(переклад розмови з архиєпископом К.М. Вігано для порталу diesirae.pt)
Ваша Ексцеленціє, дякую, що погодилися на це інтерв’ю. Ми боремося з епідемією COVID-19, яка в останні місяці обмежила життя мільйонів людей і багатьом з них навіть спричинила смерть. З огляду на дану ситуацію Церква через Єпископські конференції вирішила закрити практично всі храми та позбавити віруючих доступу до Святих Таїнств. 27 березня, перед порожньою площею Святого Петра, папа Франциск ‒ явно виступаючи перед мас-медіа ‒ промовив т.зв. молитву за людство. З’явилися різні реакції на те, як папа провадив цю молитву, а однією з них, наприклад, була спроба пов’язати самотню присутність Франциска з Фатімським Посланням, тобто з Третьою таємницею. Чи Ви погоджуєтеся з цим?
Перш за все, хочу сказати, що я радий з можливості дати це інтерв’ю для вірних з Португалії, яких Пресвята Матір обіцяла зберігати у вірі навіть у ці часи важкого випробування. Ви є народом, на якому лежить велика відповідальність, адже найближчим часом вам, можливо, доведеться берегти святий вогонь релігії, в той час як інші народи відмовляться визнавати Христа своїм Царем, а Матір Божу ‒ своєю Царицею.
Третя частина послання, яку Пресвята Богородиця довірила пастушкам з Фатіми, щоб передали її Святішому Отцю, до сьогодні залишається таємницею. Мати Божа просила відкрити її у 1960 році, але 8 лютого того ж року Іван XXIII видав проголошення, в якому заявив, що Церква «не хоче брати на себе відповідальності за підтвердження правдивості слів, які, за словами трьох пастушків, сказала їм Мати Божа». Таким дистанціюванням від послання Цариці Небесної розпочалася тактика приховування фактів, очевидно, через те, що зміст послання розкрив би жахливу змову проти Христової Церкви, приготовану її ворогами. Ще кілька десятиліть тому здавалося б немислимим, що можна затулити уста Божій Матері, однак в останні роки ми були свідками спроб цензури самого Євангелія, яке є словом Її Божественного Сина.
У 2000 році, під час понтифікату Івана Павла ІІ, державний секретар кардинал Содано представив свою версію Третьої таємниці, яка через деякі елементи виглядала явно неповною. Не дивно, що новий державний секретар, кардинал Бертоне, намагався відвернути увагу від подій минулого, щоб Божий люд повірив у те, що слова Матері Божої не мали нічого спільного ані з кризою Церкви, ані зі змовою модерністів з масонами за лаштунками ІІ Ватиканського Собору. Антоніо Соччі, який ретельно вивчив Третю таємницю, викрив цю підступну поведінку кардинала Бертоне. З іншого боку, той самий Бертоне рішуче дискредитував і піддав цензурі плачучу Богоматір з Чивітавекк’я (Madonnina delle Lacrime di Civitavecchia), послання Якої повністю узгоджується з посланнями, які Вона передала у Фатімі.
Не забуваймо про невислуханий заклик нашої Матері, щоб папа і всі єпископи посвятили Росію Її Непорочному Серцю ‒ це умова того, щоб був подоланий комунізм та атеїстичний матеріалізм: слід було посвятити не «світ», не «народ, який Вона хоче, що ми Їй посвятили», але «Росію». Чи так важко було це зробити? Мабуть, так ‒ для тих, які не мають духовного бачення. Був обраний шлях пом’якшення напруження з радянським режимом, який запропонував саме Ронкаллі, не розуміючи, що без Бога мир неможливий. Сьогодні, коли президент РФ безсумнівно є християнином, це прохання Божої Матері могло б бути виконане, що дозволило б уникнути подальших нещасть у Церкві та у світі.
