Роздуми над Божим Словом: "Хто хоче спасти свою душу..." (Мр. 8,35)

Що є найціннішим у житті людини? Чим вона найбільше дорожить? Найперше життям, потім здоров'ям, сім'єю, майном...

А чим людина готова пожертвувати, щоб не втратити цей скарб? Знову ж таки всім, що має, бо якщо втратить життя, то не буде мати нічого. А заради свого тимчасового земного щастя, вона здатна втратити вічне життя в небі, бо не хоче зректись чогось свого (власних ідей, страху, ілюзій). А Господь каже до нас: "Хто хоче спасти свою душу, той її погубить, а хто погубить свою душу Мене ради і Євангелія, той її спасе" (Мар. 8, 35).

Божа умова є такою, чи це нам підходить, чи ні. Мученики, які віддали своє життя за Христа, знали на що вони йдуть, бо полюбили Його більше, ніж себе. А тому не боялись страждань і смерті, бо Бог обіцяв їм щось набагато краще і вічне.

Візьмемо за приклад страждання 40-а севастійських мучеників. Коли їх загнали до замерзлого озера, то сторож, який сидів на березі і пильнував, щоб християни не вийшли з води і не втекли, побачив сорок вінців над головами святих. І помітивши, що один вінець був вільний, воїн без роздумів кинувся в озеро і прийняв мученицьку смерть. Ніхто не змушував його залишати свій пост, він міг виправдати себе тим, що є на службі, що виконує наказ, але відкинувши все і навіть власне життя вибрав тимчасове страждання, а разом з ним і вічне життя.

Марна наша надія, якщо ми уповаємо лише на власні сили. Бо всі ми є слабкі, всі піддаємося страху, всі є потенційними зрадниками. Але Ісус дає нам силу. Багач в Євангелії мав повні клуні майна, нічого йому не бракувало, але не мав найголовнішого - Христа. Матеріального тримався, а про душу свою взагалі не турбувався, а тому і втратив її.

Що з того, що людина забезпечить себе всім, а втратить Ісуса? Тоді вона втратить і надію на спасіння.

Господь каже нам: "Хто життя своє любить, той погубить його, хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно" (Ів. 12, 25). Бо у цьому світі люди  часто служать гріхові, а не Богові. А Христос закликає нас зненавидіти такий спосіб життя і навернутись до Нього. А потім Він продовжує: "Хто служить Мені, хай іде слідом за Мною, і де Я, там і слуга Мій буде. Того, хто Мені служить, пошанує Отець" (Ів. 12, 26). Тобто, якщо служитимемо Ісусові, а не своїм бажанням і пристрастям, то нас буде шанувати Отець! Яка це велика честь! У цьому світі ми шукаємо людської слави, визнання, поваги, а не думаємо про те, що нас хоче шанувати Бог! Наскільки великою є наша сліпота у служінні марноті та гріху, а наскільки величною є Божа любов!

Чого я ще хочу, чого ще бажаю?! Невже всього, що обіцяє мені Христос не вистачає для мого життя і щастя? Що мене ще приваблює у цьому світі? Бог дає мені все, що має, а я вперто шукаю ще чогось свого...

Час вже зупинитись і розпочати думати про вічність. Час примиритись з Богом і ближніми, бо не знаю дня і години, коли стану перед Божим Судом. Господь закликає мене: "Будь готовий!" А чи готовий я?