною так не піклується, ані не любить мене.»
Коли я обернувся, то прямо перед тим тунелем я ясно бачив свою маму, яка ніби там стояла. Побачивши її, знав, що не сказав правду. Все ж таки там на світі була одна особа яка мене любила – моя дорога мама. І не тільки любила, але я знав, що за мене щодня молилася і намагалася показати мені Бога. В своїй пихатості і зарозумілості я тільки насміхався з її вірі. Але вона мала рацію. Існує Бог, небо і пекло. Усвідомив собі, яким егоїзмом було б війти до раю, а залишити свою матір в здогадах, що я потрапив до пекла. Вона не мала би ніякого поняття про те, як я на смертельній постелі молився і чинив покаяння зі своїх гріхів; прийняв Ісуса за свого Господа і Спасителя.”