Сам Бенедикт XVI підтвердив актуальність послання Пресвятої Матері, незважаючи на те, що згідно з поширеною Ватиканом інтерпретацією, слід було б вважати його виконаним. Ті, які читали Третю таємницю, виразно сказали, що її зміст стосується апостазії Церкви, яка розпочалася на початку 1960-х років і сьогодні досягла такої явної стадії, що це помічають навіть світські спостерігачі. Це, майже одержиме, наголошування на темах, які Церква завжди засуджувала, ‒ таких як релятивізм та релігійна байдужість, фальшивий екуменізм, мальтузіанська екологія, гомоєресі та міграція, ‒ через Декларацію з Абу-Дабі втілилось як план, який таємні секти вигадали понад два століття тому (прим.: «мальтузіанський» – пов’язаний з контролюванням народжуваності).
Посеред Страсного тижня, посилаючись на згубний Синод про Амазонію, папа вирішив створити комісію для обговорення та дослідження жіночого дияконату в Католицькій Церкві. Чи вважаєте, що це має на меті підготувати ґрунт для клерикалізації жінок або, іншими словами, для маніпуляції Тайною Священства, встановленою нашим Господом Ісусом Христом у Великий четвер?
Суть священичих свячень не може і ніколи не зможе бути змінена. Напад на священство завжди був у центрі уваги єретиків та їхнього натхненника, і це зрозуміло: удар по священству означає знищення Служби Божої та Пресвятої Євхаристії, а також усієї структури Таїнств. Серед запеклих ворогів священичих свячень, звісно ж, ніколи не бракувало модерністів, які від ХІХ століття продумували теорії про Церкву без священиків, або зі священиками та священицями. Ці оманливі ідеї, висунуті деякими представниками модернізму у Франції, непомітно знову з’явилися на Соборі зі спробою окреслити певну рівноцінність між Тайною Священства, що випливає зі свячень, і загальним священством усіх віруючих, що випливає з Тайни Хрещення. Важливо, що саме завдяки цьому навмисному непорозумінню реформована Літургія зазнала наслідків доктринальної помилки Lumen gentium, що в кінцевому результаті применшило роль висвяченого священика до звичайного глави священичого зібрання. З іншого боку, священик ‒ це alter Christus, однак ні в якому разі не на підставі людського установлення, але через онтологічний зв’язок з Первосвящеником, Ісусом Христом, якого він повинен наслідувати у святості життя та в абсолютній посвяті, також вираженій через целібат.
Наступним кроком обов’язково мало стати якщо не скасування самого священства, то принаймні вчинення його неефективним, поширення його і на жінок, які не можуть бути висвячені ‒ це саме те, що відбулося в протестантських та англіканських сектах, які сьогодні також переживають неприємні ситуації, такі як існування єпископок-лесбіянок у так званій Англіканській Церкві. Але зрозуміло, що екуменічний «привід», тобто наближення до інакомислячих громад через переймання від них найновіших блудів, ґрунтується на ненависті сатани до священства і неминуче призведе до знищення Христової Церкви. З іншого боку, целібат священиків зазнає подібних нападів, оскільки він є типовим і характерним для Католицької Церкви, будучи цінним захистом для священства, який традиція ревно берегла протягом століть.
