Було вже далеко за північ. Раймонд тихенько витягнув ключ з замка і ввійшов в будинок. Там панувала повна тиша. Він піднявся по сходах на другий поверх і відчинив двері. В кімнаті все було таким, як Раймонд пам"ятав: застелене ліжко, піжама на кріслі. Це була його кімната, перед тим, як він п"ять років тому залишив батьківський дім.
Після смерті мами він забув про все, що їй обіцяв, і покинув свій рідний дім, щоб жити так, як йому подобалось. Батько багато разів намагався зконтактуватись з ним, але всі листи повертались з написом: адресата не знайдено. Але тато нарешті дізнався його адресу і одного дня Раймонд отримав невеличкий пакунок. Що там було? Ключ від дому, саме ним він тепер скористався.
Батько міцно спав і нічого не чув. А зранку відчинив двері до кімнати свого сина, так як він робив кожного дня від часу, коли послав йому ключ. Раймонд привітав його словами: "Тату, я дуже погана людина. Чи можеш ти мені пробачити?"
- Так, сину. А чи просив ти прощення у Бога?
- Я вже зробив це, батьку. А Він мені все простив.
На небі є дім, "дім Отця" Бога, до якого не має права ввійти жодна людина, бо святий і справедливий Господь не може прийняти жодного грішника. Але Він вклав до наших рук "ключ", яким є покаяння.
Той, хто скористається цим ключем відчує на собі Божу любов і прощення. І цілу вічність буде перебувати в цій любові. Ми потребуємо прийти до Бога як грішний блудний син, визнаючи свою вину і гріхи, бо без цього ніхто не може увійти до неба. Це є та умова, яку Ісус дав нам, щоб ми могли отримати вічне життя.
Чи є цей ключ у твоїх руках? Чи не відкинув ти його? Якщо так, то проси, щоб Господь знову дав тобі його! Але не завтра, а тепер - сьогодні!