Читати також:
Архиєпископ Карло Марія Вігано: пандемія коронавірусу карає також невірність Церкви
Спроби запровадити в Церкві форму служіння висвячених жінок не є чимось новим, всупереч наполегливим заявам Магістеріуму. Навіть Іван Павло ІІ однозначно заявив, із дотриманням усіх канонічних вимог щодо непомильної правди, проголошеної екс-катедра, що абсолютно неможливо ставити під сумнів доктрину на цю тему. Але так само, як можна було використати Катехизм, щоб проголосити, що смертна кара «суперечить Євангелію» (що є безпрецедентним і єретичним), так сьогодні дехто намагається створити ex novo будь-яку форму дияконату жінок, очевидно, як підготовку до майбутнього запровадження жіночого священства. Перша комісія, створена Бергольйо кілька років тому, видала негативне рішення, підтверджуючи те, що, зрештою, навіть не слід обговорювати; однак, оскільки ця комісія не виконала бажання Франциска, то це не означає, що не може бути створена наступна комісія, члени якої (обрані ним) будуть більш «слухняні» і не вагаючись зруйнують ще один стовп католицької віри. Не сумніваюся в тому, що Бергольйо використовує переконливі методи і може чинити тиск на теологічну комісію; але я також впевнений, що в тому випадку, якщо б цей дорадчий орган видав позитивне рішення, то не обов’язково було б чекати офіційної заяви папи, щоб в німецьких чи нідерландських єпархіях почали з’являтися дияконіси з мовчазної згоди Риму. Це є добре відомий метод, який, з одного боку, дозволяє завдати удару священству, а з іншого боку, дає вигідне алібі тим, які, перебуваючи в церковних структурах, завжди зможуть посилатися на факт, що «папа не дозволив нічого нового». Те саме зробили, коли Єпископським конференціям надали можливість самостійно вирішувати питання приймання Причастя на руку, і дана практика, запроваджена внаслідок зловживань, сьогодні набула широкого розповсюдження.
Слід визнати, що таке прагнення піднести жінок до рівня ієрархії виявляє манію дотримання сучасної ментальності, яка відібрала у жінок їхню роль матері та дружини з метою знищення природної сім’ї.
Згадаймо, що такий підхід до догм Церкви підтверджується незаперечним фактом: Бергольйо прийняв т.зв. ситуаційну теологію, теологічними об’єктами якої є випадкові факти чи справи: світ, природа, жіноча постать, молодь тощо. Це теологія, яка не базується на фундаменті незмінної і вічної Божої Правди, а якраз навпаки ‒ випливає з констатації існування нагальних потреб, щоб надати відповіді згідно очікуванням сучасного світу.
Ваша Ексцеленціє, на думку авторитетних істориків, ІІ Ватиканський Собор представляв розрив Церкви з Традицією. А тому з’явилися ідейні течії, які хочуть перетворити Церкву на звичайну «філантропічну організацію», яка приймає світ і його глобалізаційну утопію. Як Ви дивитесь на цю важливу проблему?
Церква, яка називає себе новою стосовно Христової Церкви, не є Церквою Христовою! Мойсеєва релігія, тобто «Церква Старого Завіту», через яку Бог хотів вести Свій народ до приходу Месії, звершується в Новому Завіті і остаточно припиняє своє існування на Голготі через жертву Христа ‒ через Його смерть народилася Церква Нового і Вічного Завіту, яка замінює синагогу. Здається, що й постсоборна Церква, модерністська та масонська, також прагне зміни, перемоги над Христовою Церквою через заміну її «нео-церквою» ‒ деформованим і потворним витвором, який не походить від Бога.
Мета цієї нео-церкви полягає не в тому, щоб привести обраний народ до визнання Месії, як це було у випадку синагоги; і не в тому, щоб навернути та спасти всі народи, перш ніж настане Другий прихід Христа, як у випадку Католицької Церкви, ‒ але в тому, щоб стати духовним рушієм Нового Світового Порядку та захисником універсальної релігії. У цьому сенсі соборна революція спочатку мусіла знищити спадщину Церкви, її тисячолітню Традицію, з якої вона черпала свою життєву силу і авторитет як Містичне Тіло Христове, щоб згодом позбутися представників традиційної ієрархії, і лише нещодавно почала явно показувати, чим вона планує бути.
Те, що називають утопією, ‒ це фактично дистопія (антиутопія), оскільки являє собою реалізацію масонського плану та підготовку приходу Антихриста.
Я також переконаний, що більшість моїх співбратів, а також майже всі священики та вірні, абсолютно не усвідомлюють цього пекельного плану, а останні події відкрили очі багатьом з них. Їхня віра дозволить нашому Господу зібрати pusillus grex (прим. ‒ мале стадо) навколо правдивого Пастиря перед завершальною битвою.
Щоб відновити колишню святість Церкви, потрібно буде поставити під сумнів багато доктринальних аспектів Собору. Які пункти ІІ Ватиканського Собору Ви б поставили під сумнів?
Думаю, що є багато визначних особистостей, які краще, ніж я, виразили критичні моменти Собору. Існують люди, які вважають, що було б простіше і мудріше дотримуватися церковних і папських практик так, як це застосовувалося стосовно Синоду в Пістої: і на ньому було щось добре, але єресі, які він затвердив, вважалися достатніми, щоб дозволити йому піти в забуття.
Чи є чинний понтифікат кульмінацією процесу, який розпочався з ІІ Ватиканського Собору, і який є бажаним для т.зв. «Пакту з катакомб», чи він все ще знаходиться на проміжному етапі?
Як типово для кожної революції, герої перших годин часто стають жертвою власної системи, як це сталося з Робесп’єром. Хто вчора вважався прапороносцем соборного духа, сьогодні виглядає майже консервативним ‒ всі можуть побачити такі приклади. Але є вже й такі, які в інтелектуальних прогресивістських колах (на зразок того, який відвідує Массімо Фаджолі, з гордовитим іменем, але з дисонуючим прізвищем[1]) починають поширювати тут і там сумніви щодо справжньої здатності Бергольйо зробити «сміливий вибір» ‒ наприклад, скасувати целібат, допустити жінок до священства або легалізувати communicatio in sacris з єретиками ‒ майже з надією, що він піде у відставку і уможливить обрання папи, ще більш слухняного тим елітам, які в «Пакті з катакомб» та в мафії з Санкт-Галлен мають своїх найбезжалісніших та найрішучіших прибічників.
Ваша Ексцеленціє, ми, сучасні католики, часто почуваємо себе ізольованими від Церкви, майже покинутими нашими пастирями. Що Ваша Ексцеленція може сказати ієрархам та вірним, які, незважаючи на хаос та єресі, що поширюються в Церкві, стараються вистояти в цій важкій боротьбі за збереження цілісності нашої віри?
Мої слова, безумовно, були б невідповідними. Я лиш повторю слова нашого Господа, споконвічного Слова Отця: «І ось Я з вами по всі дні аж до кінця світу». Звичайно, ми почуваємо себе ізольованими, але хіба не почували себе так апостоли та всі християни? Чи також наш Господь не почував себе покинутим в Гетсиманії? Це час випробування, можливо, останнього випробування. Ми повинні випити гірку чашу, і хоча людським є просити Господа, щоб Він її від нас віддалив, мусимо з довірою повторювати: «Хай не моя, а Твоя буде воля», і пам’ятати Його слова утіхи: «У світі страждатимете, але бадьоріться, бо Я переміг світ!». Після випробування, яким би важким і болісним воно не було, нас чекає вічна нагорода, якої ніхто не зможе в нас відібрати. Після цього страшного і довгого пасхального трьохдення Церква знову засяє славою свого Господа.
Безумовно, молитва є необхідною, але ми не можемо перестати боротися доброю борнею, яка робить нас свідками сміливої боротьби під прапором Христового Хреста. Коли на нас, як служниця первосвященика на апостола Петра, вкажуть словами: «Чи і ти не є одним з Його учнів?», ‒ не допустімо, щоб ми відреклися Христа. Не дозвольмо себе залякати! Не дозвольмо, щоб тим, які бажають проповідувати правду, дали кляп толерантності! Просімо Пресвяту Діву, щоб наш язик міг сміливо проповідувати Боже Царство та його справедливість. Нехай повториться чудо з Лапи, коли Марія дарувала голос малій Йоанні, яка народилася німою. Нехай Вона поверне голос і нам, своїм дітям, які мовчать уже занадто довго.
Наша Фатімська Мати, Царице Перемоги, молися за нас!
_____________________________________________
[1] Примітка: «Massimo» ‒ це «Максим», тобто максимальний, найбільший;
«Faggiolo» лише з одним «g» і з майже однаковою вимовою по-італійськи означає «фасоля».
